1908
29 лютого — відкрився перший в Росії театр мініатюр на чолі з М. Балієвим. Народився з мхатівських капусників.
6 листопада — перша постановка п’єси Леоніда Андреєва «Дні нашого життя».
17 листопада — у паризькому кiнотеатрi «Шаррас» вiдбувся перший показ фiльму «Вбивство герцога Гiза» (режисер Андре Кальметт). Участь у створеннi фiльму брали театр «Комедi Франсез» i Французька академiя. Музику до фiльму написав Камiл Сен-Санс, який на той час вже був широко вiдомим композитором. На прем’єрi були присутнi «вершки» суспiльства, а також кореспонденти найпопулярнiших паризьких видань. Кiно народилося вдруге — як жанр високий, розрахований не на ярмаркового, а на аристократичного глядача.
Вперше в Парижi проведено «Русские сезоны за границей» С. Дягiлєва. З 1912 р. вони влаштовуються також i в Лондонi. Вважається, що засновником жанру хлiбосольних презентацiй у Парижi був Сергiй Дягiлєв пiд час трiумфального успiху «Росiйських сезонiв». Чи презентацiї передували успiховi, чи успiх презентацiї — невiдомо.
В Росії відбувся Перший з’їзд режисерiв , на якому було обговорено органiзацiйнi та творчi проблеми росiйської режисури та обрано бюро в складi К. С. Станiславського, В. I. Немировича-Данченка, О. П. Ленського. Бюро визначало права i обов’язки режисера, розглядало конфлiкти у рiзних театрах. Другий всеросiйський з’їзд режисерiв було скликано 1909 року.
Микола Євреїнов звернувся до «Саломеї» О. Уайльда і, щоб уникнути заборони, вiн перейменував п’єсу на «Царiвну» i викреслив з п’єси посилання на Бiблiю. 26 серпня 1908 року вiн отримав дозвiл на постановку, 27-го жовтня вiн показав генеральну репетицiю вистави творчiй iнтелiгенцiї мiста, а 28 жовтня, лише за декiлька годин до прем’єри, розпорядженням канцелярiї градоначальника виставу було заборонено. Пiд час репетицiй вистави до театру стала навiдуватися заможна дилетантка й жива iлюстрацiя до стилю модерн Iда Рубiнштейн. Як виявилося невдовзi, вона теж мрiяла зiграти роль Саломеї. Вона ангажувала на постановку модного тодi Мейєрхальда, художником запросила Бакста, композитором Глазунова, а хореографом — Фокiна. З такими «помiчниками» вистава була приречена на успiх. Але за декiлька днiв до прем’єри її також було заборонено. Тодi Iда Рубiнштейн вирiшила показати ключову сцену, заради якої, власне, й здiйснювалася постановка вистави — «Танець семи простирадл». I 20 грудня 1908 року вона скинула з себе усi сiм простирадл. Станiславський з цього приводу написав у листi до дружини: «Бiльш голої i бездарно голої, я не бачив».
Есе «Гуморизм», в якому Луїджі Пiранделло дав обгрунтування свого творчого методу. Цей метод Пiранделло називає аналiтичним, таким, що демонструє протилежнi тенденцiї образу, його суперечностi. 1909
25 травня — в Америцi починає дiяти Нацiональний комiтет з цензури.
24 вересня — перша постановка «небилиці в лицях», опери М. Римського-Корсакова «Золотий півник».
16 жовтня — у Нiмецькому театрi вiдбулася прем’єра вистави «Гамлет» В. Шекспiра у постановцi Макса Рейнхардта. Невдовзi вiн здiйснив другий варiант постановки. В першiй грав Сандро Моiссi, в другiй — Альберт Басерман. Перша вистава з iнфантильним, iнтелiгентним Гамлетом тяжiла до т. зв. рельєфного театру, друга — з месником Бассерманом — вiддзеркалювала появу нового героя.
25 грудня — Марко Лукич Кропивницький у себе на хуторі організував найперший в Україні театр для дітей , де сам режисерував, малював декорації, робив костюми i реквiзит для вистав «Коза-дереза», «Івасик-Телесик», «За щучим велiнням». Музику писав Микола Вiталiйович Лисенко. Пiсля першої вистави 25-го грудня була ялинка з подарунками для дiтей, якi складалися з ласощiв. Глядачами були селянськi дiти сусiднiх сiл i хуторiв.
З iнiцiативи В’ячеслава Іванова в Петербурзi створено так званий «Башенный театр» . Спектаклi вiдбувалися на квартирi у В.Iванова, у верхнiй частинi будинку — баштi. До складу театру входили майже усі члени майбутньої дияволiчної ложі «Люцифер», котрі захоплювалися декадансом.
«Перший манiфест футуризму» Фiлiппо-Томмазо Марiнеттi (на думку Е. Фромма, абсолютно некрофiльський документ): «1. Хай живуть ризик i енергiя! 2. Смiливiсть, вiдвага i бунт — ось що оспiвуємо ми в своїх вiршах. 3. Стара лiтература оспiвувала кволiсть i млявiсть думки та бездiяльність. А ось ми оспiвуємо наглий натиск, лихоманку марення, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас i мордобiй. 4. 5. 6. [..] 7. Без нахабства немає шедеврiв [..] 8. [..] Немає тепер нi Часу, нi Простору [..] 9. Хай живе вiйна — тiльки вона може очистити свiт. Хай живе озброєння, любов до Батькiвщини, руйнiвна сила анархiзму, високi ідеали знищення всього i вся! Геть жiнок! 10. Ми вщент рознесемо всi музеї, бiблiотеки. Геть мораль, боязких i пiдлих обивателiв! 11. Ми будемо оспiвувати робочий шум, радiсний гул та бунтарський рев натовпу; [..] Нехай аероплани плинуть небом, а рев гвинтiв зливається з плеском прапорiв та оплесками натовпу». Невдовзі після промовистого маніфесту Марінетті мусив зробити і наступний крок — опинитися в центрі найголовнішої події ХХ століття — фашизму, і ототожнитися з ним.
Орельєн Люньє-По здійснив у Парижi постановку п’єси Марінеттi «Король Гуляка», яка була першою сценічною антиутопією ХХ століття . То була iсторiя королiвства, в якому жив король Кутеж, котрий об’їдався у той час, як його пiдданi голодували. Нарештi, не витримавши важкого життя, пiдданi повстали, увiрвались у палац i — з’їли не тiльки королiвськi запаси, але й самого короля з його придворними. Встановилося народовладдя. Проте непомiрна обжерливість викликала нестравлення шлунку i народ-переможець зригнув назад i короля, i його двiр, пiсля чого вся iсторiя почалась спочатку».
Постановка одноактної опери-пародiї «Вампука, наречена африканська» у театрi «Криве дзеркало» в Петербурзi. З того часу ця назва, «Вампука», використовується для характеристики беззмiстовних, ходульних оперних штампів.
(Початок див. у «Дні» від 28.01, 4, 18, 25.02, 3.03. Далі буде)
