Система живе… Через дванадцять років ми, ті, хто дотягне, можемо відзначити її сторіччя. А можливо, й тисячоліття. Система здається вічною, як платонівська ідея. Іноді вона трохи стрясається. Коли натовпом увалюються до її вищих ешелонів нові люди. Добре про це написав у своїй заяві про відставку Василь Кремень: «Зараз настав новий час, який потребує нових осіб і нової команди». А розумні люди говорять: «Нічого, хлопці, не зміниться, Система і цих з’їсть, з’їсть і перетравить». Щоб Система подавилася, потрібно, говорять вони, фантастична умова — нових людей повинно бути приблизно стільки, скільки всіх громадян країни. Ну хоча б досягти «критичної маси» — так фізики говорять.
Система живе… Ну, а мені що робити? — А писати в «День», що ж іще? Писати і писати… Неначе ми йдемо вперед. Раніше йшли до комунізму, тепер — до демократії (буржуазної) і правової держави. Про ці матерії хочеться мені поміркувати після довгої відсутності на «лавці». Іноді ввижається мені якесь «Послання до доброго начальника». Я не закликав би начальника розвивати ліберальну демократію, не можна розвивати те, чого ніколи тут не було і немає досі. За цих умов розвивати потрібно щось подібне до освіченої монархії (з припущення, надзвичайно малоймовірного, що начальник справдi добрий, і бажає до того ж бути освіченим). Так ось, я б пояснив начальникові, що головна його справа — піклуватися про безперервно чинний і такий, що охоплює все суспільство, ФОРУМ. Щоб ішла публічна розмова. Не виключено, що вся країна виявиться захопленою однією темою, але краще, якщо це в рідкісних випадках. Типова розмова — це МІСЦЕВА розмова. Те ж із проблемами. З місць починається національний форум. Часто свободу слова трактують як можливість викривати можновладців. Ні, «громадська влада» може впливати на ту владу, яка справдi — влада, лише при справжній демократії. Коли діють віками вироблені юридичні процедури, панує невловима дефініціями політична етика. Інакше все зводиться до хамства з одного боку і репресій — з іншого. У «освіченій монархії» призначення форуму інше: це — школа громадянського мислення. Беручи участь у форумі, людина навчається «публічно користуватися власним розумом» (Кант). Саме так поступово здійснюється освічення влади і народу, так прокладається шлях до демократії.
В останні роки владі особливо полюбилося право. Якщо якусь ухвалу потрібно прийняти, тут же формула: «У відповідності зі статтею такою-то, і спираючись на закон про те-то і под.». Або, наприклад, як влада здійснює правове виховання несвідомих ще мас? Якщо хто-небудь із мас заїкнеться про корупцію або, як нещодавно, про фальсифікацію виборів, так тут же голос від влади: «А де факти? Давайте факти, будемо розбиратися!» Інакше, мовляв, все це — чутки чи спроби зганьбити чесних людей. При такому підході нічого не можна обговорювати. Впадаючи начебто в правовий ідіотизм, влада, насправді, досягає своєї мети — приглушує голос Форуму. Система завжди боялася Слова, бо зі Слова все починається. Якщо раніше, борючись зі Словом, вона вдавалася до прямих репресій, то тепер досягає тієї ж мети, волаючи до права.
Говорять, що факти — повітря вченого. І, слiд додати, — учасників судового процесу. Щоб зрозуміти сенс демократії, потрібно розрізнювати ФАКТИ і ЯВИЩА. Факти — це те, що розглядається в залі суду. Там фахівці, техніка, процедури. Все формально, в хорошому значенні, доведення ведеться за точно сформульованими правилами. І якщо те, що ви твердите в суді, не витримує випробування технікою, процедурами і правилами, ваше твердження оголошується недоведеним. А подія, що стоїть за ним, такою, що не мала місця. Все вірно і чудово. Хай живе право!
Правовим ідіотизмом я називаю ототожнення простору Форуму із залою суду, перенесення критеріїв судомовлення на публічну дискусію. Це робиться для того, щоб люди не обговорювали ЯВИЩА. (Цікава, до речі, еволюція мови радянської влади: у часи застою — «окремі факти», в передперебудовний період — «негативні явища».) Так ось, у суді — юридичні факти, тобто події, доведені за спеціальними методиками, на Форумі — думки, переконання, впевненість. І тут можна говорити про факти, але юридичними вони можуть не бути. Михайло Ходарковський публічно заявив Путіну: «Пане президенте, ваші урядовці беруть хабарі!» Для суду — це порожнє речення. Для Форуму — діагноз хвороби держави. Голова Держмитслужби України нещодавно заявив, що збирається змінити всіх керівників митниць. Підставою тут є не судові ухвали і не юридичні факти (хоч і вони також), а відома кожній людині істина — на митниці беруть. Беруть у кожному ВНЗ, це відомо всім. Всі зацікавлені особи — батьки, абітурієнти (студенти), посередники, люди з різних інстанцій, знають тарифи, схеми просування. Це — явище. А фактів (юридичних) немає. Немає судових вироків, немає строків. Значить, і явища немає? Гадаю, чимало батьків могли б, як Ходарковський, публічно заявити кожному ректорові: «Пане ректоре, ваші викладачі беруть хабарі». Знову-таки, для суду — це порожня фраза. А для Форуму — привід для серйозної розмови. І ще message, адресований владі: потрібно щось робити. Треба приймати інші правила гри (закони). Важливо підкреслити: висловлювання на Форумі — це не заява до суду. Це — публічна заява влади. І докір владi, бо, якщо влада допускає те, що відбувається на рівні явищ, це — слабка або злочинна влада.
Отже, треба розрізнювати мовлення в суді та на Форумі. Висловлювання загального змісту не можуть бути предметом судового розгляду. Тим часом послужливі служителі Феміди, що не розрізнюють цього, можуть притягти учасника Форуму. Не думайте, читачу, що йдеться про наших служителів. Демократія — річ делiкатна, в найрозвинутіших країнах виникають конфлікти, при вирішенні яких суспільство робить черговий крок до її розуміння. Ось цікавий випадок. 1991 року учасник демонстрації протесту проти участі Німеччини у війні в районі Перської затоки написав на своїй машині: «Солдати — вбивці». Вiдкрили справу. Суд нижчої інстанції засудив демонстранта до штрафу у вісім з половиною тисяч марок. А через три роки Конституційний суд цей вирок скасував. У постанові КС роз’яснювалося, що учасник демонстрації не завдав образи якомусь конкретному солдатові, за що його можна було б судити як злісного хулігана. У цьому випадку підсудний лише реалізував своє конституційне право на свободу слова. Тобто ця людина висловила свою думку про явище. У надії на те, що держава прийме політичну, а не судову ухвалу.
У нас не розвинуто інститут ВІДСТАВКИ як вид політичного рішення. Голова Держмитслужби може змінити одночасно всіх керівників митниць. Міністр освіти і науки не може змінити всіх ректорів. Жоден із них, наскільки я знаю, не подав у відставку. І зрозуміти їх можна: влада в нашому суспільстві — не лише свідчення визнання (часто уявного). Влада забезпечує доступ до всіх благ, які можна сьогодні отримати. Влада забезпечує доступ до кола особливих осіб, до невидимої корпорації з її закритим життям. І кожен розуміє: піду я сьогодні у відставку, завтра все це миттєво зникне. Без посади, тобто без влади, я — ніхто. Це дійсно трагедія. Що державні особи, аж до найвищих, насправді НЕ ОСОБИСТОСТІ. У тому розумінні, що, позбавившись крісла чи навіть трону, вони перестають являти для суспільства хоч якийсь інтерес. Це — спадщина не лише режиму, який правив майже ціле сторіччя, але й усієї культури, що йде корінням у глибінь історії.
Мій висновок невтішний. А, може, справдi демократія не для всіх націй? Може, рівність для деяких культур протиприродна?
