Наприкінці минулого тижня у Відні відбулася міжнародна конференція «Мораль і політика», організована Проектом «Синдикат» спільно з віденським Інститутом гуманітарних наук. Список доповідачів вражає: нарівні з такими видатними політичними фігурами, як президент Єврокомісії Романо Проді, федеральний канцлер Австрії Вольфганг Шуссель, польський президент Олександр Квасневський, британський міністр фінансів тіньового кабінету Майкл Хауард, президент Національного банку Польщі, у минулому — віце-прем’єр Лешек Бальцерович, на конференції виступали найвідоміші вчені-економісти, соціологи, політологи: професор економіки Джозеф Стігліц, президент нью-йоркського Інституту відкритого суспільства Арьє Нейєр, політолог, професор Прiнстонського університету Емі Гутман, професор Лондонської економічної школи Джон Грей, професор Європейського коледжу і колишній польський міністр закордонних справ Броніслав Геремек. Багато імен у цьому далеко не повному списку добре відомі читачам «Дня»: вони часто з’являються у нашій газеті як підписи під статтями, наданими Проектом «Синдикат». Саме представники кращих газет усього світу (в тому числі й представник «Дня»), об’єднаних цим проектом, і були основою складу учасників віденської конференції.
Проект «Синдикат» — міжнародна газетна асоціація, яка існує з 1994 року. На відміну від газетного синдикату в класичному розумінні цього слова, вона не складається із «центральної» газети з безліччю «дочок» у всьому світі, а об’єднує рівноправних партнерів, серед яких і такі «монстри» світової преси, як французькі «Le Figaro» і «Le Monde», австрійська «Der Standard», німецькі «Die Welt» і «Handelsblatt», британська «Guardian», італійська «Corriere della Sera» і набагато менш тиражні та відомі у світі, але завжди якісні та професійні газети. Трохи цифр: на сьогоднішній день в асоціації 170 газет із 92 країн світу, їхній загальний наклад перевищує 29 мільйонів примірників. З весни 1999 року до проекту приєдналася і наша газета — перший член «Синдикату» в Україні й один із перших — у СНД. Членство у «Синдикаті» — своєрідний «знак якості», свідоцтво відповідності рівня газети світовим тенденціям у подачі інформації, її причетності до глобального політико-аналітичного дискурсу. Саме завдяки «Синдикату» читачі «Дня» мають можливість одночасно з читачами 90 країн від Австрії й Аргентини до Швейцарії та Японії прочитати коментарі й аналітичні статті про світові події і тенденції, написані спеціально для Проекту видатними вченими і політиками.
Назва конференції — «Мораль і політика» — мабуть у багатьох викличе, м’яко кажучи, скептичне сприйняття; адже у свідомості більшості політика і мораль «є речі несумісні». Організатори конференції як камертон запропонували цитату з Іммануїла Канта: «Політика каже: «будьте мудрі, як змії»; мораль додає як граничну умову: «і нелукаві, як голуби». Якщо дві ці речі несумісні, то політика і мораль справді конфліктують між собою; та якщо дві ці якості завжди повинні бути об’єднані, то думка про суперечність є абсурдною, і питання про те, як вирішити конфлікт між мораллю та політикою, взагалі не може виникнути». Питання про сумісність чи несумісність цих понять і намагалися вирішити учасники віденської конференції на засіданнях, присвячених трьом основним темам: «Моральні зобов’язання і міжнародний економічний порядок», «Моральні джерела і моральні межі демократії» та «Мораль і міжнародна політика».
«Європа та етика» — такою була тема головної доповіді, прочитаної на відкритті конференції Президентом Європейської комісії Романо Проді. «Прочитаної» — не зовсім влучне слово, тому що пан Проді не зачитував заздалегідь поширений серед учасників текст своєї промови, зауваживши, що заради читання з папірця «не варто було приїжджати до Відня», а замість цього виклав свої міркування про морально-політичні проблеми, з якими стикається Європейський Союз. Зі слів пана Проді, хоч у Євросоюзу і немає можливостей для «прямої регуляції етичних питань», його роль він бачить у «розставлянні дорожніх покажчиків на цьому шляху, установці параметрів обговорення і заохоченні діалогу». Як на попередній прес- конференції, так і у своєму виступі президент Єврокомісії неодноразово підкреслював, що хоч «етичні принципи, що інспірували наш Союз... завоювали серця і розуми європейських країн, які поки не є нашими членами», але «прагнуть приєднатися до нас і повільно, зате правильно, сприймають наші цінності і цілі», Союз «не може розширюватися нескінченно» і не бачить свого майбутнього у вигляді «постійно зростаючого об’єднання, оскільки у такому випадку наші громадяни втратили б ту ідентичність, яка їх сьогодні об’єднує». А конкретно про можливості входження України та Росії до ЄС пан Проді сказав, що було б передчасно говорити про це принаймні доти, поки не покращаться їхні економічні показники.
Із другою головною доповіддю виступив президент Польщі Олександр Квасневський. «Чи можлива чесна політика?» — тема досить глобальна. Проте говорив польський президент про досить конкретні речі, а саме — про своє бачення «чесного» і «нечесного» політика. На думку пана Квасневського, нечесний політик — «фанатичний, негнучкий, упевнений у своїй абсолютній правоті», незалежно від того, чи властива йому «цинічна форма прагматизму (мета виправдовує засоби)» або, навпаки, «наївний утопізм і моралізування». А чесний політик «дивиться на політику, як на інструмент для досягнення загального блага», присвячує себе повсякденним справам, не втрачаючи водночас з поля зору кінцеву мету. Він упевнений в існуванні «принципів, які він ніколи не принесе в жертву: це права людини і повага до конституції», і готовий відстоювати їх. «Якщо політик хоче бути ефективним, він не може дозволити собі діяти нечесно — адже виграти він може тільки за умови, що люди йому довірятимуть», — підсумував президент Польщі.
Мабуть, найцікавішим вийшло обговорення теми «Моральні зобов’язання і міжнародний економічний порядок». Два доповідачі — Лешек Бальцерович і Джозеф Стігліц — представляли протилежні погляди на роль і наслідки діяльності міжнародних фінансових інститутів. Перший із них дотримується думки, що їхня роль у подоланні бідності виключно позитивна, тоді як уряди таких країн, як Бірма, Північна Корея чи Куба «вважають за краще заморити голодом свої народи, ніж звертатися до них» за допомогою. А якщо і трапляються відомі негативні моменти, то винні у цьому не названі інститути, а корумповані уряди тих країн, які отримують від них позики. Бальцерович вважає, що теорія про відповідальність багатих країн за бідність країн «третього світу» помилкова, що причина цієї бідності полягає у поганому геополітичному положенні (наприклад, така справа з Киргизією), війнах (Судан), а найбільше — у так званому «стейтизмі» (від англ. state — держава), що означає зайве втручання держави до тих сфер, де вона не може принести ніякої користі; закриту економіку, «зарегульованість» і корупцію, причому держава «не спроможна виконувати свої функції — забезпечувати закон і порядок».
Міжнародні фінансові інститути «намагаються провести політику на користь одних груп проти інших» — вважає Нобелівський лауреат з економіки Джозеф Стігліц. Наприклад, у результаті Уругвайських угод про зниження рівня імпортного мита дохід африканських країн знизився на 2%. Більш ніж стовідсоткові дотації американським фермерам ведуть до збільшення виробництва, а отже — зниження цін на продукцію, і в результаті африканські фермери втрачають більше грошей, ніж уся сума фінансової допомоги, яку США надає цим країнам. Часто кредити, які виділяє МВФ різним країнам, не приносять жодної користі їхнім народам, але виплата потім лягає важким багаторічним тягарем на їхні плечі, сказав пан Стігліц. Приклади тому — фінансова допомога зімбабвійському диктатору Мобуту або кредит, який МВФ надав Росії у 1998 році, напередодні дефолту («Було зрозуміло, що немає ані найменшого шансу, що [ці гроші] допоможуть — вони тільки допомогли олігархам вивезти свої капітали з країни»).
З українських політиків на конференцію приїхала тільки Юлія Тимошенко. Вона, виступаючи, наполягала на тому, що за останні роки світ не виробляє ні нових духовних лідерів, ні проектів «перевлаштування світу», тобто утопій. Ці прогалини пані Тимошенко закликала заповнити, запропонувавши зробити моральність «основою світопорядку», усунути суперечність між державною доцільністю і свободою людини. Цікаво, що серед інших ідей, висловлених Тимошенко, була пропозиція про «системне розмежування влади і капіталу». І «відділення ЗМІ від влади та капіталу». Загалом можна відзначити відносно непогану роботу піарників і спічрайтерів лідера БЮТ. Особливо, якщо врахувати, що зарубіжна аудиторія досить погано обізнана з бізнесовими і політичними «передісторіями» більшості українських політиків.
Як співвідносяться мораль і демократія, як визначити спільні інтереси народу, наскільки моральним чи аморальним може бути вибір, зроблений більшістю, — такою була тема другого засідання конференції. Професор політології Принстонського університету Емі Гутман показала, як може змінюватися думка більшості на прикладі питання про страту в США, де у багатьох штатах більшість підтримує її застосування, хоч у значної кількості європейських країн на неї дивляться, як на варварство. Зі слів пані Гутман, громадська думка гойднулася у бік «менш сприятливого» ставлення до смертної страти завдяки пресі, яка, зокрема, друкувала статті про людей, визнаних невинними вже після виконання смертного вироку.
Як і слід було чекати, підсумок обговорення моральних джерел і моральних меж демократії можна подати наведеним одним із доповідачів відомим жартом У. Черчiлля: «Демократія — гірша форма правління, не беручи до уваги всі інші». До того ж, як сказав федеральний канцлер Австрії Вольфганг Шуссель, «існує так багато стримувань і противаг, що народ завжди може скорегувати свій вибір».
І остання тема обговорення — «Мораль і зовнішня політика». Моральні цінності не є універсальними, вважає генеральний директор офісу зовнішньої і військової політики Ради Міністрів Євросоюзу Роберт Купер. Оцінюючи інших через призму своїх уявлень про мораль, ми створюємо дихотомію «ми» — «вони» і робимо «їх» недоторканими, тоді як плюралізм не передбачає застосування поняття «аморальність» до тих, хто не є «ми», сказав пан Купер, проте, обмовившись, що «існують межі і для поваги до традицій та плюралізму», і якщо, наприклад, геноцид входить до традиції певної нації, це не робить його моральним. Та загалом, на його думку, спроба застосування моральних цінностей до зовнішньої політики ускладнює обговорення і вирішення проблем (наприклад, пан Купер засудив термін «вісь зла», так як зло — релігійна категорія, і якщо ви вважаєте щось «злом», ви зобов’язані його знищити, що робить війну неминучою), тоді як «традиція свободи від цінностей дозволяє вести діалог». З цією точкою зору не погодився професор Лондонської економічної школи Джон Грей, який вважає, що міжнародна політика не може бути «зоною, вільною від цінностей». З його слів, усупереч прогнозам Маркса і Сен-Симона, що згодом релігія стане виключно приватною, особистою справою кожного або взагалі її замінять на інші ідеології, сьогодні ми спостерігаємо повернення ролі релігії, як вирішальної сили у міжнародній політиці та питаннях війни та миру.
Професор Європейського коледжу і колишній польський міністр закордонних справ Броніслав Геремек виступив проти філософії «превентивної війни» з Іраком. Він вважає, що у випадку з Іраком неможливо повторити досвід післявоєнної Німеччини та Японії, так як, на відміну від цих країн, які зазнати повного краху, Ірак — «сучасна західна держава».
Метою міжнародної політики не повинне бути проектування ліберальних цінностей у всесвітньому масштабі, вважає Джон Грей. Інтереси країни — не константа, кожна країна постійно робить вибір, визначаючи свої інтереси в кожному конкретному випадку, і цей вибір — вибір моральний.
Навряд чи метою конференції було дати остаточну й однозначну відповідь на запитання, наскільки політик може і повинен керуватися у своїх рішеннях і діях вимогами і нормами моралі, і що таке взагалі моральні норми у політиці. Проте спроба проаналізувати і порівняти погляди на мораль і політику як тих, хто цю політику робить, так і тих, хто вивчає наслідки їхніх дій, безумовно, була вельми плідною. А крім того, у редакторів «синдикатівських» газет, які зібралися у Відні з усього світу, була можливість поспілкуватися між собою та з представниками Проекту, обговорити те, як може «Синдикат» розвиватися далі, допомагаючи своїм членам розширити свої можливості і стати ближчими одне до одного і до всього світу. А це означає, що вікно у світ міжнародних стандартів інформації, аргументів, дискусій для читачів «Дня» буде, як і раніше, відкритим.
Київ — Відень — Київ
