За відсутності помітних політичних подій у пресі досить жваво обговорювались підсумки виборів до Верховної Ради у трьох округах, де ці вибори 31 березня були визнані недійсними за рішенням Центрвиборчкому. Більшість коментарів стосуються зняття з виборів народного депутата попереднього скликання Жира, несподіваного успіху соціал-демократа Шуфрича і спробою визнати через суд недійсною перемогу «нашоукраїнця» Одайника. Видається, що кожна із згаданих колізій є не стільки приводом для оперативних висновків, скільки додатковим матеріалом для аналізу вітчизняної виборчої системи, яка вже другий десяток років вперто не бажає ставати досконалою. Саме літні вибори, що проводилися у незвичний для подібних акцій час, ще раз висвітлили недоліки, якщо не сказати більше, організації народного волевиявлення.
ВТОМА МАТЕРІАЛУ
Один із найперших висновків чергової серії позапланових виборів — населення втомилося від демократії, точніше, від вітчизняного її варіанту. Якщо перші альтернативні вибори сприймалися у суспільстві або з пересторогою, або — частіше — із захопленням, то тепер все більше і більше людей дратує те, що зветься у нас виборами. Чому б, здавалося, бути незадоволеним? І кандидатів багато, і агітація різноманітна, якої вам демократії ще?
Дозволю собі порівняти процес демократизації із процесом заповнення вітчизняного ринку товарами. Коли на зміну одноманітності та дефіциту прийшла можливість вибору, всі ми дуже зраділи. Потім звикли. Згодом асортимент, у якому важко розібратися, почав дратувати. Далі більше — ми вже хочемо, щоб товар не просто був у продажі, а щоб його нам запакували у зручну для нас тару і доставили у зручний для нас час. За найнижчою ціною, ясна річ. І нічого, удосконалюється торгівля, поспішає виконати забаганки покупця. Інакше не купить. А що в політиці? Як було на мажоритарному окрузі по два-три десятки різнокаліберних і маловідомих кандидатів, так і залишилось. А виборець, який все більше вчиться жити без держави, вже не має ні часу, ні бажання їх порівнювати і співставляти. А партій чи політичних блоків, які б гарантували своєму кандидату симпатії саме на цьому окрузі, майже немає.
Є, безперечно, традиційно національно-свідомі, консервативні чи прокомуністичні округи. Однак такими вони стають раз на кілька років — у момент фінішу загальнонаціональних виборчих перегонів, коли суспільство налаштованe на вибір. У тихий же літній час ознаки радикалізму чи консерватизму у виборця майже непомітні. І так уже напружились навесні, по чергах стояли, бюлетені- простирадла на підвіконнях сортували. А тут ще влітку з цими виборами! Тому і помиляються технологи і соціологи, а кандидати, яких не обрали, починають шукати зловживання з боку конкурентів. Насправді народ просто не хоче у більшості своїй бути виборцем влітку, громадян відверто нудить від чергового валу передвиборної агітації.
ДІЙСНІ-НЕДІЙСНІ?
Тепер повернемось власне до причини проведення довиборів у спекотному липні. Більшість із аргументів, якими користувався ЦВК визнаючи вибори на трьох округах недійсними, можна при бажанні вважати сумнівними. Власне, у юридичній грамотності і законності рішення відомства Михайла Рябця сумнівів немає, однак iз таких самих причин можна було визнати недійсними вибори чи не в усіх округах країни. Застосовано ж передбачені законом механізми було чомусь лише у трьох із двохсот двадцяти пяти округів.
Очевидна схема — порушення є, були і будуть всюди, проте визнати чи були вони суттєвими, чи вплинули на результат може лише один орган, який завжди звинувачують у необ’єктивності. Як не згадати з цього приводу універсальну формулу прогнозу погоди — «без істотних опадів». Під це визначення можна підвести хоч серпневий сонячний день, хоч лютневу хуртовину. Бо ж немає критерію «істотності». Чому у одного кандидата починають ретельно рахувати виборчий фонд, коли механізму точного підрахунку витрат на вибори не існує взагалі?
Звісно, коли округів три, а не двісті з гаком, за ними легко спостерігати і робити висновки. І хоч невдоволені будуть завжди, прецеденти липня 2002-го ще довго впливатимуть на діяльність наших політиків. Недарма ж значна частина титулованих невдах березневих виборів не ризикнула піти у три вільних округи, хоча попередніх заяв було більш ніж достатньо. Занадто сильною була небезпека програти, а тим, хто програв двічі чи тричі поспіль, набагато важче утримувати політичну вагу. Для повноти експерименту незле було б хоч у одному із трьох округів, де голосували в липні, знову визнати вибори недійсними. Причину знайти не проблема. Тоді б ми мали ще досвід вересневих чи жовтневих виборів. Хороша була б репетиція президентських перегонів у одному окрузі, як можна було б поекспериментувати, повипробувати технології! Скоріше за все такої нагоди нам ЦВК не надасть. А може і взагалі це були останні вибори до парламенту за округами, а не партійними списками.
ЧИ ЗНАДОБИТЬСЯ ДОСВІД?
Якщо наступні вибори у нас і справді будуть виключно пропорційними, буде трохи прикро. Здобутий iз такими великими матеріальними і розумовими витратами досвід роботи в округах може назавжди застаріти. Ось і добре, — зауважать окремі політологи, не буде більше «адмінресурсу». Навряд. Неякісний товар можна купити не тільки у дрібної перекупки, а й отримати залізницею у великому контейнері. Та якщо півкіло зіпсованої ковбаси можна, вилаявшись, просто викинути у сміття, то десять тонн доведеться кудись лаштувати. Так і на виборах — махінація чи підтасовка в одному окрузі не зробить політичної погоди в державі, якщо ж у масштабі всієї країни...
Очевидно, що спосіб обрання нового парламенту буде насамперед залежати від того, хто переможе на президентських виборах. Якщо ми оберемо безпартійного главу держави, шанси на перехід до повністю партійних виборів стануть меншими, якщо оберемо партійного — теж iще невідомо. Може, тій партії буде невигідно йти списком, а вигідно по округах. Як партіям регіонального походження, наприклад.
