Те, що українці голосуватимуть за свою свободу на Різдво, є простим збігом. Наш рух — це тріумф не натовпу, а багатьох радісних людей; протесту, а не мародерства; ясної мети, а не плутаних заяв. У результаті щось нове з’явиться у тих, хто віднині керуватиме Україною: повага до людей, що є основним засобом контролю над зловживанням владою.
Ніщо не зможе зменшити значення того, що було поставлено на карту — і перемогу було здобуто — на вулицях Києва. В українського народу знову прокинулася самоповага внаслідок виявленої сміливості й рішучості. Він має підстави для гордості. Упевненість у собі серед тих, ким управляють, і обережність серед тих, хто править, — це і є психологічне начало демократії та істинної свободи, і його вже не змінити в нас на батьківщині.
Ніхто не мав сумніву, що Україна істотно змінилася за тринадцять років незалежності. Проте коли настав час зробити вибір, ніхто — навіть сотні тисяч хоробрих чоловіків і жінок, які стояли на снігу перед українським парламентом, — не міг сказати з упевненістю, чи зможуть ці зміни вирвати українців із лещат страху й апатії. Успіх їхнього опору демонструє силу ідеї та ставить у тупик президента Леоніда Кучму, який іде у відставку, та його соратників, бо демократія означає брати відповідальність за свою долю у власні руки.
Правлячий режим явно очікував, що натовп народу, протестуючого проти фальсифікованих результатів виборів 21 листопада, апатично розійдеться через певний час. Але цього не сталося, що змусило режим вибирати між використанням сили для придушення зростаючого опору або скорочення своїх втрат. Відмовившись залишити вулиці та площі Києва, величезна добровольча армія демократів змусила старий режим минулого відступити в минуле.
Цей прорив витримає випробування часом. Протягом 70 цинічних років і багатьох століть до цього все, що робилося від імені українців, робилося без нашої згоди. Корумповані режими за допомогою шантажу й підкупу досягали лояльності бюрократії, поліції та збройних сил. Газети, теле- й радіопрограми були просякнуті брехнею. Величезне багатство режиму Кучми, вкрадене у простих українців, наводило на думку, що панування розбою й обману може тривати вічно.
Але сьогодні українці віддали перевагу демократії та відкритому суспільству. Віднині перемога буде за силою ідей, а не за силою зброї. В одному випадку Карл Маркс, чиї ідеї принесли стільки страждань Україні, мав слушність, сказавши про світ: «...головне — це змінити його». Відстоюючи свої демократичні права, українці зробили це.
Звісно, наш рух виріс з опозиції: опозиції корупції, опозиції відмові від нашої державної незалежності, опозиції правлінню шахраїв. Перевага опозиції полягає в її простоті, український народ зрозумів, чому ми протистоїмо, і встав на наш бік.
Нині ми повинні повести за собою націю, окремі сегменти якої, завдяки цинічним прийомам і сповненій ненависті риториці режиму, що дискредитував себе, здається, налаштовані проти демократії, яку ми прагнемо побудувати. Але жодна частина України не ворожа до нас, і ми ні з ким не будемо поводитись як із ворогами. Бо нам не треба нагадувати про те, що має бути пріоритетним для України. Ми кричали про це з усіх трибун у країні: покласти край корупції та зловживанню владою для особистої вигоди й вигоди друзів і соратників. Ми ризикували багато чим, щоб відстояти нашу свободу, і ми не забудемо про це, коли це стане нашим обов’язком.
Таким чином, нашим першим завданням буде правова й судова реформи, і тут ми маємо надію, з огляду на сміливість Верховного Суду України, який, не визнавши украдені вибори 21 листопада, захистив закон і громадянські свободи українців проти режиму, котрий мав намір зневажити їх. Але ми утримаємося від спокуси помсти й відплати, бо це шлях до деморалізації та нових розбіжностей.
Керуючи країною в інтересах нації, а не заради вигоди привілейованих верств і кланів, ми однаково застосовуватимемо закон до наших прибічників і тих, хто був нашим опонентом. Нас скеровуватиме влада закону і надихаючий її дух впорядкованої свободи.
Звісно ж, залишаються величезні складнощі. Перше — це відновлення єдності нашої країни. Так, в Україні проживає україномовне та російськомовне населення, серед нас є православні й католики. Але цими відмінностями маніпулювали з тим самим цинізмом, iз яким Слободан Мілошевич і Франьо Туджман підбурювали сербів, хорватів і босняків у колишній Югославії.
Українці здригаються від люті й жаху від самої думки про поділ нації. Єдність нашої нації — не штучна. Ми об’єднані як народ історією наших спільних страждань. Ніхто не зможе розділити наш дім, побудований на фундаменті істинної демократії. Відродивши наші громадянські свободи, ми відродимо нашу єдність. Ми відродимо Україну.
