Початок лютого 2006 року ознаменувався нечуваною в історії світової соціології подією — всього за шість днів виникло шість нових «соціологічних центрів», про які ніхто з соціологів нічого не знає. Щоправда виникли вони у віртуальній реальності — на сайті «Український вибір- 2006» у рубриці «Рейтинги»: 6 лютого — Інститут досліджень регіонального розвитку України; 7 лютого — Фонд «Україна- 2000»; 8 лютого — Київська соціологічна академія; 9 лютого — Юкрейніан соціолоджі онлайн груп; 10 лютого — Центр політичного й соціологічного консалтингу; 11 лютого — Всеукраїнський центр політичних досліджень.
Особливістю цих центрів є те, що їхні назви співзвучні назвам існуючих центрів та фірм. Так, існують Фонди «Україна» та «Україна-3000», але не існує «України-2000», існує фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс», але не існує фірми «Юкрейніан соціолоджі онлайн груп», існує Український незалежний центр політичних досліджень, але не зареєстрований Всеукраїнський центр політичних досліджень. Назви інших «центрiв» теж звучать досить правдоподібно.
Друга особливість цих «центрів» — це результати «опитувань», які стрункими рядами йдуть у розріз із реальними результатами опитувань, які були проведені в той самий час і були презентовані в ті самі дати, що й означені «віртуали». В яку сторону зміщення — кожен може переконатися сам і зробити висновки.
Звісно, можна було б посміятися над такими речами: «А на ваше опитування — ми своїм «опитуванням». Але ці «результати» почали гуляти по іншим сайтам, потрапляючи навіть на цілком пристойні, наприклад, на сайт «Майдан». Про непристойні сайти годі й казати — там ця деза розповзається зі швидкістю тарганів.
Думаю, передрукували дезу з сайту й друковані видання (принаймні, бачила у газеті «Свобода»), особливо якщо зважити на те, що зараз чимало ЗМІ вже перетворилися з медіа на гравців виборчої кампанії. Більш того, 10 лютого на одному з сайтів у рубриці «Подія дня» (де, мабуть, фіксуються найбільш вагомі події, що сталися) червоним шрифтом була визначена така «центральна подія»: «В Україні розпочалася соціологічна війна», де одночасно і як рівноцінні подані результати реальної «Юкрейніан соціолоджі сервіс» і віртуальної «Юкрейніан соціолоджі онлайн груп».
Ну де ви тут бачите «соціологічну війну»? І яка ж це «подія дня»? Якийсь дрібний мерзотник з одного зі штабів створює десятки «соціологічних центрів», вважаючи це, мабуть, неабиякою «політтехнологічною знахідкою»! У даному випадку ні про яку соціологію не йдеться взагалі, мова йде про дрібне шахрайство.
Панове, заради Бога, ну зупиніться вже, врешті! Хоча розумію, що апеляція до Бога зовсім недоречна під час виборчої кампанії. Ну хоч із прагматичного погляду послухайте соціолога. Брудні методи віднімають чимало сил і, мабуть, коштів, а підняттю рейтингу аж ніяк не сприяють. Займіться корисними справами, які можуть реально підняти рейтинг. Ну скажіть ви, нарешті, суспільству, що ви маєте намір робити після виборів, які у вас конкретні пропозиції щодо стратегії розвитку України? Тільки не треба про те, щоб «дати все всім і одразу». Що ви збираєтеся робити, аби виправити ганебну ситуацію в медицині? Як ви збираєтеся боротися з безробіттям, щоб не їхали наші люди на заробітки за тридев’яті землі, й не взагалі — а програми для кожного депресивного регіону? Як ви збираєтеся реформувати житлово-комунальне господарство? Якою буде пенсійна реформа? Що робитимете з енергозабезпеченням України? Питань — море, відповідей — катма.
Щоправда, я розумію, що зараз штабам не до стратегій — вибори! Хвилюють інші турботи: якого кольору мають бути стрічечки, як краще облити брудом суперника чи як розповсюдити фальшиві рейтинги.
...Проте вважаю, що весь оцей біля-соціологічний гармидер робиться з далеким прицілом — як антиекзитпольна технологія. Вона була «відкрита» та апробована технологами Януковича — «на ваш екзит-пол — наш екзит-пол». Однак тоді «грали по-крупному» і «нагнали» реально існуючі соціологічні фірми. Зараз, я сподіваюся, навчені одного разу, вже ніхто з реальних фірм, які прагнуть і надалі працювати на соціологічному ринку, на це вже не піде. А от «віртуали», що виникли з нічого й після виборів підуть у нікуди, — запросто. І таких віртуальних екзит-полів буде, підозрюю, чимало. Такий розвиток подій випливає зі стилю нинішньої інформаційної навколо-соціологічної афери. На відміну від солідно-обважнілого стилю Януковича, це — стиль «стьобний», стиль доведення до абсурду, коли вісім—десять «фірмочок» оприлюднять свої найрізноманітніші «результати», «доводячи», що соціологам не можна довіряти взагалі.
Тому кілька важливих порад для журналістів (і не тільки — Ред.), як відрізнити справжні екзит-поли від аферних.
1. Перше і головне. Жодна з фірм не зможе провести екзит- пол, якщо вона не має цього досвіду. Бо насправді це найскладніший вид дослідження, вищий пілотаж, який має враховувати силу-силенну чинників (зокрема різну часову явку виборців у різних типах поселення, що відомо лише тим, хто екзит-поли в Україні вже проводив).
2. Друге, не менш головне — це повна відкритість тих, хто буде проводити екзит-поли: хто проводить, чи проводив раніше, чи є спеціалісти, які обізнані з методикою екзит-полів, хто фінансує? Якщо фірма публічно не презентує проведення екзит-полу принаймні за тиждень до виборів — у смітник ці «результати».
3. Третє. У нашій ситуації потрібен контроль і зовнішній аудит екзит-полів на усіх етапах проведення — від попередньої підготовки до отримання останніх результатів... Отже, та фірма, яка відмовиться пройти міжнародний аудит, — у смітник!
Уберегтися від аферистів і фальшивок можна, було б бажання.
ВІД РЕДАКЦІЇ
У своєму тексті Петро Бурковський та Олена Трегуб наводять дані «опитувань» деяких маловідомих фірм як свідчення «соціологічної війни». Власне, автори самі визнають, що не є соціологами, а тому не можуть достеменно знати, чи існують насправді означені фірми, чи насправді вони проводили дослідження, чи просто «зі стелі» (що більш імовірно) взяли потрібні цифри. Відомий соціолог Ірина Бекешкіна, уривок зі статті якої наводить «День», може говорити на цю тему впевненіше. Однак в одному з нею все-таки важко погодитися: у тому, що жодним чином не йдеться про «соціологічну війну». Адже війна може бути різна, й зовсім не обов’язково — з гідним суперником, за цивілізованими правилами. Війна взагалі — явище антицивілізоване. У ній головне — перемога, і зовсім другорядне — методи. У нашому випадку йдеться про авторитет як соціологічної, так й журналістської спільноти. Так само, як, напевно, є вдавані соціологи, так є й удавані журналісти — ті, які, як інколи доводиться чути, «заробляють на виборах», а отже — думають зовсім не про суспільні наслідки своєї діяльності. Але таких, напевно, все-таки менше. Адже пані Ірина здебільшого посилається на розповсюдження «дези» так званими «непристойними» інтернет-виданнями. (До речі, «День», публікуючи матеріал І. Бекешкіної з переліком «шахраїв від соціології», тим самим інформує читача про можливі маніпуляції рейтингами та назвами фірм, яким не можна довіряти). З іншого боку, навіть якщо усі журналісти й видавці «пристойних» ЗМІ оголосять бойкот «липовим» рейтингам, то залишаються ще листівки, партійні (й здебільшого передвиборні) видання, зрештою — російські телеканали й газети, які мають великий досвід приховування однієї та роздування іншої інформації (а їхня українська аудиторія, на жаль, чимала). Зрештою, заплутати виборця різноманітними рейтингами не така вже й складна справа. Бо навіть у відомих фірм результати опитувань інколи суттєво відрізняються, і соціологи марно втішають себе думкою, що їхні пояснення щодо вибірки та методів опитування вiдразу «розкладають по полицях» розбурхані суперечливою інформацією думки наших громадян. Більше того, підозрюю, що людей «ТТХ» (тактико-технічні характеристики) опитування не дуже цікавлять. А тому є підстави стверджувати, що війна все-таки має місце — бо може призвести до втрат. Меншою мірою суспільних (бо не так уже й масово українці при голосуванні орієнтуються на громадську думку), більшою — іміджевих (йдеться про імідж соціології). На війні, кажуть, найнебезпечніше — недооцінити ворога.
