Вчора мати Гії — Леся Гонгадзе — вп’яте здала кров на експертизу. А тим часом відсутність результатів у пошуку замовників убивства Георгія Гонгадзе — одна з найтривожніших тенденцій у постреволюційній Україні. Вона свідчить, що нова влада або не може, або не поспішає виконувати моральні зобов’язання, що є у неї. Для того, щоб так вважати, є кілька причин. По-перше, і в Україні, і за кордоном убивство журналіста Гонгадзе вважали уособленням порочності колишнього режиму. Цілком логічно, що той, хто прийде цьому режиму на зміну, зобов’язаний розслідувати цей злочин. По-друге, команда президента Віктора Ющенка своїм політичним походженням та успіхом багато в чому зобов’язана Георгію Гонгадзе — саме протести проти влади у зв’язку зі зникненням Гонгадзе стали основою акції «Україна без Кучми», яка у свою чергу заклала фундамент коаліційної опозиції зразка 2002—2004 років. По-третє, Віктор Ющенко iз соратниками, прийшовши до державного керма, ледве не клятвено пообіцяли найближчим часом насамперед розкрити вбивство Гонгадзе. При цьому під результатами, за словами самого Президента, треба було розуміти знаходження насамперед замовників та організаторів, а не другорядних виконавців. Звичайно, розкрити злочин «до свята» не можна, і це також слід мати на увазі. Проте факт, що незважаючи на офіціозний прогрес iз пошуком виконавців, досі немає й натяку на замовників злочину, наводить на думку, що справа не лише в об’єктивних труднощах. Дедалі частіше експерти говорять про те, що влада втратила політичну волю розслідувати вбивство Гонгадзе. Непрямим підтвердженням цього є дивне ставлення влади до плівок майора Мельниченка. Безвідносно до особистості самого екс-майора замовчується питання: плівки є частиною доказової бази «злочинів режиму» (як говорили діячі екс-опозиції) чи ні? Про злочини, зафіксовані на плівках, розслідувати які колишні опозиціонери, а нині — власники владних кабінетів обіцяли не раз, зараз практично не згадують. Про факти з плівок, які прямо підводять до осіб, причетних до переслідування Гонгадзе, слідство, схоже, забуло. Натомість у ЗМІ з «легкої руки» людей Березовського активовано тему, як робилися записи Мельниченка, і хто за ними стоїть. По суті, спадає на думку, що судити треба не тих, хто скоїв злочини, зафіксовані на плівках (що плівки — фальсифікат, ніхто довести не береться), а Мельниченка, який несанкціоновано записував кабінет № 1. Взагалі складається враження, що Мельниченко цікавив нову владу лише як інструмент у боротьбі з Кучмою. Кучма пішов, і Мельниченко не потрібен? У зв’язку з цим умови для розкриття вбивства Георгія Гонгадзе уявляються нічим не кращими, ніж за часів колишньої влади. Під час президентства Леоніда Кучми українська влада зазнавала могутнього тиску ззовні, тобто — iз Заходу, і це змушувало правоохоронців вести хоч якісь слідчі дії. А політиків та громадську думку — вимагати розслідування. Зараз же, з приходом в Україні до влади Віктора Ющенка, Захід, схоже, інтерес до справи Гонгадзе практично втратив. І якщо українська влада захоче спустити справу на «гальмах», обмежившись, наприклад, судом над заарештованими людьми, оголошеними співучасниками, то надія — хіба що на міжнародні правозахисні організації. Чому немає прогресу в пошуку замовників убивства Георгія Гонгадзе? Які цілі Березовського у цій справі? З такими запитаннями кореспонденти «Дня» звернулися до політиків та експертів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Справа Гонгадзе має кілька рівнів. Рівень перший пов’язаний із трагічною загибеллю журналіста, виконавцями, які реалізовували чиюсь злу волю. До того ж, наскільки зараз з’ясовується, навіть не всі виконавці були втаємничені в те, чим закінчиться їхнє спостереження за Гонгадзе. Другий шар пов’язаний із проблемою так званих замовників або організаторів. Зараз інформаційна та політична інтрига розгортається навколо того, чи знайдуть замовників, чи зможуть довести, що вони взагалі були, та загалом — як доказувати замовлення, було воно політичним або кримінально-провокаційним.
Але є й третя площина, не менш серйозна, ніж друга. Вона пов’язана з тим, що самі замовники були частиною великої політичної комбінації, що виходить за межі України й української політики. І якщо проблему замовників складно довести, то ця, третя, площина взагалі існує тільки як аналітична конструкція. І якщо ми починаємо розмірковувати про це, то мимоволі в розмовах спливають такі поняття, як «агентура», «спецоперація». Але на мій погляд, третя площина надто серйозна, і від неї багато в чому залежить вирішення другої проблеми — замовників. Бо їхні мотиви, їхні плани і те, що в результаті стало причиною смерті Гонгадзе, пов’язані з цим рівнем політики.
На запитання, чи розслідуватимуть загалом цю справу, я би відповів так: розслідувати треба вже не смерть Гонгадзе. Треба проводити розслідування на рівні міжнародної справи, на рівні аналізу та моніторингу міжнародних спецоперацій, жертвою яких стала Україна. У рамках цих спецоперацій ми зможемо зрозуміти і природу записів, і трагедію журналістів, яких притягували як потенційних виконавців або носіїв тих чи інших акцій і інформаційних мотивів, і долі яких розігрували в цій спецоперації. Ми зможемо тоді дати трактування й інтересам замовників, які, будучи частиною великої гри, розпоряджалися долями окремих людей. А конкретна справа Гонгадзе, на мій погляд, не матиме виходу — посадять виконавців.
— А опублікування розмов Порошенка з Кучмою — що це, на ваш погляд?
— Інформація про Порошенка порушує безліч питань про взаємовідносини нової владної групи, вона фактично дискредитує особисто Ющенка, і загалом її мета — Ющенко. Причому, в цьому випадку тим, хто впливає на Мельниченка та примушує таким чином діяти, очевидно, абсолютно байдужа доля української держави, української влади. Це все є інструментом впливу на політику, на політичну атмосферу, на стабільність владної системи. На сьогодні маніпуляції Мельниченком — це проблема національної безпеки України.
А ось що стосується наслідків його останнього кроку, то їх може бути кілька. Перший пов’язаний із ініціацією нових конфліктів. Зараз Порошенко виправдовуватиметься стосовно Ющенка й Тимошенко, Тимошенко не зможе не відреагувати й, очевидно, використовуватиме свої аргументи з приводу політичного минулого. Я не сумніваюся, що найближчим часом виникнуть нові фігуранти справи, в тому числі й ті, хто був частиною бізнес-команди Тимошенко, і ті, хто співпрацював із Порошенком у період Кучми. У результаті все це призведе до посилення тертя та розколів у владній команді.
Другий наслідок мені здається важливішим із погляду вже політичної атмосфери. Створюється нова ситуація, що дозволяє дискредитувати саму легенду про записи. Адже якщо зараз нова влада, опинившись у стані розбірок, взаємних обвинувачень, підозр почне активно спростовувати записи, говорити про те, що вони помилкові, це дозволить усім попереднім фігурантам абсолютно спокійно й абсолютно обґрунтовано сказати, що і вони в такому випадку не винні. І запропонувати розбиратися не з цими записами, а з тими, хто взагалі займається подібними інсинуаціями.
І останнє — що мені здається найважливішим. Яка кількість скопійованих банків даних та їх розміщення? Коли та в якому форматі готується нове інформаційне поле? Чи тільки за кордоном? Чи за кордоном забезпечують тільки інформаційний супровід? Мені здається, це основна тема, пов’язана і з новими інформаційними загрозами і з загрозами для влади та майбутньої виборчої кампанії.
— А чого, на вашу думку, добиваються Березовський і його люди?
— Мене взагалі дещо обурює, що виник такий масштаб значення Березовського. Мовляв, є Росія, російська еліта, Кремль; є Україна й українська еліта. І є Березовський і його група...
Так от, що стосується інтересів колишнього російського олігарха Березовського, то, безсумнівно, Березовський буде одним зі спонсорів російської кризи. Для нього це інструмент реабілітації, інструмент повернення в російську політику. І Березовський абсолютно цинічно та прагматично використовуватиме українську політику для того, щоб самому повернутися в російську політику. Якщо для цього доведеться організувати кризу в Україні — він на це піде. Якщо для цього знадобиться підтримка Києва, щоб із його допомогою впливати на Москву, — він також це робитиме. Існують також бізнес-інтереси Березовського: оскільки будучи викиненим iз російського ринку, але маючи зв’язки та власність, звичайно ж, він працюватиме в країнах, які зберігають його капіталообіг. Україна — одна з таких країн.
Леонід КРАВЧУК, лідер фракції СДПУ(О):
— За минулі роки в «справу Гонгадзе» включилося дуже багато людей, в тому числі і тих, хто не хотів би, щоб ця справа була розкрита. Тому йде перетягування канату — з одного боку тих, хто справді хотів би, щоб врешті-решт винуватці були покарані, і з іншого боку, тих, хто цей процес гальмує. На мою думку, останні є скрізь — і у новій владі також.
Що стосується ролі в цій справі Березовського та його інтересів, то він сам про свої інтереси непогано розповідає. Він каже, що його найбільший інтерес — це боротьба з російським тоталітаризмом і з російською владою. А тому він Україну розглядає як плацдарм: і ідеологічний і, можливо, навіть, териториторіально-кордонний для того, щоб зосередити тут свої можливості і впливати на Росію. Тому Березовський, як бачите, дуже зацікавлений у тому, щоб помаранчеві проблеми в Україні вирішувались успішно. Це було б для нього і для багатьох добрим знаком: мовляв, бачите, в Україні пройшла революція, змінилась влада і справи пішли вперед. А воно зараз все, навпаки, назад йде. Тому у Березовського зараз не все гаразд. Плівки ж — це проблема не стільки Березовського, скільки Мельниченка. Оскільки майор дозволив з собою гратися, з мотивів фінансових чи інших, то знайшлися аматори і професіонали, які його використовують.
Михайло ПОТЕБЕНЬКО, колишній генеральний прокурор України, фракція «Демократична Україна»:
— Говорити про якийсь прогрес у справі Гонгадзе важко. Це складна справа. І потрібно менше з цього питання давати непотрібної інформації. А кропітливо працювати. Знайти виконавців і замовників. Я би не сказав, що слідчий процес кимсь гальмується. Буває, що окремі справи розкривають 15 років. Потрібно перевірити всі версії, адже зрозуміло, що тут мають місце і змова, і дезінформація. Усе потрібно перевірити, довести, щоб не постраждали невинні люди. Тому я не думаю, що хтось свідомо гальмує цю справу. Просто її не вдається розкрити. Більше робиться заяв, чим практично є доказів.
Щодо мотивів Березовського, то вони, на мою думку, полягають у тому, щоб заробити певні дивіденти на цій справі. Цей олігарх і його люди влаштовують якісь торги, мета яких — через Україну впливати на Росію, де зосереджені їхнi інтереси. Тому я би з обережністю ставився до цієї людини і його оточення.
Георгій МАНЧУЛЕНКО, народний депутат, комітет з питань національної безпеки і оборони:
— Я вважаю, що перш, ніж щось сказати, треба щось зробити. Тому завжди треба утримуватися від голосних заяв, навіть якщо вони мають певне підгрунтя під собою. Це стосується так само і справи Гонгадзе. Дуже багато складових є у цій справі, дуже багато зацікавлених людей — як із тої влади, яка відійшла у минуле, так і тих, хто зі старої влади залишився на певних посадах у новій владі, — які не зацікавлені, щоб слідство просувалося правильним шляхом. Як на мене, то тут є проблема і в Генеральній прокуратурі, і в СБУ. Ми знаємо, що основного фігуранта у цій справі — генерала Пукача — зараз немає в Україні. Цьому повинні були перешкодити відповідні структури, або хоча б відслідковувати його місцеперебування. На жаль, цього не було зроблено. Я вже не кажу про Білоконя, якому бездарно дозволили виїхати з України... Складається враження, що хтось має зацікавленість в тому, щоб ці люди виїхали за межі України, а потім створюєваться видимість бурхливої діяльності по їхньому розшуку. Тому, як на мене, Президент України вже зараз мав би зробити серйозні організаційно-кадрові висновки. У першу чергу, стосовно тих людей, які переконували його в тому, що слідство у справі Гонгадзе ось-ось буде завершене і справа буде передана до суду. Але Пукача немає, з Мельниченком відбувається якась незрозуміла ситуація... Тобто підстав говорити про те, що слідство буде ближчим часом завершене, немає. А Президента фактично підставили. І у випадку, якщо він не вдасться до рішучих кадрових дій, то до виборів влада може втратити довіру населення.
Щодо Березовського. Новій українській офіційній владі треба подалі триматися від таких людей, як Березовський. Це буде корисно і для них, і для держави в цілому.
Антон КІССЕ, народний депутат, позафракційний:
— У версію нестачі професіоналізму я вірю слабо — в нас є достатня кількість досвідчених фахівців, здатних розкрити будь-який злочин. Тому відсутність прогресу в пійманні замовників пов’язую з тим, що у влади залишилися впливові люди, які так чи інакше є фігурантами справи Гонгадзе. Ці добродії зацікавлені спустити справу Гонгадзе на гальмах, максимально заплутати її, щоб потім, у кінцевому результаті потрапивши таки до суду, вона знаходилася у такому стані, який не дозволяє назвати найголовніших винуватців убивства журналіста.
Що стосується ролі Березовського та його компанії, їхнього інтересу, то вона мені здається простою: вони мають якусь інформацію у справі Гонгадзе і намагаються спекулювати нею, впливаючи на людей (напевно високопоставлених), які причетні до цієї справи. Отримуючи можливість через цих людей впливати на ситуацію в Україні, — як політичну, так і економічну.
Сергій ТАРАН, директор Інституту масової інформації:
— Замовників вбивства журналіста Гонгадзе знайти не так важко. Достатньо лише провести допити і слідчі дії щодо тих осіб, які фальсифікували справу вбивства журналіста протягом останніх 4 років. Ці люди живі. Це і колишній генпрокурор, і члени слідчих комісій, які були задіяні в розслідуванні. Через них можна дуже легко вийти на замовників. Але чомусь це не робиться. І це підтверджує думку, що, очевидно, під час помаранчевої революції Леоніду Кучмі, а також іншим високим чиновникам були надані гарантії від міжнародної громадськості в тому, що якщо вони не застосують силу проти власного народу, то вони не будуть притягнуті до відповідальності. Така практика існує в усіх критичних ситуаціях. Якщо б так сталося, що Л. Кучма потрапив би під слідство, це було б дуже поганим сигналом для всіх авторитарних режимів, які час від часу стикаються з ситуаціями, подібними до помаранчевої революції в Україні. Тому слідство знаходиться в дуже суперечливій ситуації: з одного боку є обіцянка Президента Ющенка про те, що справа Гонгадзе буде розслідувана швидко і будуть названі замовники, а з іншого — існує зобов’язання перед міжнародною громадськістю, що колишні вищі посадові особи не будуть притягнуті до відповідальності.
Очевидно, Березовський має доступ до інформації, яку отримав через майора Мельниченка. Окрім цього, він має великі амбіції щодо української політики і щодо російської політики. І не маючи доступу до російської політики, він намагається впливати на Росію через Україну. Ця людина колись була ледь не другою чи третьою людиною в Кремлі. А коли людина вже була на вершині влади, то вона зробить усе для того, щоб знову туди повернутися, або хоч наблизитися. І Березовський намагається це зробити.
