Вибори, що наближаються, загострюють полеміку навколо проблем, з якими всі причетні до виборчого процесу суб’єкти, включаючи виборців, стикаються впродовж тривалого часу. Серед них — сфера політичної реклами і агітація та її врегулювання. У середу в Києві відбувся семінар на тему політичної реклами, організований за підтримки Посольства США в Україні. Дискусія на цьому заході (або, швидше, розмова, оскільки було схоже, що за столом зібралися однодумці) здебільшого проходила в двох площинах. До першої привернув увагу учасників семінару голова правління Комітету виборців України Ігор Попов, переадресувавши їм запитання чернігівчан: що можна зробити з обласною газетою (видавець — облрада), головний редактор якої балотується на довиборах у Верховну Раду, і тому газета на 2/3 складається із матеріалів, що вихваляють цього кандидата, і на третину — з критики його опонентів? Ігор Попов назвав проблему політичної реклами в бюджетних ЗМІ однією із найгострiших на цих теренах. На його думку, її вирішення на цьому етапі розвитку українського суспільства та інститутів мас- медіа є справою складною. Голова КВУ вважає, що на аналогічні ситуації повинні впливати засновники державних видань — органи влади. Водночас Попов сам визнає, що цей варіант є майже патовим: сподіватися, що виборці будуть наскільки обурені бездіяльністю людей, яким вони довірили владу, що наступного разу можуть не проголосувати за цих же керівників, марно, оскільки «до такого рівня демократії ми ще не доросли». Можна також сподіватися на реакцію з боку органу, що видає ліцензію на діяльність ЗМІ, але тут, як правило, постає питання розкладу політичних сил у цій контрольній установі. Ще складнішим варіантом вирішення проблеми політреклами в державних ЗМІ Попов назвав ситуацію, за якої виборець подає до суду за необ’єктивну інформацію: мовляв, «я передплатив газету, але перед виборами вона зіпсувалась і обманює мене за мої ж гроші. Тому я прошу якоїсь сатисфакції». Якби таких позовів було багато, проблему можна було б якось вирішувати. «Але все це, — вважає І. Попов, — складні шляхи, а прямого, на жаль, поки що немає. Всі рекомендації як іноземних, так і вітчизняних експертів, як правило, зводяться до закликів до совісті, до створення етичних комітетів... Але всім відома фраза «бабло» завжди перемагає зло» поки що дуже актуальна».
Часткове вирішення цієї проблеми, на думку політтехнолога Олега Медведєва, може полягати в ревізії і скороченні кількості комунальних ЗМІ. В кожній адміністративній одиниці — області, місті, районі — має бути лише один офіційний орган, який віддзеркалює позицію всіх гілок влади. Наприклад, у київської влади є три газети, два телеканали, декілька радіоканалів. Усі вони схожі одне на одного, і всі, мовляв, однаково невисокої якості. Політтехнолог вважає, що це дуже неекономне витрачання коштів, і замість двох можна зробити один, але кращий телеканал; замість трьох — одну, але дійсно якісну газету, яку будуть читати.
Категоричним у своєму виступі щодо вирішення цієї проблеми був генеральний директор телеканала ICTV Олександр Богуцький. Він вважає, що його, тобто вирішення, не існує. І не буде доти, доки європейські традиції не стануть принципами нашого життя.
Значно більше уваги учасники семінару приділили розгляду запропонованого на їхнiй розсуд народним депутатом України, головою підкомітету Комітету з питань свободи слова та інформації ВР Валерієм Мішурою (фракція КПУ), проекту Закону «Про політичну рекламу». Склалося враження, що присутні на обговоренні політологи, представники Нацради з питань телебачення і радіомовлення, керівники ЗМІ хвилюються з приводу того, щоб цей закон не пройшов через парламент заради чергової «галочки» в списку добрих справ депутатів. Тому, за їхнiми словами, вони покладають великі надії на те, що народних обранців ознайомлять з їхнiми зауваженнями.
Говорячи про своє ставлення до запропонованого законопроекту, Олег Медведєв навів поширену в ліберальних колах думку про те, що «найкраще урядування — це відсутність урядування, найкраще адміністрування — це відсутність адміністрування». «В тому просторі, який досить умовно можна назвати ринком політичної реклами, коїться дуже багато неподобств, і головне, що не дотримується принцип рівності можливостей для різних політичних сил, — говорить політтехнолог. — З цього погляду начебто закон потрібен. Але специфіка вітчизняного правозастосування, відсутність незалежної судової системи, підводить до протилежного висновку: краще керуватися принципом, який колись дуже пропагував Горбачов, — «дозволено все, що не заборонено законом». Бо у нас жорсткість будь-якого закону компенсується необов’язковістю його виконання». На думку Медведєва, крім усього, цей закон явно на користь адміністративному ресурсу, оскільки люди, що обіймають певні посади, часто є кандидатами і одночасно політичними ньюсмейкерами. Вони легко зможуть обходити закон, попри його норму, згідно з якою в передвиборний період посадові особи можуть розповсюджувати через пресу лише офіційні повідомлення. В такому випадку будь-який керівник ЗМІ чи журналіст можуть подати до суду за обмеження їхнього конституційного права на інформацію. За словами політтехнолога, зараз дуже схожа ситуація розгортається в Росії, де нещодавно прийнято поправки до закону про гарантії виборчих прав громадян, які значно обмежили м ожливості політичної пропаганди та агітації. Цими поправками журналістам фактично заборонено давати оціночні характеристики у своїх матеріалах. Врешті-решт позаминулого тижня кореспондент «Независимой газеты» подав позов до Конституційного Суду про те, що цей закон порушує його право на розповсюдження інформації та власну думку.
Олег Медведєв зауважив, що вже зараз, не особливо вчитуючись в закон, бачить багато норм, які легко можна буде обійти. На думку політтехнолога, для того, щоб скласти грамотний кваліфікований закон про політичну рекламу, треба ще витратити багато років і пройти не одну виборчу кампанію. Поки ж що, вважає Медведєв, доцільніше було б поширити дію закону про рекламу і на політичну рекламу, дати чітке юридичне визначення цього виду агітації. Але з тією поправкою, що в період будь- якої передвиборної кампанії застосування політичної реклами регулюється відповідними виборчими законами.
Член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Тетяна Лебедєва відзначила, що вона майже повністю поділяє точку зору Олега Медведєва. За її словами, Нацрада, ознайомившись iз законопроектом, вже відправила депутатам свою пропозицію: відхилити проект закону про політичну рекламу. «На перший погляд, помітно, скільки в цьому документі брутальних помилок і неохайностей. Рядові працівники, керівники регіональних телерадіоорганізацій, які також ознайомились з цим законопроектом, буквально «на пальцях» розповіли, як буде працювати цей закон, в разі його прийняття, в регіонах; як за допомогою цього закону можна зробити неможливим інформування громадян взагалі, зробити нудними новини, унеможливити роботу окружних виборчих комісій. Експертиза, яку провів на наше прохання Інститут проблем інформаційного права, свідчить, що цей закон нічого не додає до прозорості, розуміння правил гри на виборах, а навпаки підливає «каламутної води», створює колізії, за яких дуже легко судити, карати, контролювати, анулювати тощо».
На думку Олександра Богуцького, додатковий закон про політичну рекламу — це нонсенс, оскільки політична реклама — це така ж реклама, як і будь-яка інша, з тією різницею, що має свій час функціонування — передвиборний період. Він вважає, що цей закон чітко вписується в логіку Комуністичної партії України (нагадаємо, що його автор — член КПУ): не витратити ні копійки, все всім заборонити. «Закон, по суті, консервує сучасну політичну ситуацію, — говорить директор телекомпанії. — А якщо ми рухаємося в бiк відкритого суспільства, то нам треба змиритися з тим, що в «цих журналістів» є своя точка зору».
До речі, почав пан Богуцький з позитивів цього законопроекту. На його думку, він важливий як привід привернути увагу до проблем політичної реклами. Цю тему продовжив і ведучий семінару, голова правління Центру стратегічних досліджень пан Жовніренко. Він відзначив, що поява такого законопроекту «допомогла всім визначитися з тим, чого не повинно бути».
Залишається додати, що на заході, який, до речі, проходив у одному з приміщень Верховної Ради, не був присутній жоден із майже 60-и заявлених як учасники семінару народних депутатів. Навіть вищезазначений пан Мішура просидів лише першу частину обговорення і, на превеликий жаль усіх виступаючих, не чув жодного зауваження до свого законопроекту. Захід також оминули увагою, за невеликим винятком, керівники ЗМІ, яких запрошували.
Зрештою, всі присутні одностайно зійшлися на думці, що відкритих питань на ринку політичної реклами так багато, що поки що ніхто не в змозі на них відповісти через брак досвіду і інформації. Тому краще не створювати прийняттям нових законів нові проблеми, а поетапно працювати над існуючими, йти шляхом вдосконалення чинного законодавства.
