25 березня Службі безпеки України виповнюється 10 років. Саме в цей день тодішній Президент України Леонід Кравчук своїм Указом надав чинності Закону про Службу безпеки України. Як повідомили «Дню» в прес- службі СБУ, сьогодні з нагоди свята в культурному центрі СБУ відбудеться урочисте засідання, на якому передбачається нагородження співробітників державними нагородами та відзнаками Служби безпеки. В урочистостях запланована участь Президента Леоніда Кучми. Після засідання вiдбудеться святковий концерт. Напередодні свою статтю в «День» передав перший голова СБУ, секретар Ради національної безпеки та оборони Євген Марчук, який не зможе бути присутнім на святі, оскільки перебуває в госпіталі.
«...Пам’ятаю, як я доповідав цей закон з трибуни Верховної Ради, скільки часу над ним довелося працювати в дуже «гарячий» 1993 рік з тим парламентом, тими пристрастями і широким діапазоном політичних сил. Але тоді нам вдалося отримати підтримку «бурхливого» парламенту і закласти європейські підвалини. Закон про спецслужбу був першим серед аналогів в країнах СНД. На основі цього документа була відпрацьована принципово нова внутрішня нормативно-правова база. І, треба сказати, цей закон підтримали представники діаметрально протилежних політичних сил: з одного боку — член Соціалістичної партії Микола Білоблоцький, з другого — один із лідерів національно-демократичного руху Лариса Скорик»
Я добре пам’ятаю той день 25 березня 1992 року, коли нарешті Л.М. Кравчук уже як Президент України підписав Закон про СБУ. Закон про Службу національної безпеки і оборони (саме так вона тоді була названа) йшов дуже непросто. Спеціальна парламентська комісія, яку очолював Василь Васильович Дурдинець, складалася із представників усіх політичних сил того гарячого розбурханого парламенту. Саме ця комісія займалася створенням СБУ. Всі, хто працював в КДБ України, були звільнені, КДБ України був розформований рішенням Верховної Ради зразу після ГКЧП в середині 1991 року. В той час я уже в КДБ не працював. Я був державним міністром з питань державної безпеки, оборони і надзвичайних ситуацій в уряді, який очолював В.П. Фокін. Головою Верховної Ради був Л.М. Кравчук. Посади Президента України ще не було. Вона з’явиться 1 грудня 1991 року. Комісія В.В. Дурдинця дуже прискіпливо розбиралася з усією спадщиною КДБ України. Що робити із архівами, з картотекою агентури, із спецтехнікою? І нарешті, що з людьми? Як упорядкувати це дуже специфічне і велике господарство? Як поставити його на службу Україні, її народові?
Дуже важливим було збереження архівів. Бажаючих добратися до них було чимало.
І от 6 листопада 1991 року тоді ще голова Верховної Ради України Л.М. Кравчук пропонує парламенту затвердити мене головою Служби безпеки. Цьому передували довгі переговори, бесіди з народними депутатами, з В.П. Фокіним і Л.М. Кравчуком.
307 голосів в парламенті на мою підтримку — і з 6 листопада 1991 року я приступаю до виконання обов’язків голови Служби безпеки України. До речі, головою СБУ я був призначений не Президентом, а парламентом (тоді посади Президента ще не було.) Що означало це призначення, враховуючи гострі протиріччя в першій Верховній Раді, гадаю, зрозуміло.
Я дуже дорожив тим, що саме Верховна Рада призначила мене головою Служби, і доклав багато зусиль, щоб закласти правову базу для її діяльності на рівні розвинутих демократичних країн, з надійною системою контролю...
Проблем було надзвичайно багато. Таких проблем, яких ще ніхто до цього не вирішував. Але найголовнішою проблемою безумовно була проблема Закону про службу. Дуже часто мій робочий кабінет на Володимирській перетворювався на маленьку Верховну Раду, де кипіли пристрасті, коли понад два десятки народних депутатів обговорювали проект кожної статті майбутнього Закону.
Інколи були критичні моменти. Наприклад, значна частина членів комісії наполягала на тому, щоб у Законі була окрема стаття про позбавлення професійних пенсій усіх працівників держбезпеки, які працювали в КДБ, і переведення їх на загальногромадянську пенсію. Я був проти цієї статті, проти такої постановки питання. Ще відчувалися відлуння ГКЧП, репутація КДБ в той час була, скажімо, не дуже хороша. Дуже непросто було відстояти свою позицію, прийшлося вислухати чимало неприємних слів. Але робити цього було не можна – з одного боку, це було б вкрай несправедливо. Не можна такий принцип своєрідного «покарання» застосовувати як кампанію проти всіх колишніх співробітників держбезпеки, незалежно від того, чи є в них гріх перед народом чи немає. З другого боку, це було й небезпечно для молодої держави. Були й гарячі голови, які пропонували звільнити всіх співробітників КДБ й не брати їх до СБУ. Я вважав це дуже ризикованим рішенням й навіть ставив питання про свою відставку в разі його прийняття. Тоді це було надзвичайно важливо. Це був 1991 — початок 1992 року. Величезні структури Збройних сил СРСР базуються на території України, крупні могутні відділи КДБ особливого призначення працюють в країні. До всього цього — ментальність працівників КДБ... Відсутність цивілізованого законодавчого регулювання роботи СБУ могла б привести до ситуації, коли б в перші роки незалежності була б створена не просто опозиція, а дуже кваліфікована, озлоблена група. І є всі підстави стверджувати, ця група загальмувала б процес демократичного відродження України, принесла б багато шкоди. Після мого чергового виступу було мовчання, і потім мене підтримали народні депутати із дуже різних політичних груп – це Лариса Скорик і Микола Білоблоцький. У кожного з них були свої аргументи, але процес пішов. Я знав весь проект Закону про Службу напам’ять. Доповідати його мені було легко. Це було перше читання. Кожна стаття народжувалась в муках, тому майже всі можливі запитання із залу можна було передбачити. Але обговорення виявилося набагато бурхливішим, ніж передбачалося.
Все-таки ідеологія Закону, досвід європейських країн, який ми активно залучили, і, найголовніше, активна участь багатьох народних депутатів у розробці проекту, – все це допомогло успішно пройти перше читання. Особливо велику участь у роботі над Законом брали народні депутати Олександр Ємець (нині покійний), Михайло Горинь, Лариса Скорик, Микола Білоблоцький.
Василь Дурдинець доклав багато зусиль, щоб створити і провести через парламент цей Закон. Як голова Комісії Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки, він доповідав цей Закон у другому читанні. Я сидів у ложі уряду і неодноразово також відповідав на запитання депутатів із залу. Особливо гостро йшло обговорення 25 оїстатті про права СБУ і, перш за все, пунктів 7, 8, 9 та 10, якими регулюється проведення гласних і негласних оперативних заходів, співробітництво з громадянами України та іншими особами і така специфічна норма, як користування на договірних засадах житловими та іншими приміщеннями громадян. Провести ці норми у тому дуже динамічному і прискіпливому парламенті було дуже непросто.
Пам’ятаю, коли на завершальному етапі підготовки проекту Закону я вніс доповнення до статті 35- ої про відповідальність співробітників Служби безпеки. Проект Закону вже був готовий, детально обговорений у профільній комісії. Завтра уже доповідати в парламенті. Я доповнив статтю 35 таким реченням: «Вони (співробітники СБУ) повинні відмовитись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству». Нібито сама собою зрозуміла норма. Дехто мене не зрозумів: голова СБУ вносить таку нібито самоочевидну норму, а інші відреагували кислими виразами обличчя — мовляв, для чого це, ти ж знаєш, що в оперативній роботі співробітник ходить на грані закону. Це нібито буде стримувати оперативну творчість. Але мене підтримав Василь Дурдинець. І стаття 35 Закону про СБУ з 25 березня 1992 року забороняє усім співробітникам СБУ — від голови Служби до наймолодшого опера — виконувати будь-які накази чи розпорядження, які суперечать чинному законодавству, і в разі порушення цієї норми передбачена навіть кримінальна відповідальність. До речі, в залі парламенту ця норма не викликала ніяких проблем.
Я був глибоко переконаний в тому, що спокуса використати можливості Служби безпеки чи то політиками, чи то самими керівниками СБУ має бути заблокована Законом. Але я не міг передбачити, що ця проблема так гостро постане вже через 6 — 7 років, коли СБУ очолив Леонід Деркач. Коли могутні можливості Служби будуть задіяні на пробивання і прикриття бізнесу його сина Андрія Деркача. Коли Служба буде по суті втягнута в політичні процеси. Я вже не кажу про дезінформацію Президента.
Мені і багатьом іншим працівникам, хто доклав багато зусиль для створення Служби безпеки, боляче було бачити і слухати, як Служба стала об’єктом насмішок і анекдотів типу відомої «справи грибників», чи по суті відповідальною за так званий «касетний скандал». Коли різко почав опускатися професіоналізм, коли виступи Голови СБУ Л. Деркача на різних нарадах чи в парламенті перетворювалися на посміховисько. Коли навіть Президентові України Л. Д. Кучмі приходилося публічно робити йому серйозні зауваження.
Я добре пам’ятаю, як важко нам прийшлося створювати елітний спецпідрозділ «Альфа». Президент Л. М. Кравчук дуже детально з’ясовував, що це воно буде за підрозділ. Я багато йому пояснював, доповів проект положення про «Альфу». Він його декілька разів повертав на доопрацювання і тільки тоді підписав відповідний указ. Використання цього підрозділу було дуже суворо регламентовано і передбачене в переважній більшості за згодою або вказівкою Президента України. І саме цей спецпідрозділ брав безпосередню участь у безпечній доставці гривні із Канади і Франції. Це була дуже відповідальна і дуже непроста спецоперація. Саме цей підрозділ брав активну участь у кримських подіях, коли там виникла загроза державному суверенітету. Мені, як голові Служби безпеки, за дорученням Президента Л. М. Кравчука довелось очолювати ці спецоперації і, як кажуть, працювати на місці подій чи то у Франції, чи у Криму.
І коли я дізнаюся, що саме цей спецпідрозділ більше двох років охороняє сина голови СБУ, тобто Андрія Деркача, під яким би там не було приводом, — я не можу в це повірити, поки не отримую недавно письмове підтвердження. Можна собі уявити відчуття тих «альфівців», які займалися такою «спецоперацією».
Репутація Служби безпеки опустилася до нижчої відмітки. Я знаю, як болюче це переживали багато чесних співпрацівників, які усе бачили і все розуміли. Особливо коли їх примушували робити чи писати дурниці, а інколи навіть робити речі, які заборонені отією статтею 35-ою.
Добре, що це все позаду. Хоча розчищати ще прийдеться чимало.
В Службі безпеки працює багато чесних, професійних і патріотичних офіцерів, генералів і цивільних службовців. Вони віддані такій важливій і непростій справі, як захист державного суверенітету, державних інтересів. Вони заслуговують добрих слів і підтримки. Багато зробили для авторитету Служби безпеки і ті, хто уже в запасі чи у відставці. Про це — окрема розмова.
Я глибоко переконаний, що все наносне і випадкове, яке було в історії Служби, відійде.
Сьогодні, в переддень десятої річниці Служби безпеки України, хочу побажати всім співробітникам віри в те, що вони роблять надзвичайно важливу справу, що їхня праця буде належним чином оцінена і що вони будуть гордитися Службою безпеки України. Бажаю всім доброго здоров’я, оптимізму і впевненості.
