Фільм «Змова» на ICTV відшліфував рішення Печерського суду щодо справи Кучми. Це, так би мовити, «десерт» після «жирної» їжі на столі в екс-президента. Причому першу частину «кінострічки» «Сильні та впливові» було вирішено показати в середу ввечері з повтором у четвер зранку (раніше вже демонструвалася), а другу, нову частину — «Комбінований варіант» — у четвер ввечері з повтором у п’ятницю зранку. Тобто формування суспільної думки по повній програмі! А якщо згадати ще вчорашнє одинадцятиріччя початку акції «Україна без Кучми!», то взагалі бальзам на душу поки що обвинуваченому Кучмі (дається сім днів на оскарження рішення). Хоча... «Тільки Кучма знає, як йому спиться. Тільки він пам’ятає свої розмови в 2000-му. Наш суд його не осудить, але легше йому не стане. Хіба що на перші п’ять хвилин...» — пише у своєму блозі головний редактор «Української правди» Олена Притула.
Цікаво, що жодного активного учасника згаданої акції не було ні на одному із судових процесів по скарзі адвокатів Кучми. Чому?
— З одного боку, було не до цього, — говорить народний депутат, активний учасник акції «Україна без Кучми!» Володимир Філенко, — тому що боролися й боремось за Юлю та за Юру, а з іншого — ми до певної міри наперед знали, що саме таким буде рішення. Я впевнений, що за нинішньої влади питання Кучми не буде вирішено. У ситуації, коли Президентом є Янукович, спікером парламенту — Литвин, який є зацікавленою особою в цій справі, позитивного розв’язання не буде.
— Який вихід?
— Чекати інших часів — повернення демократичної влади, формування справедливого судочинства. Я вас запевняю, що це питання остаточно не закрите.
— Як прокоментуєте саме рішення суду?
— Одна з найбільших проблем, які існують в Україні, — це відсутність справедливого судочинства. Справа Кучми є одним із епізодів, вона демонструє кричущу ситуацію в нашому правосудді. Це стосується резонансних справ щодо нинішніх опозиціонерів — Тимошенко, Луценка... Рішення щодо Кучми стало не винятком, а підтвердженням відсутності справедливого суду. Відомо, що суди також використовують у бізнесових справах. Часто в бізнесі порушують справу начебто проти себе. Виграють суд, а потім на основі цієї ухвали витворяють що завгодно із майном, акціонерами тощо. У мене є підозра, що в цьому разі справу проти Кучми було порушено, умовно кажучи, самим проти себе. Дуже схоже на те, що цим займався не сам Леонід Данилович, а його зять Віктор Михайлович. Тому маємо те, що маємо. З точки зору Феміди (а точніше, її відсутності), Кучма начебто не винний. Але чи вважає так суспільство, громадяни? Зовсім не факт. Виконавців убивства запроторено, замовники, і серед них не тільки Кучма, — гуляють на свободі. Тобто питання залишається відкритим.
«Фууууу... як бридко стає перебувати в цій країні...», — це реакція коментатора Mercer на рішення Печерського суду (www.pravda.com.ua). До речі, і реакція на слова Віктора Януковича про те, що «так гірко чути від людей час від часу різні критичні й навіть негативні оцінки» щодо судової системи. Не дарма рівень довіри до українських судів за минулий рік знизився на 15%. Заміри 2011 року показують, що недовіряють судам 69% наших громадян (за даними Інституту соціології НАН України). Цікаво, наскільки знизиться рівень довіри за результатами 2011 року, адже він такий «багатий» на різні судові процеси?
«Замовність рішення суду про безпідставність порушення кримінальної справи проти Кучми — очевидна, — передає прес-служба слова лідера Соціалістичної партії України Олександра Мороза. — І висновок КС щодо записів розмов та їхнього статусу, і Печерський райсуд, і демонстрація на ICTV компілятивного матеріалу під назвою «Змова» — усе це ланки одного ланцюжка. Це спроба «відбілити» колишнього главу держави, а точніше, відкупитися від відповідальності за причетність до злочину (чи злочинів). Річ у тім, що, з точки зору державних інтересів, нинішня метушня зацікавлених людей із великими грошима нічого не значить. Ними шкоду державі, її авторитетові вже нанесено, і давно. Тому нинішні потуги «майстрів камуфляжу» лише згущують темні фарби на образі держави».
Така судова система не дає шансів кожному з нас. Тому багато хто з наших громадян шукає справедливість у Європейському суді з прав людини (за кількістю звернень ми на 4 — 5 місці в Європі). До речі, не виключено, що саме там шукатиме правду й потерпіла сторона у справі Кучми. Представник Олексія Подольського — Олександр Єльяшкевич — уже неодноразово заявляв, що «основні судові рішення будуть виносити за кордоном, просто вся ця процедура має спочатку відбутися в Україні, щоб зафіксувати всі зловживання».
Звичайно, сім’я Кучми працює і в цьому напрямку. Щорічна Ялтинська стратегія із запрошенням впливових світових політиків минулого й сьогодення — підтвердження цього. Закордонні контакти і дружба — важливий ресурс. Але, за словами того ж Єльяшкевича, корупційна машина, яка працювала в Україні у справі Кучми, за кордоном буде безсилою. Там такі речі не проходять — інша судова система, інший менталітет. Тут варто підкреслити: однією рукою Кучма й оточення проводять «європейську стратегію», а другою — купляють дорогі будинки в Лондоні...
Тим часом Кучма, окрилений рішенням суду, іде далі: «Недостатньо зняти підозри з президента Кучми... Необхідно змити пляму з репутації країни. А це неможливо до моменту, поки не буде знайдено справжніх організаторів і замовників цієї найстрашнішої антиукраїнської провокації новітнього часу — «касетного скандалу» і зникнення Георгія Гонгадзе».
«Заяви Кучми про те, що він хоче розслідування справи, є справжнім блюзнірством, — відповідає Мирослава Гонгадзе. — Ті, хто прагне реального розслідування, не посилають своїх адвокатів на відверте порушення закону, щоб із технічних причин закрити справу. Ми напевне будемо оскаржувати це рішення. Це питання принципу. Знущання влади над своїми громадянами стало звичною практикою для України, і, оскаржуючи це рішення, я намагаюсь захистити не лише свої права й честь Георгія, я намагаюсь захистити принципи правосуддя, які, можливо, ще коли-небудь будуть існувати в Україні».
Є запитання до суспільства. Так, його можна зрозуміти: імперсько-радянське минуле, «десятиліття Кучми», постпомаранчеве розчарування — зрештою, зневіра в усіх політиках бере своє, але це не виправдовує скочування до морального занепаду. Тим паче, сподіватися немає на кого — лише на власні сили. «Як у країні, де повністю відсутня судова система, можна подолати такий суспільний розлад? — запитує відомий дисидент і політв’язень, головний редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк. — Це дуже складне питання. Глибоке. Звичайно, йдеться про те, що обов’язково треба покращити цю систему. Це робота на багато років. Треба говорити про проблему і розкривати її на кожному кроці, користуючись усіма засобами масової інформації».
«Ми і політика — це зовсім окремі субстанції, — вважає правозахисник, колишній дисидент і політв’язень Семен Глузман. — А Кучма — це не політика, це бруд. Ми (мається на увазі ініціатори об’єднання — Гаврилишин, Сверстюк, Гузар, Глузман, які днями на прес-конференції закликали українців до спільних дій, щоб чинити опір руйнівним тенденціям. — Авт.) не збираємося когось побороти, адже проблеми суспільства — не в Кучмі, не в Ющенку, не в чинному Президентові Януковичу, а в людях, які тут живуть і які ніяк не можуть відійти від радянського менталітету. Я розумію, що зараз дефіцит надії. Мораль тут дуже гучне слово. Ми можемо спробувати якось вплинути, але ми не можемо припинити це судове свавілля, ми не можемо побороти корупцію. Зате ми можемо активувати відносно невелику кількість українців, пояснити їм, що вони не самотні. Кожен із них має десь поруч або дуже далеко таких же, як вони. І ми, таким чином, засвідчуємо, що особисто у нас і нашої країни є майбутнє. Але ніхто з нас категорично не хоче боротися з Президентом або Верховною Радою. Проблема ж не в прізвищі президента, а в тому, що народ дозволяє владі робити з собою що завгодно».
А сучасна українська журналістика? Лунають голоси, мовляв, тема Кучми втратила актуальність. Олексія Подольского вразили слова молодої журналістки Соні Кошкіної: «Колись у студії Шустера в нас із пані Сонею Кошкіною була суперечка. Вона сказала, що, мовляв, нікому ця справа (Гонгадзе. — Авт.) не потрібна, що вона вже всім набридла, люди нею не цікавляться, що є більш актуальні речі». Напевно, якби так думали в Італії щодо убитого журналіста Міно Пікореллі, то «справа Андреотті» ніколи не завершилася б. Так, зараз тема Тимошенко в усіх на вустах, але якби у справі Гонгадзе було свого часу поставлено крапку, а ще краще — було б установлено нормальні правила гри в країні, то нинішнього переслідування опозиції й не було б. Одним словом, справа Кучми — це тест передусім для журналістів.
— Дії Пінчука та його медіа (маніпулятивний фільм «Змова») — це ганьба, — заявив журналіст Отар Довженко. — Тут можна висловити хіба що співчуття цим журналістам та аудиторії ICTV. Це ганьба насамперед для медійників, бо вони добре знають, хто такий Кучма і що він робив з ними та їхніми колегами. Багато з тих, хто зараз працює на ICTV, свого часу мусив працювати за «темниками». Забувати це не можна. Може, на них поширився якийсь стокгольмський синдром, тому що зараз у дискусіях дуже часто доводиться чути, що, порівняно з теперішніми, Кучма був ще нічого. Як на мене, це рабська логіка. Негоже забувати все, що привніс із собою Кучма в Україну, і те, що за нього відбувалося. Тим більше журналістам, яким у жодному разі не варто забувати про цензурну систему, яку організував Кучма і яка діяла під його прикриттям.
— До речі, крім рішення суду і показу фільму, є ще один збіг — одинадцятиріччя від початку акції «Україна без Кучми!»
— По-перше, цей суд було задумано, власне, для того, щоб урочисто оголосити Кучму невинуватим. Тепер на будь-яке звинувачення або натяк на те, що він був якимось чином причетний до вбивства Гонгадзе, він посилатиметься на рішення суду. По-друге, це остаточне виведення з-поза закону плівок Мельниченка. Тобто фактично це звільняє Кучму від будь-яких підозр щодо всього, що міститься на плівках Мельниченка. Одним словом, це рішення спрямоване на те, щоб остаточно відбілити Кучму від того всього, в чому його звинувачували і через що, власне, була акція «Україна без Кучми!».
В українських політичних та експертних колах дуже довго говорили, а іноді і зараз говорять, про те, що, мовляв, нинішні проблеми України від того, що на початку 90-х не відбулася люстрація. Але в тодішній Україні це було неможливо. По-перше, вся основна база, як то кажуть, «хто є хто» була в Москві, а по-друге, при бажанні ті, хто проводив би люстрацію, могли зробити все навпаки — скомпрометувати найчесніших, вивівши агентів впливу з гри. Проведення люстрації в тих реаліях тільки би ускладнило ситуацію. Тим більше, Україна була не Чехія і не Польща — у нас не лишилося секторів, не охоплених комуністичною системою.
Але новітня історія дає прихильникам люстрації новий шанс. Cправа Кучми є пробним каменем. Тому що раніше, можливо, хтось і міг говорити, що ніхто нічого не знає, але за ці 11 років, після початку акції «Україна без Кучми!», після безпрецедентного обговорення всіма ЗМІ вмісту плівок Мельниченка, після того всього, що повідомили Подольський і Єльяшкевич, на очах у всіх відбувається суд, який не визнає суспільство. Тобто немає суспільної легітимізації.
Люди, які, знаючи все це, потурають злу, здійснюють підкуп, пишуть замовні судові рішення, знімають фільми і діють за маніпулятивним сценарієм, цілком можливо, стануть об’єктами люстрації, коли до влади прийде справжнє нове покоління. Грошей на підкуп на всіх не вистачить. Це тестування і для політиків, і для суспільства, адже без концентрації всього здорового ми приречені розпадатися, гнити ще довгі роки. Якщо ми не можемо це зупинити зараз, то це не означає, що ми повинні цьому сприяти. Вибір — за кожним із нас.
ДО РЕЧІ
Комітет захисту журналістів: закриття справи Кучми — це удар по свободі преси
Комітет захисту журналістів (CPJ) назвав «ударом по свободі преси» постанову суду про закриття кримінальної справи проти Леоніда Кучми за звинуваченням у причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, повідомляє сайт «Телекритики». Про це йдеться в заяві CPJ. «Правосуддя не переможе, поки Кучму не притягнуто до відповідальності в суді за звинуваченням у замовленні вбивства Гонгадзе, чого протягом 11 років чекають родина Гонгадзе, народ України й міжнародна спільнота», — сказала координатор CPJ по Європі й Центральній Азії Ніна ОГНЯНОВА.
