Одного разу маленька дівчинка сказала мені, що не хоче заходити в автобус, бо «там пахне смородом». У радянські часи значна частка інтелігенції перебувала у «внутрішній еміграції» і не заходила у владу, бо там смерділо. Епоха пізнього Горбачова і раннього Єльцина спричинила сплеск інтелігентської активності. В Україні її цементував Рух. Але романтичний спалах перших років незалежності зійшов нанівець. Рух обважнів (якщо не сказати — вичерпався). Конгрес Української Інтелігенції (КУІн) існує як «річ у собі», ні на що не впливаючи. Грішно було б у цьому звинувачувати його провідників, але правду треба бачити. Ми, інтелігенти, зазнали нищівної поразки, намагаючись подолати колишню й теперішню номенклатуру лірично-публіцистичними гаслами. Гасла — згасли. Боюся, що й нині лишиться чинним діагноз, який Саша Чорний поставив ще 1906 року: «Слишком много разговоров, пересудов, перекоров, бесконечных рассуждений, полувзглядов, полумнений... Слишком много терпеливых, неуверенных, плаксивых... Слишком много!». Одначе не все втрачено, бо розгублених і роз'єднаних набагато більше ніж тих, хто психологічно зламався. Інтелігенція повинна виграти президентські вибори. Настає пора гратися з вогнем, а не з коцюбою.
ПСИХОЛОГІЯ ОБЕРЕЖНИХ ПЕРЕМОЖЦІВ
Виграти — це значить не позбутися того, що маємо, і знищити всіляку погань. Маємо незалежність (яка, одначе, ледь тримається на економічних милицях) і свободу слова (якій, одначе, намагаються зашити губи). Придбавши цензуру і втративши незалежність, утратимо все, все і все... Знову сховаємося в кухні й лаятимемо «цих придурків» (ви знаєте — яких). Позбутися погані в наших умовах — це викоренити корупцію, легалізувати тіньову економіку і стабілізувати легальну. Мусимо обрати президента, який годен цього досягти. Для цього українська інтелігенція повинна перебрати на себе електоральні функції тієї верстви населення, яку на заході називають «середній клас». Ця теза може видатись дискусійною соціологам, які звикли до суспільної норми. Але ми до неї не звикли.
Громадяни середнього статку, які так далеко відійшли від бідності, як далеко їм до мільйонерської еліти, є переважною часткою людності, скажімо, у Франції чи США. Вони є основою електорату: кого виберуть, той і буде. Ці люди мають що берегти і знають чого прагнути. Вони консервативні, ощадливі, обережні та завжди незадоволені — наприклад, своїм авто не останньої моделі чи президентом, який їхні податки витрачає на бідних. Середній клас водночас хоче й того, щоб усе змінилося (бо має свої проблеми), і того, щоб усе лишалося як воно є (бо має свої здобутки). На цьому грунтується політичний центризм, відраза до правих чи лівих радикалів, бунтів, переворотів і революцій. На цьому грунтується найкраща риса психології «середняків» — їхня прагматичність. Вони твердо знають, що дурнями міряють броди, а ніжно-пухнастенькими ідеями міряють дурнів. Середній клас ніколи не голосує за гарний проект, але завжди голосує за людину, здатну такий проект реалізувати. Не маємо середнього класу. Маючи (поки!) певний вплив на соціальний клімат, інтелігенція може цей клас замінити, але — за умови свідомого та жорсткого прагматизму. Який у нас вважався і вважається чимось сумнівним і навіть принизливим (принаймні для гуманітаріїв). Відкриймо очі: поки ми теоретизуємо, пишемо вірші, шукаємо ідеалу й Бога (ви знаєте — хто) грабують, вивозять і купують венесуельські паспорти. Купують голоси виборців.
ЩО ТАКЕ ПРАГМАТИЗМ?
Прагматик — це людина, схильна пастушити не ангелів, а корів. Виборчий прагматизм полягає у тому, щоб голосувати за кандидата, який має реальні шанси бути обраним. Якщо КУІн називає кандидатами в президенти трьох осіб, вельми шанованих на своїй фаховій орбіті, але мало відомих поза нею, то кому це на користь? Пошлюся на власний досвід. Багато моїх друзів на парламентських виборах хотіли голосувати за ПРП, очолювану В. Пинзеником і бджілкою. Мені не вдалося їх переконати в тому, що було очевидністю: ПРП не потрапить у Верховну Раду. Наслідок? ПРП поза парламентом, а 900 тис. відданих за неї голосів «приватизували» в основному комуністи.
Мусимо брати до уваги політико-тактичні ігри. В. Чорновіл чи Г. Удовенко, кандидатури яких назвав Рух, не сядуть у президентське крісло й навіть не вийдуть у другий тур. Голоси, віддані за них, керівництво Руху переадресує тому, хто у другий тур вийде. Але кому? Питайте у В. Чорновола. Він є прагматик і знає, що саме за ті голоси просити. Одначе ми з вами, проголосувавши «за натхненням», а не «за розрахунком», можемо пошитися в дурні, якщо у другий тур вийдуть не ті люди (ви знаєте — які). Психологічний бар'єр, який мусить подолати інтелігенція, полягає в тому, щоб агітувати та голосувати не за теоретичного ідеального кандидата, а за найкращого серед них, хто реально може бути обраним. Важливо, щоб цей претендент і його особисті якості подобалися самі по собі, щоб ця людина була не «найменш поганою», а «найбільш хорошою». Перелік таких кандидатів дуже обмежений. Але кого вважати найкращим?
КОМПРОМІС — ЦЕ ПОРАЗКА ЧИ ПЕРЕМОГА?
Нині чинний Президент свій політичний ресурс уже вичерпав. Президент-комуніст — це загроза державній незалежності. Прийнятного для нас кандидата маємо шукати не зліва, а в центрі чи біля нього. Свого кандидата мусимо знайти серед політичних діячів, здатних об'єднати націю. Таке завдання не може бути вирішеним без компромісної програми. Від зради компроміс відрізняється тим, що не поширюється на стратегічні проблеми. Незалежність України, її цілісність та реформування економіки на засадах приватного підприємництва (ринку) не можуть бути предметом передвиборчих торгів. Але від прийнятного кандидата не варто чекати розв'язання проблем, до компромісу щодо яких наша людність не готова. Наприклад, про надання відповідного статусу воякам УПА. Особисто я за їх повну легітимацію, але багатомільйонний Донбас цього не розуміє. Є кілька позицій, щодо яких компроміс не лише можливий, а й необхідний. Це безкоштовна освіта, безкоштовна охорона здоров'я, соціальний захист інвалідів та багатодітних сімей і пенсійна реформа. Ліві партії «приватизували» турботу про народ, і у свідомості багатьох виборців саме вони є захисниками. Хоча у лівих гаслах багато демагогії, соціальна програма «інтелігентського» кандидата має бути прийнятою для електорату лівих партій. Нехтування соціальними проблемами було головною причиною слабкості УНР. Славетний 4-й Універсал, який мав би стати основою їх розв'язання, побачив світ за кілька днів до більшовицької окупації Києва. Запізно... Дуже важливими є порозуміння з російським і російськомовним населенням. Не можна трактувати його, як осіб «московської національності». Перші економічні успіхи різко зменшать відцентрові тенденції, бо сама Росія нині ледь дихає. Зрештою СЛОН зі своєю «дуже російською» програмою на виборах до Верховної Ради набрав аж 0,9% голосів.
Насамкінець: прийнятним для всіх має стати інтелігентний кандидат на найвищу посаду. Ні дипломи, ні колишні чи теперішні посади інтелігентності не гарантують. Пані та панове, уважно дивіться кандидатам в очі! Слухайте не лише їхні слова, а й інтонації. Як на мене, серед політиків, що мають реальні шанси бути обраними, є лише один, інтонації якого не є ні агресивними, ні плаксивими, ні улесливими. Ви знаєте його ім'я.
