Уперше рішення такого високого рівня так і не вдалося узгодити
на координаційній раді. Траплялося таке, що досягнуті у вузькому колі керівників
фракцій домовленості надалі, коли натискали кнопки для голосування, чомусь
не виконувалися. Депутати — люди вільні, «вишикувати» їх, навіть у рамках
рідних фракцій, не кожному лідеру вдається. Цього разу фракції розділилися
чітко на два табори: «за» й «проти» розробленого урядом та узгодженого
з бюджетним комітетом тексту основного фінансового документа країни. І
йдеться тільки про перше, ще не найбільш принципове читання. По суті, на
цьому етапі досить було б лише схвалення профільного комітету, основні
торги з фракціями традиційно відбувалися б далі. Але в тому-то й проблема,
що цей найважливіший в осінньо-зимовий парламентський період комітет, як
і раніше, контролюється лідером фракції «Батьківщина», а також найближчим
соратником віце-прем’єра Юлії Тимошенко Олександром Турчиновим. Фракції-противники
урядово-комітетського бюджету — одна в одну: «Відродження регіонів», СДПУ(о),
НДП, «Яблуко», до них же приєдналися «зелені». Відповідно, прихильники
— всі інші, включаючи «Солідарність» і «Трудову Україну».
Саме їх у компанії «Реформи-Конгрес» — НРУ — УНР — «Батьківщина»
найменше чекали побачити. Тенденція, однак. Цікаво, що однозначного «ні»
бюджету за прикладом комуністів, які всіляко уникають участі в торгах,
не сказали й соціалісти, але це окрема тема. Факт у тому, що двоїстість
парламентської більшості набуває дедалі чіткіших форм. Проте про приєднання
«солідарних», і тим паче «трудовиків» до «проурядової коаліції» (в лапках,
оскільки не полюбляють у більшості це визначення, але куди подітися від
правди-матінки) говорити поки зарано, але саме вони нині підривають віру
в ідеали олігархічного капіталізму й забезпечують кількісну перевагу «фракціям
з портфелями». Точнісінько так само не можна однозначно зарахувати до олігархів
і «зелених». Вони теж мають які-небудь «романтичні» грішки. Але річ не
в тому, хто за кого, а в утворенні двох чітких центрів впливу в більшості.
І лідерство серед «відщепенців», судячи з усього, належить уже не «Батьківщині»,
а, скоріше, парламентському крилу ПРП, фракції «Реформи-Конгрес».
У зв’язку із цим характерною є публічна дискусія «Реформ»
з «кланово-олігархічними», в їхньому визначенні, фракціями щодо майбутнього
парламентського будівництва в Україні. «Реформатори» — за суто пропорційну
систему виборів до Верховної Ради (виключно за партійними списками), «кланові
олігархи» — за мажоритарну (по одному депутату від округу). «Мажоритарники»
на чолі з Юлієм Йоффе наполягають на неприйнятності ухваленого раніше у
першому читанні «пропорційного» законопроекту. Виходець з «Відродження»
Степан Гавриш стверджує, що документ не відповідає Конституції й не проти
його відхилити або відкоригувати в бік змішаної системи. У відповідь ПРП
розповсюджує заяву, в якій звинувачує олігархів у «боротьбі проти створення
в Україні політично відповідальної влади». Суперечка, в принципі, даремна.
Все одно ніхто нікому нічого не доведе. «Списочник» з «мажоритарником»
ніколи не знайдуть спільної мови. Під час остаточного вирішення питання
в сесійній залі кожен депутат особисто для себе визначатиме, що для нього
легше — знайти кошти для боротьби за округ чи влаштуватися в «прохідний»
партійний список. Важливим моментом тут є, знов-таки, позиціонування фракцій
навколо центрів впливу. Поруч з «Відродженням регіонів» цього разу стала
«Трудова Україна», а от «зеленим», скоріше, більше до вподоби успішно випробувана
ними на минулих виборах система. Не все просто й з СДПУ(о), яка захопилася
партійним будівництвом, у цьому питанні думки двох фракцій союзників можуть
розійтися.
Ще один, мабуть найістотніший вододіл проходить у питанні
імплементації результатів референдуму, що вже набила оскому. Дарма координатор
більшості Олександр Карпов зі старанністю бухгалтера підраховує голоси
своїх координованих. На сьогодні називають цифру 283 (цікаво було б подивитися
на поіменний список). А от кількість прихильників імпледментації серед
них вираховувати набагато важче. Особливо великі сумніви мали посіяти в
їхні душі висновки Венеціанської комісії Ради Європи. Європейські юристи,
як і прогнозував «День», однозначно вирішили, що в нинішньому вигляді президентський
законопроект про зміни в Конституцію приймати не можна. На думку «венеціанців»,
в умовах української демократії не можна позбавляти депутатів недоторканності,
а право Президента розпускати парламент через відсутність у ньому впродовж
місяця більшості — взагалі нонсенс, оскільки поняття «більшість» Конституція
не трактує й не зрозуміло, від якого моменту слід відраховувати цей місяць.
Український юрист Віктор Медведчук, щоправда, вважає ці висновки безпідставними.
Усі спірні моменти мають бути врегульовані в супровідних законах: про статус
народного депутата та про парламентську більшість. А європейські юристи
наполягають на тому, що умови притягнення депутатів до карної відповідальності
не можуть наводитися в звичайному законі і мають бути прирівняні хоч би
до закріплених у Конституції умов «притягнення» суддів — арешт тільки після
виголошення звинувачувального вироку судом. І більшість, якщо вже її відсутність
є підставою для розпуску парламенту, повинна мати реальне конституційно
закріплене смислове навантаження — наприклад, формувати уряд (так собі
трошки). А взагалі, Венеціанська комісія задоволена зобов’язанням Президента
дотримуватися встановленого порядку внесення змін у Конституцію й не розпускати
парламент, якщо він відмовиться від імплементації. На думку євроюристів,
неухвалення президентського законопроекту Верховною Радою означатиме всього
лише, що конституційна реформа в Україні, на жаль, на останньому етапі
зазнала невдачі. І на цьому все, про імплементацію забули, як про страшний
сон. Як кажуть депутати, наслідки їх чекають лише політичні. Виборці образяться
й наступного разу за них не проголосують, а оберуть тих, хто сумлінніше
ставитиметься до виконання волі народу. Щоправда, лідери більшості впевнені,
що таких безвідповідальних серед них небагато. В основному тільки ліві
й опозиціонери, які примкнули до них. Але все ж таки є підстави припускати,
що «венеціанський сценарій» припав до душі дуже багатьом. Переконані здригнулися,
нестійкі захиталися, зрадники перекинулися, а «контра» набула натхнення.
Виявляється, цивілізована система державної влади має тенденцію до самозбереження
й самооптимізації. Опозиція, навіть у меншості, примудряється активно впливати
на політичні процеси.
Яскравий приклад такого впливу меншості — відстоювання
права на вихід опозиційної газети «Сільські вісті». Ніщо так не об’єднує
депутатів, як боротьба за свободу слова. У вівторок на знак солідарності
з безробітними журналістами газети на заклик соціаліста Івана Бокія «продемонструвати
свою відданість демократії, Конституції та народу, висловити протест проти
переслідування журналістів і всіх чесних людей» сесійну залу на нетривалий
час залишила приблизно половина присутніх депутатів. Разом з комуністами
й соціалістами із залу вийшла й майже вся «Батьківщина» та представники
деяких інших «неправильних» фракцій більшості, зокрема «Реформи-Конгрес»
і УНР. І таким чином приєдналися до вимоги відновити вихід газети, адресованої
Президенту, який, вочевидь, на думку ініціаторів, особисто відповідальний
за скоєне податковими органами насильство над свободою слова. Газети закривати
— це, звичайно ж, недобре. Особливо такі тиражні та надзвичайно популярні
й шановані в сільській місцевості. Тим більше дивно, що податківці згадали
події 8- річної давності й лише тепер наклали штрафні санкції за те, що
газета колись там, у бурхливому 92-му, не сплатила податок на прибуток
з вартості майна, отриманого при виході зі складу видавництва «Преса України».
Хто думав тоді про такі дрібниці? Це дивно, навіть з урахуванням того,
що арбітраж підтвердив законність дій ДПА. Цікаво, це тільки «Сільські
вісті» не сплатили податок і тепер сплять неспокійно чи про когось іще
можуть згадати? Хто там ще виходив зі складу «Преси України»? Обурення
депутатів можна зрозуміти. Особливо соціалістів, для яких «Сільські вісті»
до останнього часу залишалися ледь не єдиним вікном в інформаційний простір.
Депутатська солідарність з журналістами була б абсолютно зрозумілою, якби
до акції на захист газети приєднався весь парламент або хоч би його переважна
більшість. А так знову вийшла тенденція. Навколо проблеми свободи слова
утворилася ще одна парламентська більшість, що складається з лівих і частини
правоцентристів. Може, якщо хоче, й меншість за великого бажання перетворитися
на більшість. Отже, може й більшість певною мірою розраховувати на підтримку
меншості. Але якщо Олександр Волков поки лише розмірковує про можливості
рекрутування «червоних» під імплементацію, то другий центр впливу має в
лівій опозиції цілком реальних союзників. Більшість від більшості відрізняється.
Адже ні в якому законі не сказано, в Конституції не записано й у поправках
до неї не передбачено, що більшість обов’язково має бути конструктивною,
пропрезидентською й правоцентристською. Якою хоче — такою й буде. Головне
— щоб була.
Ну а бюджетне питання, схоже, поставило в процесі розколу
більшості жирну крапку. Ще напередодні віце-спікер Віктор Медведчук вважав
за можливе прийняття документа в першому читанні в четвер, оскільки «існує
конструктивна співпраця Президента України з Верховною Радою і Кабінетом
Міністрів». І в той же день прийняття виявилося неможливим. На нараді лідерів
фракцій з Президентом Леонід Кучма не поставив питання про позитивне голосування,
а дав якраз протилежний маячок — розкритикував проект за декількома пунктами,
зокрема, за завищений рівень інфляції і незбалансованість міжбюджетних
відносин. П’ять фракцій-супротивників були задоволені. Долю документа було
вирішено — прийняття ухвали відклали на 2 тижні. За цей час Кабмін повинен
врахувати головні зауваження і насамперед, очевидно, про міжбюджет. Регіони
тиснуть на своє — збереження міжбюджетних відносин з областями, Мінфін
прагне якомога повніше включити місцеві бюджети до державного. Та й Захід,
вочевидь, навряд чи обмежиться «листом чотирьох» і вже принаймні уважно
стежитиме за реформою фінансових відносин між центром і регіонами. На підході
IFF, а реальний і збалансований бюджет — один із головних критеріїв оцінки
готовності економіки країни до чергової порції кредитування. Багато хто
чекає і поновлення протягом найближчих двох тижнів кадрових торгів за енергетичними
портфелями. Загалом, політична криза — наявна, і насамперед це стосується
правоцентристської коаліції. Уряд втратив довіру більшості. Більшість дещо
переоцінює свій вплив на уряд. Крапка на більшості розпливається все жирніше.
Від поступливості сторін бюджетного процесу протягом найближчих двох тижнів
залежить, чи виявиться вона останньою, чи перетвориться на кому, або ж
знову трансформується на великий знак запитання.
