Інформація про смерть мешканця села Грушка Голованівського району Кіровоградської області Валерія Олійника сколихнула всю Україну. Він помер у Голованівському лісі, неподалік від рідного села, за досить загадкових обставин. Як повідомила вже згодом уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова: «Учора (23 червня. — Авт.) матері було віддано тіло цієї людини, яка була вбита. За даними прокуратури, його було доставлено (в Київ. — Авт.) абсолютно роздягненим на судово-медичну експертизу, зі слідами від наручників... Людина має переломи ребер та перелом ноги — і експертиза це довела».
Печальна історія стала відомою після того, як минулої неділі канал «Інтер» вперше показав сюжет про цю трагедію. Повідомлялося, що внаслідок сутички з Віктором Лозинським — членом Блоку Юлії Тимошеко, Голованівським районним прокурором Євгеном Горбенком і начальником Голованівського райвідділу міліції Михайлом Ковальським 16 червня загинув чоловік 1954 року народження. Хоча декількома днями раніше, а саме 17 червня, стало відомо, що ВО «Свобода» направила заяву до СБУ, Генпрокуратури та МВС з приводу вбивства, яке скоїв депутат Віктор Лозинський. У своїй заяві «Свобода» просить згадані структури взяти цю справу під особистий контроль для унеможливлення фальсифікації щодо справи Валерія Олійника та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Наступного дня після інтерівського сюжету, 21 червня, згаданий депутат Віктор Лозинський збирає прес-конференцію в Кіровограді, де намагається спростувати звинувачення на свою адресу. За версією Лозинського, в той вечір він був тверезим і зброї при собі не мав. Знаходячись у компанії головного прокурора й начальника міліції району, він проїжджав повз поле, де побачив чоловіка, який «поводився підозріло й нервово озирався». Лозинський вийшов із машини й гукнув його, але той у відповідь вистрілив в бік депутата. Залишивши начальника міліції, щоб той викликав підмогу, вони разом із прокурором погналися за «злочинцем». Наздогнавши Олійника, Лозинський і Горбенко повалили його на землю і відібрали пістолет, але той вихопив ніж і завдав їм численних поранень, після чого в них «спрацював інстинкт відпустити його». Прибувши на місце подій, слідчо-оперативна група схопила Олійника і надягнула на «нападника» наручники. Побачивши, що «у нього ноги в крові, (оперативники. — Авт.) викликали швидку допомогу». Чоловіка госпіталізували в районну лікарню, де через певний час він помер.
Одразу виникають питання: звідки у безробітного чоловіка зброя? Чому він вирішив напасти на таких «поважних» людей? «Того вечора Валера пішов у сусіднє село. При собі в нього нічого не було, окрім куртки. Про його смерть я довідалася наступного дня... він був тихий і замкнутий! Жив із того, що копав людям городи. Звідки в нього могли бути пістолети?», — розповідає мати загиблого Любов Олійник. «Це людина була така, — значить, сокира в нього, ніж і мішок. Він бере велосипед і йде чи в ліс, чи де. Знайшов бутилочку — він її в мішок. Знайшов чобіт — в мішок. Приїжджає додому він, все складає. Боятися — його ніхто не боявся. Він ніколи злого нікому не робив», — розказує отець Володимир.
Натомість, продовження історії було таким: народний депутат від БЮТ Володимир Пилипенко звернувся до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка з проханням розглянути можливість нагородження осіб, які затримали «озброєного злочинця» в Голованівському районі Кіровоградської області. Депутат підкреслив, що дії цих громадян України, «які без коливань прийшли на допомогу правоохоронцям, щоб припинити злочинні дії, гідні високої пошани й подяки». Без коментарів... Але, крім цього, були й інші гучні заяви. Наприклад, заступник голови фракції БЮТ Андрій Портнов вважає, що Лозинський під час «затримання» «озброєного злочинця проявив громадянську позицію і мужність». Маразм продовжився, коли міністр внутрішніх справ Юрій Луценко в телевізор почав розповідати про те, що не вважає за необхідне нагороджувати цю людину за будь-які вчинки: «Навіть якщо він зробив правильний вчинок — затримав озброєну людину, а це насправді так, я можу підтвердити, що ця людина була озброєна, питання полягає тільки в обставинах цієї події... чи всі діяли згідно із законом під час затримання». І це при тому, що слідство по цій справі триває. У свою чергу, прокурор області Геннадій Тюрін повідомив про відсторонення від виконання своїх обов’язків на час слідства головного прокурора району Євгена Горбенка і начальника райвідділу Михайла Ковальського. Але найголовніше те, що, за словами Тюріна, в цій справі відсутні підозрювані, всі фігуранти кваліфікуються як свідки (!!!).
Ми в редакції теж не поспішаємо з висновками, але сюжет каналу СТБ за 23 червня змусив кожну людську душу здригнутися від показаного. Як розповідає Любов Олійник, за два дні після смерті сина до неї «приїжджали великі люди. Так назвалися». Вони питали про Валерія, «шукали одьожу й бумаги», а наостанок дали їй двісті гривень за умови, що нікуди не піде. Тіло Валерія після експертизи в Києві привезли в районну лікарню. На упізнання загиблого не запрошували ні його мати, ні односельців. «Нікого не визивали... нікого: ні голову сільради, ні свідків із села не брали. Творили, що хотіли», — розповідає Любов Олійник. Приїхавши до моргу, мешканці села Грушка побачили, що тіло повністю обмотане клейонкою. Головний лікар райлікарні пояснює: якщо закрите, значить так треба, а працівник моргу взагалі відмовився коментувати. Матір та завідувач грушківського кладовища роблять упізнання прямо в машині: «Так, він, сто відсотків». Завідувач цвинтаря каже — хоч яка спека була б і скільки тіло не пролежало б у морзі — ніколи так тіла не приховували. На запитання кореспондента, чи є на обличчі поранення, завкладовища відповів: «Є щось... голова шатається... Йому голову відрізали, чи що? Ну що ж голова шатається? Тіло нє, а голова да». Крім цього, про те, що тіло ще і без однієї ноги, з’ясовується лише на кладовищі: «Одна нога є. А інша? Нема! Немає, ой, Боже ж мій!».
Народний депутат, член Партії регіонів Олександр Єфремов днями заявив: «Ми будемо наполягати, щоб на цьому тижні було проголосоване створення тимчасової слідчої комісії щодо даного питання». Єфремов сказав, що депутати від Партії регіонів (Владислав Лук’янов і Валерій Бондік. — Авт.) вже побували на місці подій «і по гарячих слідах роздивилися те, що там відбулося». «Нас не може не хвилювати той факт, що депутат від БЮТ спільно з представниками районних правоохоронних органів убив людину тільки за те, що вона зайшла в його мисливське господарство. Бідна людина зайшла в мисливське господарство, і її починають «травити» джипом, і потім у нього стріляють та ще й добивають, і при цьому «органи», які мають захищати цю людину, фактично беруть участь у цьому» — сказав Єфремов. Що ж, побачимо чи стане комісія реальністю?
Тим часом, виступаючи учора на засіданні Верховної Ради, депутат від Партії регіонів Валерій Бондик заявив, що він готовий прийти до Генеральної прокуратури з повинною заради того, щоб прокуратура порушила кримінальну справу із приводу інциденту в Кіровоградській області. Валерій Бондик сказав: «Я прагну з’явитися з повинною і, відповідно до законодавства, прокуратура повинна буде порушити кримінальну справу... Тією людиною, яка давала (матері загиблого. — Авт.) 200 гривень, був я. Але коли я побачив цю тендітну жінку, я вирішив підтримати її матеріально на похорон. І жодних там пістолетів не було. Людину зробили злочинцем, а він навіть уяви не мав про те, що таке пістолет. Я прошу вважати мій виступ явкою з повинною. Генпрокурора прошу порушити кримінальну справу, я дам показання».
Президент, у свою чергу, як повідомила прес-секретар Ірина Ванникова, після того, як стало відомо про вбивство, звернувся до правоохоронних органів із вимогою розслідувати цю справу. Але наскільки прислухалося МВС до глави держави, ми побачили із згаданої раніше заяви Юрія Луценка... Учора це прокоментував і сам Віктор Ющенко: «З огляду на коментарі міністра МВС та інших високопосадовців, складається загальне враження, що мета МВС — закрити справу, замість її оперативного розкриття та притягнення винних до відповідальності». Хоча, в даному випадку, не слід забувати, що Президент теж є владою і поділяє всю відповідальність за все, що коїться в державі.
Таким чином, після політичних, а не суто кримінальних справ Гонгадзе, Александрова, Кравченка, Кірпи... ми можемо стати свідками ще однієї нерозкритої справи. І все це від того, що безкарність у нашій державі розцвітає, починаючи від найвищих щаблів влади й закінчуючи найнижчими. Ми бачимо, як, спираючись на безвідповідальність центру, міські «царьки-депутати» дозволяють собі все. Приклад із Валерієм Олійником — це прецедент, у якому брали участь народний депутат, головний прокурор і начальник міліції району. Ми думали, що, з розпадом Радянського Союзу, будуватимемо демократичне суспільство, а не суспільство з «панами» і «кріпаками». Майдан 2004 року начебто й дав надію, але до влади прийшли не ті люди, адже для колишнього члена Партії регіонів Віктора Лозинського не було важкою справою переметнутися до БЮТ. За які заслуги він в парламенті?
Улаштовувати полювання на людину, — а в цьому переконані й мешканці села Грушка, — в XXI столітті — це жах. Народ України обурений інцидентом на Кіровоградщині, про це свідчать численні висловлювання українських громадян на багатьох сайтах. Ось уривок із листа-звернення до прем’єр-міністра України на форумі «Української правди»: «Тільки прошу Вас, шановна Юліє Володимирівно, не потрібно розповідати нам казки про «незалежну експертизу» і «справедливий суд». Можете доказувати, що «озброєний до зубів» браконьєр відкрив вогонь із гранатомета «Муха» по мирно проїжджаючій машині з неозброєним депутатом, начальником міліції і прокурором. Що він був схоплений випадково «Беркутом», а дорогою в райвідділ помер від гемороїдальної кольки, як Петро ІІІ. Можете нагородити депутата і його попутників орденами й медалями за затримання «небезпечного державного злочинця», а краще — відразу дати їм усім «Героя України». Ви можете все, але не можете тільки одного — змусити нас, народ України, повірити в цю неправду. Ви перейшли грань, за якою — тільки громадянська війна. Ви почали відкрите сафарі на народ України — той народ, який вас годує, поїть, на шиї в якого ви зручно сидите от уже 18 років і без якого ви всі — повна убогість, нуль, зеро».
Про які трансформації в державі ми можемо говорити? Що може суспільство протиставити такій владі? Чи понесе відповідальність убивця Валерія Олійника? Хто в нашій державі захищає громадян? Відкритих питань дуже багато. Зараз суспільству, зокрема журналістам, як ніколи треба засвоїти уроки цієї трагедії, бо після смерті Гонгадзе, громадськість трохи призабула про безкарність винуватих. І навіть якщо ми не можемо покарати злочинців, ми повинні їх морально осудити, зневажати і відсторонити від нашого суспільства.
Ми звернулися до експертів «Дня» із запитанням: про які трансформації в суспільстві свідчить кримінальна історія в Кіровоградській області?
КОМЕНТАРІ
Йосип СПЕКТОР, поет, член Спілки російських письменників:
— Я багато розмірковував над цим питанням. Перш за все, напрошується думка: це — результат загального падіння моралі в нашому суспільстві. І не лише в Україні. Але падіння моралі — це також результат. Я, наприклад, вважаю, що в цьому є певна економічна основа. Світ сьогодні перебуває у владі грошей і ринку, а якщо вже висловлюватись словами Гете, то «Сатана тут править бал». Гроші, меркантилізм, розрахунок, вигода — все це нівелює вартість людського життя. Життя перестало бути цінністю — як щось, дане Богом, щось унікальне в космічному просторі. Над такими глобальними філософськими проблемами сьогодні, на жаль, ніхто не задумується, а надто ті, хто приходить до влади й у чиїх руках знаходиться життя.
Мені здається, що людство може загинути тільки тому, що воно втрачає своє моральне обличчя. На превеликий жаль, ми знаходимось у одному дуже страшному обмані: ми думаємо, що нас може врятувати релігія. Ні, церква як посередник між Богом і людьми виявляється безсилою в цьому плані. І кожен з нас бачить це щоденно. Є лише одиниці, у крайньому випадку десятки, сотні людей, котрі намагаються жити праведно, але вони більше схожі на юродивих, ніж на людей, які змогли внести в суспільство якісь серйозні моральні зміни. Мені здається, що це глобальне явище. Воно загрожує людству взагалі, й у мене особисто песимістичні настрої з цього приводу.
Юрій ШВЕДА, політолог, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Те, що відбулося, можна охарактеризувати одним словом — «бєспрєдєл». Цей жаргонний термін я застосовую для означення тих дій, які не мають пояснення, бо цілком є поза правилами гри. На жаль, все частіше цей термін ми змушені застосовувати до тих дій, які стосуються офіційних представників влади, причому найвищої — депутатів парламенту, силових гілок влади, міліції, яка має стояти на сторожі інтересів пересічних громадян. Те, що відбулося в Кіровоградській області, шокувало всіх, хто про це почув. Хоча, на жаль, ця прикра подія не спричинила того резонансу, який мала б спричинити в нормальному суспільстві. Я вважаю, що це мало б стати шоком для суспільства взагалі, мало б викликати велику й бурхливу реакцію з боку правоохоронних органів і всіх органів влади — для розслідування такої дикої ситуації. Повторюся, але іншої назви для цього явища, як «бєспрєдєл», знайти не годен. У нашому суспільстві цей випадок не спричинив особливого резонансу, тому що це є буденне явище, як не прикро це констатувати. До таких явищ ми, на жаль, починаємо звикати, і це — найбільша наша біда. Ситуація, в якій ми зараз є, нагадує мені Рим періоду занепаду — періоду Нерона. І тоді, й тепер, за наявності такої влади, найбільше страждає народ.
Василь СУХОВ, координатор громадської організації «Громадянський актив Дніпра», Дніпропетровськ:
— Про цю страшну історію я думав учора весь день. Мені здається, що вона перекликається зі справою Гонгадзе. Однак у ще гіршому варіанті. Якщо тоді учасниками історії були вищі керівники держави і справа отримала міжнародний резонанс, то зараз подібне трапилося в сільській глибинці, де зазвичай розголосу не буває. Гадаю, що «шукатимуть» справжніх винуватців загибелі Гонгадзе наші органи ще довго, якщо взагалі коли-небудь знайдуть. Однак у цьому випадку «фігуранти» відомі. Проте їхні дії навряд чи отримають належну оцінку. Безкарні розправи над людьми в нас стають буденною справою й у цьому весь жах. На мою думку, це знакова подія для України, що демонструє, які уроки винесло наше суспільство зі справи Гонгадзе і наскільки далеко пішло у своєму розвитку. На одному з телеканалів учора показували похорони вбитого. Його труну привезли закритою, але селяни відкрили і побачили множинні рани й каліцтва. Виходить, що на людину вели справжнє полювання. Всі розповіді про те, що загиблий був неблагополучною людиною, нічого не змінюють. З погляду закону він — звичайний громадянин. У нього був будинок і родичі, в тому числі стара мати. Вважаю, що ця історія є лакмусовим папірцем, що демонструє, як у нас узагалі ставляться до людської особистості. В останні роки наша «еліта» простих громадян узагалі перестала вважати за людей. Схоже на те, що вбитого позбавили життя в науку іншим, щоб показати «хто в домі хазяїн».
Олександр НЕМЧЕНКО, культуролог, Одеса:
— Подія нагадує, швидше, факт із середньовічної історії, коли аристократи, наділені владою, творили, що хотіли. А, як відомо, найбільше цих людей дратували сторонні в їхніх мисливських угіддях. І, до речі, історія про Робіна Гуда своєю підосновою має саме такий факт.
У час, коли країна переживає проблеми росту (з поляду віку) і намагається рухатися демократичним шляхом, такі середньовічні інциденти свідчать про те, що багато в чому сама влада в широкому значенні, яка постулює пріоритет демократії, не здатна підкорятися демократичним нормам. У цій ситуації, вочевидь, є два виходи. Перший — незалежне слідство з широким розголосом. У цьому випадку учасники вбивства повинні отримати покарання. Другий — каналізування цієї справи з вигідним для зацікавлених осіб виходом. Перший варіант буде дуже хорошим уроком і показником того, що Україна дійсно відходить від середньовіччя. Другий — доказом регресу країни в середньовіччя й імпульсом до появи людей та явищ, які нагадають не лише про Робіна Гуда, але й про наділених грошима та владою огидних персонажів маркіза де Сада.
Рефат ЧУБАРОВ, народний депутат IV та V скликань, заступник голови меджлісу кримськотатарського народу, голова Всесвітнього конгресу кримських татар:
— Насамперед ця подія свідчить про відчуття безкарності, що розрослося в керівників місцевих правоохоронних органів, багато хто з яких або самі відчувають себе питомими князьками, або перебувають на службі в місцевих князьків. Якщо вони побачили, що хтось порушує громадський порядок, то незважаючи на свої високі погони їхній обов’язок полягав у тому, щоб викликати наряд міліції й доручити йому відновити порядок і розібратися в тому, що трапилося. Вони ж влаштували самосуд або розправу, і, судячи з усього, вважали, що мали на це право. Це серйозна трансформація свідомості та самооцінки керівних працівників. Наша влада, на мою думку, не усвідомлює, що вона — слуга народу, а навпаки, вважає, що народ служить їй.
По-друге, незалежно від того, як розвивалися події тієї ночі й хто у всьому цьому винен, неприємна надмірна політизація ситуації. Звідси і заздалегідь приречена недовіра до будь-яких результатів слідства. Якщо слідство прийде до висновку, що допустив порушення Олійник, цьому не повірять, якщо слідство засудить народного депутата, начальника міліції та прокурора — знайдуться верстви суспільства, які сприймуть це як певне замовлення. Тому потрібно терміново зняти політичну складову з цієї події й провести незалежне розслідування, про результати якого потрібно неупереджено повідомити всьому суспільству. Незалежно від жодних трансформацій суспільство повинне знати правду й бути спроможним засудити всіх по заслузі. При цьому потрібно пам’ятати, що злочинці не мають ні політичного забарвлення, ні національності.
По-третє, це, швидше, навіть не трансформація, а таке ставлення до життя є рудиментом радянського ладу й комуністичної ідеології у свідомості начальства, коли лише декларується, що джерелом влади є народ, а насправді місцеві князьки всесильні у своїй владі над народом, і начальство нікого не боїться, крім ще більшого начальства, яке, у свою чергу, також нікого не боїться, крім верховного начальства, ну а ті ж царі та боги у своїх діях нікому не підзвітні. Нашим людям належить якнайшвидше подолати таке сприйняття суспільної ієрархії, бо в демократичному суспільстві центральною фігурою ієрархії виступає громадянин, а всі громадяни разом є носіями верховної влади. Нашому суспільству потрібно вже перестати стояти на голові й встати нормально на ноги, щоб нормально сприймати світ, так, як сприймають його в демократичному суспільстві.
Юхим МАРМЕР, головний редактор тижневика «Україна-Центр» (Кіровоград):
— Я сам родом із тих місць, де сталася ця трагедія, мій Гайворонський район — по сусідству з Голованівським. Хочу зауважити, що до мене часто потрапляє інформація про те, що захід Кіровоградської області «курирує» народний депутат Лозинський — він почуває себе там господарем. Є також дані про те, що Лозинський орендує величезні мисливські угіддя в тій місцевості. Хоч я взагалі не розумію словосполучення «мисливські угіддя депутата». Для мене ці три слова — дикість. Як може ліс, річка або поле стати чиєюсь мисливською власністю. Я розумію, коли йдеться про оренду приміщення, але не цілого ж лісу, навколо якого розташовані десятки дрібних населених пунктів. Адже люди живуть за рахунок цього лісу. Крім того, пам’ятається мені 2004 рік, коли пан Лозинський, будучи активним членом Партії регіонів, ганяв БЮТ, як зайців, тепер у «своєму» лісі. Ситуація змінилась, але, як виявилося, не змінився Лозинський, проте тепер він у БЮТі.
Нині інформації про покійного Олійника дуже багато. Односельці кажуть, що він був, якщо не сільським дурником, то досить безневинною людиною з великими дивацтвами. То він листи писав у Верховну Раду про те, що енергію потрібно отримувати від сонячних зайчиків, то сміття всіляке збирав, як Плюшкін. Ходив копати городи односельцям. Так, він ходив із сокирою, але не тому, що хотів когось убити, а тому, що його часто просили допомогти — огорожу відремонтувати або дров нарубати. Одягався він дивно, виглядав, як бомж. Тому вважати його терористом або агресивною людиною, яка могла напасти на трьох здоровенних мужиків — це велике перебільшення.
У нашій газеті вийшла стаття, що називається «Без свідків, або Убитий при затриманні». Звичайно, коментувати на етапі слідства не можна, але в цьому випадку як мінімум потрібно говорити про перевищення необхідної оборони. Довести, що його вбили без будь-яких на те причин, практично неможливо, а свідків, судячи з усього, немає, інакше ці люди не почували б себе так упевнено. На мою думку, нині йде колосальний тиск на прокурора, щоб цю справу зам’яти. Ми не можемо довести, що Лозинський винуватець цієї трагедії, але картина все-таки складається проти нього, та й стількох людей уже в тій місцевості образив, що янгелом тепер його не назвеш. Звичайно, Олійник не Гонгадзе — це Богом скривджена людина, але хіба за це потрібно вбивати? У мене взагалі є глибока підозра — що ця трійця і загиблий були знайомі. Адже одним із засобів існування покійного були гроші відпочивальників, наприклад, у лісі він їм гілля зрубає, багаття розведе й отримає за це свої дві гривні.
Відомо, що загиблого привезли щільно обмотаним целофаном. Даруйте, але так навіть у Середній Азії не ховають, там тіло хоча б у тканину загортають. Із неофіційних джерел мені також відомо, що поранення на нозі в постраждалого дуже схожі на поранення картеччю. Цікаво, хто міг стріляти картеччю? Міліція, яку викликав її начальник, чи Лозинський з компанією, в якої, за їхньою заявою, взагалі не було зброї. Ми, звісно, намагалися отримати інформацію про судмедекспертизу, але марно. Ви знаєте, є такий фільм «Полювання на піранью». Аналогічна ситуація сталася в Голованівську. Так убивати людину — це не просто свавілля, це за межею здорового глузду. Зараз про це пишуть багато — ваша, наша та інші газети, тому винуватці вимушені будуть щось відповісти після такого морального засудження.
