«День» уже повідомляв, що 5 квітня відбувся Національний круглий стіл «Місія інтелігенції та вільних людей України», організований ініціативною групою «Першого грудня». У круглому столі взяли участь громадські діячі, журналісти, письменники. Від участі політиків принципово відмовилися. Звісно, в дискусіях робочих груп (а їх було чотири) було висловлено немало цінних думок, але в цілому Національний круглий стіл викликав не лише схвальні, а й критичні оцінки. І це вже позитивний результат, адже може свідчити про готовність інтелектуальної спільноти працювати з реальністю.
Підсумки круглого столу обговорюють автори та експерти «Дня».
«НЕОБХІДНО ЗАПРОШУВАТИ ДО ДІАЛОГУ МОЛОДЬ»
Ірина БЕКЕШКІНА, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:
— Національний круглий стіл — своєчасний. Потреба наших моральних авторитетів сказати своє слово суспільству визрівала давно. Справді, під час зустрічі за круглим столом було озвучено багато слушних ідей, цікавих пропозицій. Якою мірою це буде втілено в життя, залежить від кожного з нас. Інше запитання: чи міцний зв’язок ми триматимемо, як часто збиратимемося, обговорюватимемо нагальні проблеми? Поки що мені незрозуміла технологія наших дальших дій...
Очікую, що до запланованого зібрання восени потрібно робити тематичні групи, які б напрацьовували пропозиції, ідеї, а вже потім — звітували й виходили до спільних заяв. Переконана, що необхідно запрошувати до діалогу молодь. Я знаю прекрасно освічених молодих людей, які сьогодні очолюють громадські організації, мають своє бачення розвитку країни. Але з восьми десятків учасників круглого столу на ньому зустріла лише одну молоду людину — Вікторію Сюмар.
Не треба бути наївними і вважати, що весь народ відразу зрозуміє інтелігенцію й піде за нею. Навіть за політиками сьогодні ніхто не йде. Важко уявити, що такий собі «вожак» з інтелігенції прийде і скаже, як потрібно жити, і за ним відразу всі підуть. Інша річ, що ті люди, для яких справді важливий нормальний розвиток країни, люди, які впливають на громадську свідомість: журналісти, викладачі, деякі авторитети з політики, таки можуть і повинні зрозуміти головний месидж цього руху. До речі, вважаю, що цей рух повинен час від часу нагадувати про себе, зокрема даючи оцінки заявам і вчинкам нинішніх політиків, майбутній виборчій кампанії.
Щоб щоразу не втрачати напрацювань попередніх зустрічей, очевидно, тематичні групи повинні складатися із секцій, у яких ми вже працювали. Ці секції можуть очолити тематичні лідери, які контролюватимуть роботу всіх учасників. Зрозуміло, що навіть у форматі круглого столу засідання повинні бути тематичними й конкретними. Не такими великими за кількістю учасників і не такими загальними щодо тематики, як перший Національний круглий стіл. У нашій секції начебто визначили неформального лідера — це Ігор КОЛІУШКО. Я була б не проти, щоб він і надалі займався своєю роботою. Але, повторюся, поки що я не бачу загальної картини спільної майбутньої роботи. Якихось конкретних механізмів, на жаль, протягом Національного круглого столу напрацьовано так і не було.
«СИТУАЦІЮ НЕОБХІДНО ЗМІНЮВАТИ «ЗНИЗУ» ШЛЯХОМ САМООРГАНІЗАЦІЇ ГРОМАДЯН»
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Як один із членів організаційного комітету з проведення Національного круглого столу я також несу відповідальність за те, на якому рівні відбувся цей захід. Якщо він минув погано, то провина за це лежить і на мені. Загалом як перший крок до консолідації всіх людей, які сьогодні розуміють, що суспільство — у моральній і політичній кризі, засідання в Українському домі оцінюю позитивно. Цю роботу проведено недарма. Утім, якщо це засідання за круглим столом залишиться першим і останнім кроком, то великої користі від нього, звісно, не буде.
Щодо майбутнього цієї ініціативи. Потрібно визначити конкретний механізм роботи. Учасники заходу мають свої погляди на форми здійснення цієї роботи. На мою думку, Національний круглий стіл має бути своєрідною інтегруючою силою громадянського суспільства України, бо саме він, як ми в цьому переконалися, об’єднує достатньо відомих людей, які мають певні важелі впливу на ситуацію й великі духовні і моральні цінності. Саме ці люди повинні виступати в ролі інтегруючої сили. Моя думка така: стіл повинен бути систематичним, повинен поєднувати довкола ідеї позитивних соціальних змін дедалі більше людей на основі нових цінностей. Майбутнє цієї ініціативи можливе тільки за умови дальшого розгалуження своєї інфраструктури. Особисто я взагалі виступаю за те, щоб НКС став не просто абстракцією, а реальною організацією. Організацією з численним членством свідомих людей. Тільки так усі, хто взагалі долучається до діяльності громадських організацій в Україні, можуть реально відчути моральну й навіть за потреби юридичну підтримку з боку центрального органу НКС. Відповідно, далі потрібно створювати організаційну й юридичну підструктури. Тобто загалом розвивати й розгалужувати висловлену 5 квітня ідею суспільного діалогу. У кожній області мають працювати представники НКС. Не таємниця, що в регіонах люди більш незахищені. Вони мають відчувати нашу підтримку.
НКС абсолютно незалежний від влади. Що «нижче» створюватимемо осередки, то, відповідно, відчутнішим буде супротив влади.
Щодо формату першого засідання. На майбутнє це мають бути не урочисті зібрання, а виключно фахові робочі групи. І ми повинні говорити не просто про загальні речі й генеральну стратегію, а вже про конкретні шляхи і дії з подолання ситуації, в яку потрапила Україна. Згадуючи перший круглий стіл, дедалі більше переконуюся, що то була суто урочиста подія. Певною мірою символічна. Небайдужі люди зустрілися і вголос заявили: ми хвилюємося за майбутнє України; нашу країну не можна залишати лише в руках можновладців; ситуацію необхідно змінювати не лише «згори», а й, так би мовити, «знизу» шляхом самоорганізації громадян, які реально прагнуть до позитивних змін.
Після першого Національного круглого столу ми не маємо сісти й чекати наступного засідання до осені. Уже нині мусимо активно працювати над визначенням загальної стратегії нашої роботи.
Прикро, що центральні провідні телеканали проігнорували Національний круглий стіл. Вони просто не дуже зацікавлені в розвитку громадянського суспільства. Причина проста: телеканали нині належать найбагатшим людям України. А найбагатші люди, зрозуміло, співпрацюють тільки з владою. Владі, у свою чергу, громадянське суспільство взагалі не потрібне.
Скажу відверто: я вірю в практичність результатів Національного круглого столу. Якби вважав, що це благородна, необхідна, але безнадійна справа, просто не брав би в ній участі.
ОСОБЛИВА ДУМКА
Важливі для суспільства і влади сигнали мали пролунати вже зараз
Національний круглий стіл залишив суперечливі враження. Звісно, приємно бачити в одному залі стільки розумних, авторитетних людей, які зібралися, щоб обговорити ситуацію в країні. Були виступи, в яких звучали як «діагнози», так і пропозиції щодо способів «лікування» наших давніх та сьогочасних хвороб. Відчувалося прагнення запропонувати суспільству актуальний «порядок денний». Досить виразно пролунав меседж стосовно гострої необхідності діалогу між владою і суспільством.
І все ж...
Що мало бути на виході? Як на мене, круглий стіл мав виробити принаймні два документи, адресовані суспільству і владі водночас. Один — короткий, другий — довгий. У короткому мала бути дана жорстка оцінка діям влади, яка відкинула всіх нас далеко вбік від Європи. Суспільство ж у цьому документі мало б побачити чітке озвучення тих проблем, які йому найбільше допікають (соціальна несправедливість плюс зневажливе ставлення держави до прав громадян — передусім).
У довгому документі мала б міститися розгорнута пропозиція інтелектуалів стосовно «порядку денного» для України.
Проте вийшло так, що все завершилося... паузою. Себто керівники секцій на заключному засіданні доповіли про напрацьовані під час локальних засідань проекти — а далі «штаб» має звести всі пропозиції докупи і щось оприлюднити. Коли? Не дуже зрозуміло. І навряд чи пауза піде на користь справі. Момент, коли інтерес до ініціативної групи «Першого грудня» можна було «підігріти», втрачено.
А жаль. Характерно, що за кілька днів до початку роботи круглого столу влада явно хвилювалася, не знаючи, чого очікувати від ініціативи моральних авторитетів. Організаторів, виявляється, приймали Президент України і віце-прем’єр Р. Богатирьова, намагаючись «промацати» ґрунт. Того ж таки дня, 5 квітня, відбулося засідання Гуманітарної ради при Президенті, на якому озвучено чимало ініціатив щодо вшанування 200-річчя від дня народження Т. Шевченка, — Банкова шукала якихось позитивних альтернатив тому, що мало відбутися в Українському домі.
Тепер на Банковій можуть полегшено зітхнути: «вибуху» не сталося.
Можливо, тому, що надто багато учасників були налаштовані на академічно-проповідницький лад, на надто загальні слова, а не на конкретику. Про це прикро говорити, але ж дуже не хотілося б повторення історії, скажімо, з Конгресом української інтелігенції, коли початково добра ідея не знаходила належного продовження. Бо що з того, що круглий стіл збереться (може) іще й восени? Важливі для суспільства і влади сигнали мали пролунати вже зараз.
Я брав участь у підготовці пропозицій від гуманітарної секції, і хотілося б вірити, що попри все робота не була зовсім марною: підсумковий документ у кожному разі потрібно таки спрямувати головним адресатам. І добре подумати над подальшими діями.
Одну свою «домашню заготовку» для круглого столу хотілося б повторити й для читачів «Дня» — маю на увазі проект «Звернення до політичних партій, які братимуть участь у виборах до Верховної Ради України в жовтні 2012 року». Ось його текст: «Упродовж багатьох років мільйони громадян України є свідками потворної політичної практики, поширеної серед представників законодавчого органу держави. Народні депутати, які мали б демонструвати суспільству повагу до Конституції, законів та елементарних норм моралі, своїми діями насправді дискредитують право і мораль. Голосування чужими картками, «перебігання» із фракції у фракцію, гендлювання загальнодержавними інтересами на користь приватним, прогулювання засідань, невиконання прямих обов’язків депутата — усе це не може не деморалізувати суспільство, компрометуючи й сам інститут парламентаризму в Україні.
Разючий правовий і моральний нігілізм у стінах Верховної Ради ставить під сумнів легітимність прийнятих законів, віддаляє Україну від європейських стандартів.
У зв’язку з цим вимагаємо від лідерів політичних партій, що братимуть участь у парламентських виборах, чіткого публічного зобов’язання:
1. оприлюднити вичерпну інформацію про кожного з кандидатів у депутати, включених до виборчих списків (освіта, місце роботи, декларація про доходи і видатки та ін.);
2. неухильно дотримуватися вимоги Конституції України щодо особистого голосування народного депутата;
3. перебувати тільки в складі тієї політичної сили, з якою депутат увійшов до Верховної Ради;
4. не прогулювати засідань Верховної Ради, профільних комітетів тощо.
Залишаємо за собою право закликати виборців не голосувати за ті партії, які ухилятимуться від публічних зобов’язань стосовно зазначених вимог».
Я розумію, що політики вміють лукавити. Але ж і нам ніхто не заважає належним чином оцінити їхнє лукавство.
