Останнім часом народний депутат Рефат Чубаров — найактивніший учасник політичних процесів у Криму. Багато що він бачить зсередини. Водночас протягом останніх місяців у відносинах Київ — Крим нагромадилoся декілька питань, що не мають ясності та не зрозумілі широкому колу громадян. Кореспондент «Дня» запропонував Рефату Чубарову відповісти на них. Про це — нижчеподана розмова народного депутата та нашого кореспондента.
— Рефат-ага, вже вкотре органи влади всіх рівнів — і РНБОУ, і прокуратура, і Кабінет Міністрів, і кримський уряд — намагаються розібратися в ситуації з кримською землею. Скасовують старі постанови, знімають із посад людей, призначають нових, порушують кримінальні справи. Водночас не залишає відчуття: і цього разу «боротьба» має спорадичний і безсистемний, кампанійський характер, вузлові та комплексні рішення не прийняті, всіх учасників «дерибану» навряд чи назвуть. Чи вірите ви, що закон і справедливість будуть відновлені?
— Суть у тому, що саме ми вкладаємо в поняття «справедливість» для кримської ситуації. Для цілковитої справедливості ми повинні не лише усунути масові порушення закону, дати землю всім охочим за правом та згідно із законом, але зрозуміти, що без наділення землею кримських татар, які повертаються після тривалого вигнання, практично не можна говорити про справедливість. Отже, якщо влада щира у своїх намірах «відновити справедливість», то їй треба почати з пошуків механізмів наділення землею тих кримських татар, які прагнуть повернутися до тих населених пунктів, звідки вони самі (або їхні батьки) були безпосередньо депортовані. Чи вірю я? Якщо чесно — то поки що ні. Хоч би тому, що до цього часу Секретаріат Президента України так і не зміг визначитися із Законом «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Закон прийняли рік тому, але колишній президент Леонід Кучма ветував його. А в цьому законі, прийнятому в парламенті, до речі, 370 голосами, є норми про те, що «депортованим особам, які повертаються до України для проживання, гарантується за їх бажанням право на поселення в межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де вони проживали на момент депортації». А також «держава гарантує громадянам України з числа депортованих осіб, які повернулися в місця їхнього постійного проживання на момент депортації, … створення умов для облаштування, забезпечення землею…». Напевно, саме ці норми є причиною того, що вже нова влада стримує закон. Скажіть, чи можна повірити в добрі наміри влади, якщо вона відкидає найкоротший шлях до справедливості — прийняття закону?
— Які дії треба було б зробити для того, щоб робота «щодо землі» була максимально ефективною?
— Насамперед треба було б розібратися з призначенням усіх масивів землі, визначити, які з них виділити під розселення людей, що століттями жили на цій землі, господарювали на ній, а потім, усупереч своїй волі, були вигнані з рідних місць. А тільки потім треба вирішувати інші завдання. Розумієте, будь- яке інше використання землі в умовах, коли її споконвічні власники позбавлені самої можливості поселитися на ній, є не лише аморальним, а й таким, що дозволяє говорити про збереження в умовах незалежної України тієї несправедливості, що була скоєна понад 61 рік тому.
— Тобто ви хочете сказати, що ніхто, крім кримських татар, не має права на отримання землі в Криму, і зокрема на Південному березі Криму?
— Зовсім ні. Йдеться про те, що будь-який розподіл землі, тим паче, в тих регіонах Криму, де вона справді є обмеженим ресурсом, здійснювався б з обов’язковим урахуванням прав людей, які прагнуть повернутися до своїх рідних осель, до отчих могил. Повірте, для кримських татар ці поняття ніколи не були просто словами. Свідченням святості та ревного ставлення кримських татар до свого коріння можуть слугувати десятиріччя відчайдушної боротьби кримськотатарського народу з радянським режимом за право на повернення. Особисто я не маю сумнівів у тому, що за раціонального ставлення до земельних ресурсів у Криму завжди можна узгодити інтереси кримських татар, які повертаються, й інших жителів півострова, в тому числі пов’язані з розвитком курортної інфраструктури півострова. Якщо чесно, то землі всім вистачить. Інша річ — справді менше залишиться можливостей вітчизняним й іноземним олігархам для чергового, ще одного придбання кримської землі в особисту власність. Але хіба це можна вважати обмеженням прав людини?
— Чи буде детальний земельний кадастр Криму та Севастополя «вивішений» в інтернеті, як пропонує Петро Порошенко?
— Земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби «земельного свавілля» на півострові, що у свою чергу дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі. Запевняю вас, там переважатимуть аж ніяк не кримськотатарські прізвища. Що стосується відкритості всіх даних щодо кримської землі, в тому числі і її власників, — я лише «за». Але боюся, що цій ідеї не дадуть реалізуватися насамперед ті, хто правдою та неправдою вже став власником кримської землі…
— Які системні рішення треба б прийняти нашій державі, щоб успішно вирішити земельні проблеми в комплексі?
— Проблема землі для Криму завжди була актуальною та сповненою драматизму. Протягом XVIII — XIX століть насильне вилучення землі широко практикувалося в царській Росії для стимулювання виходу кримських татар за межі Криму. Власне, обезземелювання кримських татар стало головною причиною вимушених масових еміграцій кримських татар, що навіть примусило Таврійське земство в 1789 році виступити з клопотанням «про наділення татар землею шляхом купівлі останньої в поміщиків». Зрозуміло, що подібна ініціатива так і залишилася нереалізованою.
Цей екскурс в історію свідчить і про те, що багато кримських татар сприймають сьогоднішні земельні проблеми через призму тих історичних подій, під час яких у них забирали найцінніше — землю. Але не варто деяким сподіватися, що такий трагічний досвід може бути знову обернений проти кримських татар: не той час і не ті кримські татари. Отже, в основі дій влади щодо вирішення земельної проблеми обов’язково має бути наділення репатріантів землею.
— Як ви оцінюєте перспективи розроблюваних нині програм «Морський берег» і «Вода для Криму» та яким ви бачите їх результат?
— Названі вами програми, як і будь-які інші, можна оцінювати позитивно лише в тому випадку, якщо вони будуть спрямовані на користь Криму та його жителів, у тому числі, повторюся, якщо враховуватимуть права тих кримських татар, які повертаються. Будь-яка програма хороша за двох умов: якщо вона справедлива та якщо вона виконується…
— У Криму триває процес заміни влади, сформований новий уряд. На вашу думку, його можливості більші, ніж попереднього? Як ви оцінюєте ефективність перших управлінських рішень, прийнятих під керівництвом Анатолія Матвієнка? Чому в автономії розгорнена критика його методів і рішень?
— Для мене безперечне одне: Анатолій Матвієнко щирий у своїх намірах докладно розібратися з кримськими проблемами та знайти оптимальні варіанти їх вирішення, в тому числі й із земельними. Інша річ, що з кожним днем він стикається з дедалі зростаючим опором різних кримських «сил впливу». Як приклад можна навести завзятий опір частини кримського політикуму збалансованому залученню професійних кадрів із кримських татар до органів управління, зокрема на посади голів районних державних адміністрацій. На жаль, суспільно-політична ситуація в Криму в міру наближення до виборів до Верховної Ради України й органів місцевого самоврядування ускладнюватиметься. При цьому кілька політичних сил Криму спеціально перешкоджатимуть вирішенню проблем, пов’язаних із поверненням й облаштуванням кримських татар, у тому числі земельних. Таким чином, вони спонукатимуть кримських татар до масових виступів на захист своїх прав, потім, протиставляючи інтереси кримських татар інтересам іншої частини населення Криму, ці політики оголосять себе «справжніми захисниками» нетатарського населення з надією заручитися їхніми голосами в ході виборів.
— У Криму відбувається перегрупування політичних сил. Висловлюються думки про те, що «помаранчеві» й особисто Анатолій Матвієнко перебувають у певній ізоляції, що ідеї нової влади не знаходять поки що широкої підтримки серед населення Криму. Чи так це?
— Тут двополюсний суперечливий процес: справді, збільшуються лави та структури партії «Народний Союз «Наша Україна». Та чи означає це, що в Криму кардинально змінюється ставлення більшої частини населення до тих цінностей, які взяті за основу діяльності політичної партії НСНУ? На жаль, ні! І тут справа не тільки в тому, що значна частина кримського суспільства схильна «до російської ідеї», відповідно, має власні уявлення про розвиток української держави. Йдеться зовсім про інше: переважна більшість новоз’явлених кримських «нашоукраїнців», по суті, є звичайними пристосованцями, які успішно перекочували з лав тих партій, які ще недавно були провладними. Звісно, довіра до таких людей у суспільстві, м’яко кажучи, невисока. Тому кардинальна зміна настроїв кримського суспільства відносно новообраного Президента України більше залежатиме від успішності соціально-економічної політики як центрального, так і кримського урядів. Не треба нікого обманювати: сьогодні людям жити важче, ніж півроку тому, попри всі численні виплати. У масовій свідомості дедалі більше проявляється розчарування новою владою…
Що стосується кримськотатарської політичної спільноти, яка давно та послідовно виступає на підтримку національно-демократичних сил України, дуже важливо, щоб вона також не обдурилася у своїх очікуваннях. А така небезпека існує.
— Багато хто вважає, що для автономії потрібен окремий виборчий закон. Вважається, що якщо вибори 2006 року проводитимуть на пропорційній основі, то в Криму в них мають великі шанси перемогти деструктивні, прокомуністичні й антиукраїнські сили. Як ви оцінюєте ситуацію?
— Вірним залишається одне: ідеальних виборчих систем не існує. Хоча, звісно, треба б застосовувати такі виборчі схеми, що максимально відповідали б особливостям суспільства, в тому числі визначеним його минулою історією. Так, на мій погляд, для подолання багатьох негативних наслідків, спричинених депортацією кримськотатарського народу та його насильним утриманням у місцях вигнання протягом 45 років, у Криму більш доречною була б така система виборів, що дозволяла б кримським татарам брати участь у виборах й обирати своїх представників до органів місцевого самоврядування в рамках заздалегідь визначеної квоти.
Проте маємо те, що маємо, не думаю, що нині чинне законодавство буде змінене. Таким чином, кримському суспільству та його політикам треба готуватися до виборів на пропорційній основі. Водночас я не розділяю ваших побоювань про те, що перевагу на півострові за пропорційної системи обрання отримають комуністи та радикальні проросійські політичні сили. Погодьтеся, час радикалізму в усіх його проявах усе-таки минає, тим паче, неможливий реванш комуністів.
— У Криму так і не було повної інформації про результати поїздки автономією Президента Віктора Ющенка. Як ви вважаєте, чому рішення нової влади щодо Криму такі несистемні та нерішучі, чому так зволікають із кадровими призначеннями, чому Президент досі не призначив свого представника в автономії? Як ви оцінюєте проведення в автономії першого в країні конкурсу на посади голів районних адміністрацій?
— Найменше хотів би коментувати причини «нерішучості» Президента в кадровій політиці. Такі питання правильніше було б ставити самому Президенту. На мою думку, «нерішучість» часто має позитивні наслідки. Пригадайте, як негарно розвивалися «кримські розбірки» навколо кандидатури голови Ради міністрів! Без перебільшення — всі пересварилися між собою, що, на жаль, свідчить про те, що кримські політики часто не в змозі переступити через власні амбіції на користь кримських інтересів. А в цей час Президент знайшов гідну кандидатуру, яку також підтримала і Верховна Рада Криму.
Що стосується проведення конкурсу на заміщення голів районних держадміністрацій, то до цієї ідеї я також спершу поставився прохолодно. Проте самі результати конкурсу мене здивували та задовольнили: в п’яти районах комісії вибрали представників кримських татар. А тепер ті, хто ратував за конкурс, не хочуть приймати його результатів, оскільки, на їхній погляд, «кримським татарам не можна дати керівництво більше ніж одним-двома районами».
— Ви учасник поїздки Віктора Ющенка Кримом, у тому числі учасник відомої дорадчої розмови Президента з активом кримськотатарського народу, що відбувся в кімнаті дивану Ханського палацу в Бахчисараї. Дайте, нарешті, достовірну інформацію: про що була розмова, які рішення прийняті, що Президент обіцяв зробити для вирішення проблем кримських татар і як виконують ці рішення?
— Відбулася дуже відверта та тривала розмова. Сподіваюся, корисна для обох сторін. Головний лейтмотив мого виступу в ханському палаці полягав у наступному: Президент України, український політикум нарешті повинні дати чітку відповідь на запитання: «Хто є кримські татари для України?». І далі я пояснив, що багато політиків, а також окремі структури держави кримськотатарський народ розглядають як такий собі об’єкт, а іноді — як виклик і навіть загрозу для України. Якщо і надалі зберігатиметься таке ставлення до кримських татар, то ні до чого хорошого це не призведе. Отже, українська держава та її керівництво повинні сприймати кримськотатарський народ як один із суб’єктів державного життя. Президент України в свою чергу зупинився на низці політичних декларацій курултаю, попросивши дати таке їх роз’яснення, яке виключало б подвійність їх розуміння. Усі сумніви та різність підходів будуть розвіяні під час розгляду у Верховній Раді України законопроектів «Про статус кримськотатарського народу» та «Концепції про державну етнонаціональну політику України».
— Окремі депутати Верховної Ради Криму нещодавно звинувачували Анатолія Матвієнка в тому, що він занадто, на їхню думку, співпрацює з Меджлісом і нібито навіть підписав секретний протокол із Мустафою Джемільовим. Скажіть, чи є методика роботи Анатолія Матвієнка з Меджлісом ефективнішою за методику Сергія Куніцина? Чи справді існує секретний протокол між урядом Криму та Меджлісом і в чому він полягає?
— Секретні протоколи характерні для тоталітарних держав і авторитарних керівників, — пригадайте горезвісний «Пакт Молотова — Ріббентропа». Усі домовленості Меджлісу кримськотатарського народу з усіма своїми партнерами, в тому числі й головою Ради міністрів АРК Анатолієм Матвієнком, носять відкритий і публічний характер. Інакшого й бути не може, оскільки саме публічність діяльності Меджлісу дозволяє зберігати його високий авторитет серед кримських татар. Що стосується ефективності, — давайте трохи зачекаємо. Для об’єктивних порівнянь потрібні час і конкретні справи!
