Парламентські вибори 2006 року обіцяють бути не менш гострими, ніж президентські вибори минулого року. Розстановка політичних сил не виключає перспективи перемоги на виборах контреліт на чолі з Ю. Тимошенко або опозиційних старорежимних еліт на чолі з В. Януковичем, які, втім, самостійно не зможуть розраховувати на конвертування своєї перемоги в реальний вплив. Звідси головна інтрига полягає в тому, яка комбінація партій дасть виграшну коаліцію. Ще більшого драматизму додасть набуття чинності з 1 січня 2006 року політичної реформи, що збільшить ціну перемоги, оскільки відкриє переможцю ресурси і на законодавчому, і на виконавчому майданчиках. У результаті цього, принциповою особливістю майбутніх виборів стає той факт, що основна боротьба відбуватиметься на рівні еліт, у тому числі всередині правлячого прошарку. І «призом» у цій боротьбі буде не стільки перемога на виборах, скільки інституційний виграш — владні повноваження в сприятливих інституційних умовах.
Боротьба на рівні еліт за владу й умови реалізації цієї влади може зменшити роль на виборах «майданної демократії». Водночас багато учасників виборів апелюватимуть саме до цінностей Майдану. Однак очевидно, що Президенту В. Ющенку треба після «майданної» легітимації вийти на новий рівень — легітимного визнання на рівні еліт. Саме ці вибори за умови успішного формату коаліції допоможуть Президенту зміцнитися політично, попри певне інституційне ослаблення.
Відставка Кабміну Ю. Тимошенко фактично запустила ранній старт виборчої кампанії. Хто від цього виграв? Фактично виграла президентська партія НСНУ, оскільки нові час і можливості Народний союз використовуватиме не тільки для виборчого будівництва, а й для інституційного зміцнення позицій Президента перед виборами. Отримала певні плюси й Партія регіонів, яка завдяки підписанню меморандуму з владою та голосуванню за кандидатуру Ю. Єханурова на посаду прем’єра ввійшла в статус публічного гравця на виборах. Ще один партійний гравець — Народна партія — активно приєдналася до процесу самостійного блокобудівництва, оскільки зникла концепція тричленного блоку НСНУ — БЮТ — НП. Поки що зупинімося на політичному капіталі основних гравців майбутніх виборів — НСНУ, БЮТ, ПР, НПУ.
ПАРТІЯ ВЛАДИ ЧИ ПАРТІЯ БАНКОВОЇ?
Стартові позиції НСНУ не можна вважати сприятливими. Після відставки уряду Ю. Тимошенко партія зазнала певних кадрових й іміджевих втрат — із лав публічних політиків виведені такі фігури, як П. Порошенко, О. Третьяков, Д. Жванія, Є. Червоненко. Водночас партія продемонструвала здатність швидкої заміни тих, хто вибув, що свідчить про наявність певного кадрового резерву. По-перше, склад нового Кабміну продемонстрував, що основну частину міністрів становлять або члени партії, або люди, які мають статус «людини Президента». По- друге, звільнення Президентом генерального прокурора С. Піскуна стало наступним (після відставки Кабміну) кроком із деполітизації основного силового органу в країні. По-третє, при формуванні виборчої команди, яку традиційно очолить Р. Безсмертний, при цьому поступившись роллю голові штабу Р. Зваричу, введене молоде «обличчя» партії М. Катеринчук. Примітно, що Р. Зварич і М. Катеринчук як провідні юристи в президентській виборчій кампанії стають основними фігурами у виборчому штабі. Очевидно, це пов’язане з тим, що юридична складова має певним чином виключити можливість нових корупційних скандалів, оскільки гра противників, швидше за все, буде зосереджена на цьому полі. Таким чином, партія відбудовує важливі для себе капітали — адміністративний і правовий.
Пошуком ще одного капіталу — фінансового — партія також почала активно займатися. З урахуванням того, що умови елітної боротьби виключають можливість «вилучення» в еліт їхніх ресурсів, зроблений певний крок у бік укладення союзу з великим капіталом. На зустрічі Президента В. Ющенка з представниками вітчизняних бізнес- груп було дано чіткий сигнал — гарантія недоторканності в обмін на сплату податків. Цим була поставлена «кома» в реприватизаційній загрозі (говорити про «крапку» можна буде, мабуть, після закриття кейса на «Криворіжсталь»). Крім цього, даючи бізнесу певні гарантії, влада прагнула привернути його на свою сторону і таким чином «уберегти» від фінансування опозиційних проектів. Передчасно, вочевидь, поки що говорити про те, що після цього бізнес надаватиме фінансову допомогу НСНУ, але повноцінна залученість бізнесу до економіки, безперечно, може дати ту позитивну економічну динаміку, що в результаті позначиться на рішенні виборців.
Мобілізація ресурсів на рівні виконавчої вертикалі, точніше — їх централізація, — ризикує зробити НСНУ партією Банкової. Чому? По-перше, питання виборчої кампанії на регіональних рівнях при певному виведенні Кабміну за рамки кампанії виявляються зосередженими на рівні партія — Президент: Безсмертний — Ющенко. Іншими словами, регіональний адмінресурс сьогодні не настільки сильний, щоб вести самостійну гру на місцях. По-друге, пропорційна виборча система якраз сприяє посиленню центральних партійних органів і зосередженню партійних ініціатив й інструментів у столиці. По-третє, слабкість регіональних партійних осередків, формування яких, до того ж, відбулося в деяких випадках зі скандалами, тільки посилює централізацію ресурсів. Таким чином, НСНУ ризикує перейти ту межу централізації політичних ресурсів, за якою вона вже не зможе бути повноцінною «партією влади», а стане партією місця прийняття політичних рішень — партією Банкової.
Ще один не менш важливий капітал, який матиме ціну на цих виборах, — коаліційний. Стратегічна політика НСНУ ілюструє, що підхід до вибору коаліційних партнерів поки що залишається невизначеним. Нещодавні заяви про необхідність відродження коаліції зразка 2002 року можна розглядати як реверанс відносно «старих» демократичних партій — РУХу, УНП. Однак навряд чи ці партії повторять «помилку-2002» і погодяться на блокування без гарантій поствиборного коаліційного прибутку. І тут симптоматична ще одна заява про те, що урядова коаліція можлива з Партією регіонів, Блоком Литвина і навіть БЮТ. Як видно, лавірування між двома рівнями виборчої та поствиборної коаліцій може піти партії не на користь.
КОНТРЕЛІТА ЧИ ВІЛЬНИЙ РАДИКАЛ?
Відставка Ю. Тимошенко з посади прем’єр-міністра, здавалося б, спровокувала її раннє входження у виборчу кампанію. Проте після її «бенефісного» відходу складається враження, що партія пішла в латентну фазу підготовки і поки не поспішатиме з публічним електоральним стартом. Очевидно, втративши адміністративний ресурс у центрі, Ю. Тимошенко прагнутиме відбудовувати мікростратегії на регіональному рівні, щоб згодом вийти на вагомий електоральний результат. Витіснення Ю. Тимошенко з центра і деякою мірою з елітного рівня, ймовірніше, підштовхне партію до створення на регіональних рівнях деяких партійний мікрокоаліцій. Подібні коаліції можуть стати серйозною перешкодою для мобілізації НСНУ.
Відсутність адміністративного ресурсу БЮТ може вдало компенсувати РR-технологіями, арсенал яких досить широкий, а вплив на електорат ще не вичерпаний. Крім цього, залучення до виборчої кампанії колишніх керівників силових структур — О. Турчинова і С. Піскуна (на тлі відповідного медіасупроводу звільнення генпрокурора близькими до БЮТ ЗМІ політичні переваги останнього цілком очевидні) свідчить про те, що порядком денним виборчої кампанії буде боротьба з корупціонерами й акцент на політиків із «чистими руками», тобто самих бютівців. Однак було б спрощенням розглядати електоральні резерви БЮТ лише в антикорупційному напрямі. Від самої Ю. Тимошенко треба чекати «великої гри» і в політичному, і в інституційному сенсі. Тут можуть з’явитися і несподівані коаліції, і нестандартні політичні ходи.
Чого поки що бракує Ю. Тимошенко та її блоку, то це підтримки серед еліт, у тому числі на міжнародному рівні. Невипадково Тимошенко скористалася можливістю з’явитися в Москві. Проте цього ресурсу підтримки їй явно бракує. Ще однією дилемою БЮТ залишається невизначеність стосовно партій- суперниць і в електоральній грі загалом. Яку позицію треба зайняти блоку? Блок буде опозицією, напівопозицією чи контрелітою, радикальною елітою? Очевидно, що апеляція до інструментів Майдану на цих парламентських виборах навряд чи доцільна, оскільки вже нагромадилася певна втома від революції, та й інші партії закликатимуть до стабільності та злагоди. По суті, від вирішення цих питань залежить подальша перспектива блоку — як електоральна, так і політична.
ОПОЗИЦІЯ БІЗНЕСУ ЧИ СИСТЕМНА ОПОЗИЦІЯ?
Стартом передвиборної кампанії Партії регіонів можна вважати підписаний її лідером і Президентом меморандум, після якого відбулося повернення В. Януковича в публічну політику. Фактично це започаткувало процес заповнення ніші «системної опозиції». Партія регіонів — один із мостів, що може провести зв’язок між великим бізнесом, що опинився після помаранчевої революції на великій дистанції від команди Ющенка, та владою, яка вже відійшла від революційних механізмів до еволюційних. Крім цього, «входження» ПР у «систему» в ролі опозиції сьогодні вигідне самій партії. По-перше, в парламентській кампанії ПР навряд чи розраховуватиме на якусь серйозну підтримку Кремля, оскільки вибори до парламенту не є ставкою на переможця, який отримує все. Радше йдеться про пошук оптимальної моделі владного й інституційного формату коаліційних відносин, у якому можуть співіснувати різні позиції, і тому йому притаманна політична гнучкість. По-друге, входження до «системи» дає партії можливість безперешкодно працювати у своїх базових регіонах — схід і південь, частково центр, — але проводити політику злагоди та примирення, вигідну центру. По-третє, маючи за плечима електоральну більшість, а вона за будь-яких ситуацій зосереджена в географічних анклавах регіоналів, партія зможе на законних підставах претендувати на вагому участь і вплив як у парламентській більшості, так і в урядовій коаліції.
У чому сьогодні і партія, і В. Янукович почуваються незатишно? Багато в чому невизначеною виявилася ситуація з можливими партнерами по коаліції. Якщо ще до підписання меморандуму регіоналів підтримували послідовні антиоранжисти есдеки, то в ситуації «після» постало питання про пошук поміркованих партнерів. Ще одні вчорашні соратники у вигляді ПСПУ Н. Вітренко можуть своїм радикалізмом сьогодні лише зламати поміркованість ПР. У цій ситуації регіоналам доведеться звернути увагу на невеликі регіональні партії. Ілюструє цю тенденцію нещодавній контракт про співпрацю між ПР і «Новою демократією» Є. Кушнарьова. Тандем впливової в Харківському регіоні ПР і партії регіонального масштабу Є. Кушнарьова може продемонструвати великий коефіцієнт корисної дії, таким чином відтіснивши традиційних лівих і перешкодивши дії адмінресурсу.
«ТРЕТЯ СИЛА»?
Посилення ще одного партійного гравця, який впливатиме на розстановку сил, стало можливим унаслідок еволюційного посилення Верховної Ради на тлі ослаблення інших інститутів у традиційному для України трикутнику влади — Президент/Кабмін/парламент. Після помітної ролі спікера В. Литвина в переговорах під час революційних подій його статус як політичного стабілізатора продовжує зберігатися. Вийшовши без яких-небудь втрат після урядової кризи, спікер активно почав власне блокобудівництво. Формування Народного блоку Литвина (до речі, непогано було б усе-таки визначитися: то блок «народний» чи «Литвина»?) виглядає досить перспективним, оскільки він може створити конкуренцію Партії регіонів на південному сході та соціалістам у Центрі. Крім того, досить цікава ситуація можлива в міжпартійній конкуренції з близькою «за духом» партією Президента НСНУ. Якщо В. Ющенко все ж не очолюватиме виборчого списку, то народники мають хороші шанси показати приклад того, що глава парламенту може впоратися як із роллю партійного лідера, так і з супутньою їй партійною відповідальністю. Тим паче, що це буде життєво необхідне в нових постреформенних умовах.
Що стосується електоральної сили Народного блоку, то блок має оптимальні стартові позиції та певний потенціал для динаміки зростання. Позиція медіатора між владою й опозицією може принести хороший електоральний прибуток.
Цікаво, що В. Литвин також став певним центром консолідації для еліт і бізнесу на рівні регіонів. Що стосується можливих партнерів по блоку, то останній казус із партією «Уперед, Україно», яка, провівши переговори, раптом відмовилася від блокування, буде серйозним застереженням у виборі партнерів.
Продовження огляду стартових можливостей і перспектив на виборах-2006 вітчизняних політичних партій читайте в наступних номерах «Дня».
