БОМБА В НЕЙТРАЛЬНІЙ УПАКОВЦІ
Свій черговий Указ Президент України Л.Д.Кучма підписав 26 травня 2003 року. Кажуть, що це сталося тихим погожим вечором, коли сама природа навіває спокій та запрошує відпочити від трудів праведних. Та й назва цього Указу була стереотипно-бюрократичною — «Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади».
Скільки цих заходів було заплановано за роки незалежності — як зірок на небі! Ну а «щодо оптимізації» — то ми у цьому стані безперервно живемо вже з десяток років і ніяк не можемо з нього виборсатись. Так що — назва Указу на перший погляд не віщувала нічого, окрім ординарного набору звичних штампів.
Але достатньо було прочитати що саме постановляється Указом, як ординарне відразу стало екстраординарним, а через невиразно–нейтральну «упаковку» назви Указу чітко відчулися контури «бомби», закладеної у змісті Указу.
ОДИН АБЗАЦ, АБО ЛАМАТИ — НЕ БУДУВАТИ
Текст Указу фактично складається з одного абзацу, у якому постановлено ліквідувати всю систему державних секретарів міністерств та повернути посади заступників міністрів — перших та звичайних.
Коли 2 роки тому 29 травня 2001 року Президент підписав Указ №345 про ліквідацію посад заступників міністрів та введенні інституту держcекретарів, то разом із Указом №529 «Про примірне положення про державного секретаря міністерства», та його текстом ці документи мали 9 стор. убористого тексту, у якому детально була виписана система повноважень та функцій держсекретарів, їх роль у організації діяльності центральних органів виконавчої влади.
Десятки абзаців тих двох Указів та Положення дворічної давнини були схожі на будівельні блоки, за допомогою яких ініціатори тієї адмінреформи спробували вибудувати нову систему адмінуправління у міністерствах.
Новий Указ, який одним абзацом ліквідовує вибудуване за ці 2 роки, схожий на удар сокирою. Новий Указ не містить у собі ніяких детальних пропозицій того, що має прийти на місце відрубаного.
Це свідчить або про те, що Указ готувався спішно, по команді і ніхто нічого не встиг пропрацювати, або ж про те, що метою Указу була зовсім не «оптимізація».
НА СТРОК ПОВНОВАЖЕНЬ...
Коли два роки тому громадськість переконували у доцільності введення інституту держсекретарів, то посилалися на те, що міністри міняються часто, кожен новий приносить в міністерство свої погляди, підходи (інколи радикально інші) і це шкодить керованості. Повинно, доводили нам, бути щось стабільне у міністерствах, яке б тримало під контролем і апарат, і ситуацію у галузі, й — головне — не залежало б від перипетій та негативних наслідків міністерської чехарди. I це «щось» пропонувалося у особах і посадах держсекретаря та його заступників.
Їхні функції «стабілізаторів» діяльності центральних органів влади гарантувались в тих Указах положеннями про неможливість їх звільнення навіть у разі змін у складі Кабміну чи припинення його (Кабміну) повноважень! Більше того, у пункті 3 Указу Президента №345 прямо зазначалося, що держсекретарі «призначаються на посади на строк повноважень Президента».
Такі гарантії, звичайно, породжували впевненість, давали психологічну основу для планування роботи на роки вперед, знімали відомий усім держслужбовцям страх втратити роботу у разі «різких рухів», чи невдоволення шефа, що нерідко блокувало ініціативність та породжувало боязкість, тяганину й подібне.
Пам’ятаю, як розправили плечі й набрали поважного вигляду деякі знайомі заступники міністрів, міняючи своє хистке місце на стабільне, здавалося, крісло у держсекретаріаті. Кращі з них прагнули стати і часто ставали у своїх міністерствах отими самими стабілізуючими фігурами, яким вдавалося зберегти в епоху безперервних кадрових змін наступність, зв’язок справ, підходів, нових працівників та міністрів. Вони працювали активно, на перспективу, будучи впевненими, що, згідно пункту 5 Указу № 345 можуть бути звільненими лише у разі неналежного виконання обов’язків, неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я, чи вироку суду щодо них...
Але ж сталося те, що сталося, і цьому мають бути не тільки політичні чи адміністративні, але й психологічні пояснення.
РИТМ ТА АРИТМІЯ ПОЛІТРЕФОРМИ
Поки «в надрах» готувався Указ Президента № 434, з якого ми і почали аналіз подій, тим часом країною чимчикувала політреформа. Незважаючи на критику опозиції цей процес мав свій ритм і поступово дійшов стадії узагальнення пропозицій, що надходили у ході, як говорилося, всенародного обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».
Про підсумки опрацювання цих пропозицій у своєму стилі — педантично та зважено — розповів міністр юстиції О.Лавринович якраз на другий день після підписання Указу №434.
Колишній провідний активіст Руху, він став «на государевій службі» зразком лояльного чиновника, пройшовши до речі і школу держсекретарства.
Звіт Лавриновича, як і можна було очікувати, засвідчив, що цей етап політреформи пройдено загалом як і було задумано організаторами — з позитивом. Півмільйона противників реформи проти майже 9 мільйонів її прихильників — ця оприлюднена ним статистика ще стане опорою для майбутніх аргументів про «всенародну підтримку».
Звичайно, важко віддиферинціювати реальний аналіз та віртуальні схеми у таких масових процесах як спроба всенародного обговорення серйозного та складного правового документа. Успіх тут не в тому, щоб узагальнити тисячі протоколів про обговорення, а у тому, щоб результати, та і сам процес обговорення вплинули на масову свідомість у напрямку згуртування та формування єдиної політичної нації. Чи досягнуто це у нинішній кампанії?
Але окрім ритму, наша політреформа має і свою аритмію. Головний її можливий збій у тому, що «всенародно підтриманий» законопроект не зможе у парламентській залі набути схожої підтримки кількістю не менше 300 голосів нардепів.
МОТИВАЦІЯ ДЛЯ «ГРУПИ 300»
230 голосів членів парламентської більшості замало і організатори її, схоже, вичерпали свої можливості значного збільшення своїх рядів. Зате В.Янукович при затвердженні програми дій Уряду блискуче впорався із завданням зібрати «під конкретний проект» понад 300 голосів. Що ж, йому, як то кажуть, і карти в руки для реалізації «головного проекту»? Біда лише в тому, що колода цих «карт» значно схудла і потребує серйозного припливу нової порції якщо і не тузів, то хоча б королів, дам і валетів.
Заради цього припливу схоже і з’явився Указ №434, який вивільнює як мінімум сотню високих посад, а фактично, і набагато більше. І вся декларована «оптимізація» управління на ділі зводиться до того, щоб значно поповнити ресурсну базу пропозицій тим нардепам, які внутрішньо готові увійти до «групи 300», якщо, звичайно, їм буде зроблена пропозиція, від якої вони за класикою не зможуть відмовитись. Бо якби цей Указ про ліквідацію держсекретарів був створений дійсно для «оптимізації», то для чого у п’ятницю підписувати (як стверджують у кулуарах) Указ про призначення відомого чиновника К. заступником держсекретаря одного серйозного міністерства, щоб у понеділок взагалі ліквідувати ці посади? А у понеділок зранку новопризначений ще приймав вітання колег, визначався із обов’язками... Жаль людину. За що це їй? Та і їм усім? Воістину, дивні діла твої, Господи, і рабів твоїх грішних...
ЕПІЛОГ. МІСЯЧНИК ВЕЛИКИХ ТОРГІВ
Якщо наша гіпотеза правильна, то нас чекає цікаве видовище у вигляді напруженого переговорного процесу, у ході якого спочатку таємно, а потім все більш очевидно деяка частина «неохоплених» депутатів буде міцно охоплена, а згодом і схоплена.
На відміну від Кіси Вороб’янинова, який жорстко стверджував, що «торг здесь неуместен», дехто із «охоплених» згодиться, що торг якраз тут доречний, дивлячись лише, що саме буде виставлено на торги. У Януковича в запасі фактично місяць. Чи вистачить часу, ресурсів, переговорної ефективності?
Зараз уся когорта держсекретарів та їх заступників у підвішеному стані. Залишаться лише ті, які мають, чи знайдуть собі опору у депутатській «групі 300» і будуть затверджені прем’єром та Президентом.
Інші у трансі — уже зараз.
Не буде перебільшенням сказати, що певною мірою діяльність держсекретаріатів зараз загальмована, а подекуди і паралізована. У багатьох опустилися руки, люди не знають, де вони будуть завтра. З точки зору політичної «механіки» та психології, Президент зробив сильний хід і довів, що продовжує контролювати сценарій політичного процесу. Але чи витримає цей сценарій випробування історією?
Оцінку поставлять прийдешні покоління, але й від сучасників наслухатися доведеться різного. Що ж, на відміну від істмату політична психологія виходить з того, що історію роблять особистості — й ті, що гідні історії, й ті, що не дуже... Все залежить від того, що вони роблять, як і в ім’я чого. І чим все закінчується...
Коли верстався номер , стало відомо, що парламентська більшість має намір провести наступного тижня консультації з прем’єр-міністром України Віктором Януковичем із питання заміщення посад держсекретарів міністерств — призначення заступників міністрів. «Ми проведемо консультації з цього приводу з прем’єр міністром, це тема і проблема наступного тижня», — сказав координатор парламентської більшості Анатолій Толстоухов. Він також висловив думку, що до кінця нинішньої сесії Верховної Ради кількість депутатів, які входять до парламентської більшості, може збільшитися до 250, повідомляє Інтерфакс-Україна. «Сесія ще працюватиме півтора місяця, і, я думаю, що ми наблизимося до цієї цифри», — сказав він.
