Президентські вибори-2004 в Україні загострили (хоч і не без «допомоги» іноземних політтехнологів) відмінності між Сходом і Заходом країни. Якщо останній живе і працює, то Схід, схоже, «захищає» позиції скривдженого «годувальника» всієї держави. Саме на Cхід країни покладає свої надії опозиція, що формується. «День» попросив експертів зі східних регіонів держави відповісти на наступні запитання: у чому особливості Східної України? Чого чекає Схід від української держави? Що потрібно зробити нинішньому керівництву, щоб об’єднати Україну?
Олексій МАЦУКА, політолог (Донецьк):
— Для того, щоб вирішити питання між Сходом України та рештою країни, за великим рахунком вісі Донецьк — Київ, необхідні зважені дії влади. Насильницькі методи сьогодні не допоможуть. Потрібні чіткі і сплановані ходи. Потрібні десятки і сотні варіантів розвитку країни. Й ініціатива має вийти як із Донецька, так і з Києва.
Міф «Індустріальний Донбас годує Україну, а раніше годував УРСР» сьогодні звалився. Це не так, і про це знають українці. Аналогічні міфи широко використовуються в передвиборних кампаніях. Їхні наслідки страшні: це і ксенофобія, і націоналізм, і сепаратизм. У принципі всі ці риси сьогодні ми бачимо в Донбасі. Націоналізм містечкового рівня досить просто сплутати з сепаратизмом.
Для того, щоб Донбас і Схід країни зрозуміли, що нова влада не несе небезпеки, потрібен час. Адже в масову свідомість було вбито, що Ющенко та його команда — зрадники української нації, американські шпигуни тощо. Ефективні (або неефективні) дії уряду допоможуть народу розібратися з істинною ситуацією.
Микола ГОРДІЄНКО, кандидат філософських наук (Дніпропетровськ):
— На мій погляд, на формування регіональних особливостей Східної України вплинули два головних чинники. Перший із них — наявність сировинної бази для розвитку металургії та бурхливе зростання промисловості. Другий — масовий притік фахівців і робочої сили з сусідньої Росії, що вплинуло на культурну і мовну специфіку краю, що простягається від Донбасу до Кривого Рогу.
Зрозуміло, в процесі розвитку промислові міста Східної України зазнали значних змін. Багато з них стали науковими й культурними центрами, а за останні десятиріччя, особливо з часів колективізації, за рахунок міграції сільських жителів істотно збільшилася частка українського населення. Проте й сьогодні Східна Україна залишається переважно російськомовним регіоном, де сконцентровано українську промисловість і її «серце» — гірничо-металургійний комплекс, який забезпечує майже половину валютних надходжень до держбюджету.
На жаль, незалежна Україна як унітарна держава успадкувала радянський принцип формування державного і місцевих бюджетів. Київ, як і свого часу Москва, по максимуму збирає податки з регіонів, а потім ділить їх на власний розсуд. Склалася хибна практика: області-донори забезпечують левову частку надходжень до державного бюджету. Далі ці кошти розподіляються для «підтримки штанів» бідним регіонам, що, як в колгоспі, абсолютно не стимулює їх «трудове завзяття». При цьому норма соціальних витрат там, як це не дивно, нерідко вища, ніж в областях-«годувальниках». Потрібно врахувати й те, що в індустріальних областях Східної України стан навколишнього середовища часто близький до катастрофічного. Тут частіше хворіють і раніше вмирають люди, але це зовсім не означає, що стан медицини чи природоохоронні заходи краще фінансуються. У містах Східної України, як правило, в жахливому стані знаходяться дороги. В багатьох із них, особливо в Донбасі, не вистачає питної води, а комунальні зручності залишають бажати кращого.
Не дивно, що жителів областей Східної України, у яких Київ вилучає дві третини прибутків, при відвіданні столиці, яка перетворилася на всеукраїнську вітрину, охоплює обурення. Завдяки податковим пільгам, дарованим Законом про столицю, тут можуть три рази поспіль мостити Хрещатик або ставити один за другим непотрібні пам’ятники. У той же час у провінційних містах промислового Сходу часто панує розруха. Як наслідок, під час виборів області-донори не можуть порозумітися з областями-споживачами та їх «патроном» — Києвом.
Висновок тут напрошується сам по собі: конфлікт між інтересами різних регіонів країни триватиме доти, поки «багаті» області використовуватимуть як дійну корову. На мій погляд, більш справедливим є федеративно-земельний устрій України, за яким дві третини прибутків потрібно залишати «на місцях», а одну третину віддавати до державного бюджету. Точно так само має бути і з розподілом владних повноважень. Новому керівництву України необхідно зрозуміти, що головна перешкода на шляху до єдності країни криється не в підступах донецьких або луганських «сепаратистів», а передусім і централізаторських устремліннях і амбіціях Києва.
Володимир ШУМІЛКІН, мер Харкова:
— Для того, щоб описати, в чому полягають особливості Східної України, необхідно заглянути в далеке минуле, коли з’явилися перші поселення на цих землях. Далі треба пригадати Радянський Союз, за якого формувалася своя політика розподілу економіки між колишніми республіками, від якої в результаті постраждало багато з них. Нерівномірний розподіл економіки відбувся і всередині нових держав. Так менталітет східних і західних земель сформувався різний внаслідок історичних відмінностей. Хоч антагоністичних протиріч, як і в політиці, між різними регіонами України, немає.
Внутрішні проблеми є в будь-якій країні, а тому треба знаходити компромісні рішення, за допомогою яких вирішувати конфлікти. Інше питання — що сьогодні необхідно вдосконалити регіональну політику. Думаю, що нерозуміння більше саме між центром та регіоном, ніж між різними областями України. Сьогодні необхідно зробити все можливе для вирішення найголовнішої проблеми всіх регіонів — інтенсивного розвитку економіки і, отже, підвищення добробуту людей. Адже багато проблем починається з бідності, в рамках якої з’являються взаємні претензії. Але це претензії не бідних до багатих, а до таких самих бідних. Однаково бідно живуть і на Заході, і на Сході України. Щодо національних та мовних відмінностей — необхідно проявити надделікатність. Безумовно, треба розвивати українську мову, як утім й інші мови. Адже, по суті, бояться того, що без спеціальної підтримки українська мова втрачатиме свої позиції, а це виключено. При цьому не можна нехтувати національними почуттями інакомовних.
Чим менше у людей буде проблем матеріального плану, тим рідше у них з’являтимуться приводи для роздратування. Від незадоволення народжуються проблеми, що їх дуже чітко вловлюють розумні політики, які розуміють, як можна їх резонувати і використати собі на догоду. Протиріччя нав’язують політики, щоб отримати політичну підтримку. Можна сказати, що проблеми будуть завжди, поки є людство, при якому завжди будуть політики. Але немає безпроблемних суспільств, — є такі, які можуть і не можуть вийти на новий рівень вирішення протиріч.
Микола КОЗИРЄВ, керівник Громадського комітету з питань захисту конституційних прав та свобод громадян (Луганськ):
— На Сході України населення більш етнічно поліфонічне, тому етнічний чинник — традиції, обряди тощо — відіграє меншу роль.
Що ж до економіки та політики, то їх необхідно розглядати в загальному контексті. Східний регіон, який колись був наймогутнішою індустріальною базою Союзу, саме внаслідок цього зазнав більш руйнівного процесу деіндустріалізації. Соціальні втрати Сходу значно більші, ніж Заходу, і населення його більш вразливе з усіх поглядів. Шахтарські селища стали своєрідним гетто з високим рівнем злиденності, розрухи, декласованості. Внаслідок цього жителі Сходу України стали жертвами маніпулятивних технологій, що особливо проявилося в ході виборів-2004. Процес деіндустріалізації породив процеси, що характеризуються як створення мафіозних кланів, які зосередили в рамках тіньової економіки значні ресурси. Кланові структури виступають у ролі роботодавців і для простих громадян, які від них повністю залежні, і для місцевих політиків, які внаслідок усе тієї ж особистої залежності змушені обслуговувати ці структури. Все це породило таку систему соціальних відносин, яку можна характеризувати як неофеодалізм.
Схід більше, ніж Захід, розділений на багатих та бідних, і сподівання у них різні, але після помаранчевої революції всі очікування Сходу пов’язані з тим, наскільки успішно спрацює новий уряд у сфері економіки ще цього року.
Гадаю, що подолання цієї безодні між багатими та бідними і є першочерговим завданням держави. Це можливо лише в тому випадку, якщо буде реформовано систему відносин у сфері власності: необхідно вибудувати єдину правову систему для економіки. Не секрет, що клани мають свою нелегальну систему захисту власності. І арешт Колеснiкова доводить: відомості, які за кордоном може отримати будь-який громадянин, у нас доводиться добувати міністру МВС. Система власності має бути відкритою для всіх верств населення. Саме тоді українці почуваються громадянами України, а не як зараз — населенням або виборцями. Тільки так можна об’єднати країну.
Олег БОГУСЛАВСЬКИЙ, директор Центру підтримки демократичних журналістських ініціатив, голова Запорізького прес клубу реформ:
— На мою думку, Східна Україна, як і решта географічних регіонів України, має певні, тільки їй притаманні особливості. По-перше, економіка Сходу є індустріально зорієнтованою ще з часів сталінського тоталітаризму, що зробило глибокий відбиток на свідомості мешканців регіону. Це і денаціоналізація (як продукт інтернаціонального, совєтського виховання), і слабка, недорозвинена інтелігенція (у цьому регіоні її існування часто не помічали й не помічають). По- друге, брак (а може, й відсутність) помітних фігур у сучасному політикумі (переважна більшість т. зв. політичної еліти є «обслуговуючою», а не представницькою), що зумовлює його маргінальність. По-третє, незважаючи на вищезазначене, пересічні мешканці Сходу України відрізняються щирістю (навіть — безхитрісністю), доброзичливістю, щедрістю.
Схід, підкреслюю, є складовою частиною Української держави, а тому «набір» очікувань є характерним для всіх регіонів: політична й економічна стабільність, відкритість влади (включно з її компромісністю), підвищення добробуту населення. Останні події, пов’язані з президентськими перегонами, зробили свій негативний внесок, але говорити про якусь роз’єднаність з іншими регіонами, мабуть, не варто.
