У лідера Народно-демократичної партії Валерія Пустовойтенка завжди була власна, дещо відмінна від поглядів оточуючих, позиція. Навіть якщо йому доводилося йти з цими самими оточуючими на певні компроміси. Щоправда, сьогодні відчувається, що в нових політичних реаліях НДП загалом ще остаточно не визначилася зі своєю тактикою. Утім, це не завадило народному депутатові, голові парламентського комітету з питань будівництва, транспорту, житлово- комунального господарства і зв’язку, екс-прем’єру В.Пустовойтенку нещодавно у відкритому листі закликати Президента в День Незалежності заявити про припинення переслідувань громадян за їхні політичні погляди...
До речі, прикладом такого переслідування лідер НДП вважає і затримання свого колишнього однопартійця Євгена Кушнарьова. «Особисто я нічого не знаю про економічну діяльність Євгена Кушнарьова, — сказав учора «Дню» Валерій Павлович. — У мене самого до нього безліч особистих запитань. Але він не є злочинцем у цій державі. І затримання таких людей я розцінюю як надмірний запобіжний захід. Це недоцільно і некоректно».
Про помилки нової влади і вади нової опозиції — в інтерв’ю Валерія Пустовойтенка нашій газеті.
КРИЗИ «ЗАПРОГРАМОВАНІ»
— Валерію Павловичу, як ви оцінюєте економічну політику уряду Юлії Тимошенко?
— Я вважаю, щодо розвитку економіки, особливо в контексті вступу України до СОТ, потрібно підходити стратегічно. Сьогодні уряд, на мій погляд, не має економічної стратегії. Можу сміливо сказати, що в 1999 році була відпрацьована економічна стратегія, урядом були розроблені відповідні програми економічного розвитку, й такі програми були створені не тільки в центрі, але й у регіонах. Проте з приходом у прем’єри Віктора Ющенка на ці програми перестали звертати увагу, а згодом їх і взагалі скасували. Водночас у регіонах ніхто ці програми не скасовував — там ними здебільшого й досі користуються, що, зрештою, забезпечило можливість економічного зростання. Тому я ще раз повторюю: якщо не буде стратегії економічного розвитку нашої держави, ми не будемо знати, що нам робити в тій чи іншій ситуації через п’ять шість років, щоразу переживаючи різного роду кризи, — на зразок м’ясної, цукрової, чи паливної.
— Виходить, що вся економічна політика уряду спрямована не на розвиток держави в цілому, а виключно на виконання своїх поточних передвиборних завдань?
— Я б не сказав, що вони думають лише про наступні парламентські вибори чи вибори до місцевих рад. Дехто вже думає і про наступні президентські вибори. Можу стверджувати: якби мене сьогодні чи завтра призначили б прем’єр-міністром — я розумію, що це неможливо, але давайте спробуємо припустити, — я б відмовився від політичної роботи й передвиборної боротьби у зв’язку з тим, що сьогодні в Україні кризова, навіть патова економічна ситуація. Я нещодавно проаналізував підсумки роботи уряду за шість місяців цього року: в 10 областях країни вже спостерігається зниження промислового виробництва, зокрема в Донецькій області — до 17% спаду. А, як ви знаєте, економіка Донецької області — це металургія, це машинобудування, це хімія, це локомотив економіки України, і спад у Донецьку потягне за собою всю Україну. Хотів би звернути вашу увагу на те, що в той час, коли в економіці вже неозброєним оком спостерігаються негаразди, прем’єр-міністр запрошує міністрів уряду з відпусток на термінову нараду, а вони продовжують відпочивати. За таких обставин міністри не мають права на відпустки, але вони, очевидно, дуже «плідно» і «наполегливо» працювали впродовж півроку, тому й відпочивають. Скажімо, я за весь час своєї роботи прем’єр-міністром жодного разу у відпустці не був. Я вважаю, що сьогодні урядовці повинні залишити свої політичні амбіції позаду, а Президент мусить терміново поставити перед урядом завдання дати лад економіці. Хоча, на мою думку, уряд зараз уже не може виконувати свої обов’язки й займається чистим піаром. У сфері бізнесу, наприклад, уже легенди ходять про «правильність» політики уряду. Я вже не кажу про різного роду політичні переслідування, й членів НДП — також. Але зараз не про це — нині можна навести безліч прикладів недолугості чи відсутності далекоглядного бачення економічної політики уряду. Наприклад, історія з будуванням нового НПЗ. Я себе запитую: навіщо, якщо в цей час уже не працює Херсонський завод, зупинено завод «Лукойла» в Одесі, ті об’єкти, які складають економічний ланцюжок нашої країни? Якщо, наприклад, російська нафта йде на Одеський нафтопереробний завод, то ми отримаємо кошти за транзит нафти територією України, потім цей завод виробляє нафтопродукти, підвищує якість нафти і транспортує її за кордон. Отже, працюють наші порти, наші нафтобази, вони отримують доходи, отримують зарплатню люди, які там працюють. От тепер скажіть мені, будь-ласка, як може йтися про економічну стратегію, якщо Одеський завод зупинено до 2008 року? Отже, якщо існуючі заводи простоюють, а хтось прагне побудувати новий завод, значить, тут або чиїсь інтереси просуваються, або в уряду просто відсутнє розуміння економічної стратегії. Далі: візьмемо, наприклад, бізнес. Сьогодні я можу сміливо заявити про те, що бізнес фактично завмер, а інвестори не хочуть іти в Україну. І коли нам кажуть про інвестиції, то насправді їх сьогодні в Україні немає. Ті гроші, які сьогодні приходять в Україну, — це не що інше, як кредитні ресурси, які ми позичаємо, а віддавати будемо за рахунок скорочення фінансування, наприклад, дорожнього фонду чи інших бюджетних галузей. Також хочу сказати, що жодної копійки у бюджеті не передбачено на капітальне будівництво. Жодних коштів не виділено на будівництво соціального житла. А тим часом житло в Україні за шість місяців подорожчало на 26%. Іще одне: Президент сказав — не приватизовувати «Укртелеком», проте сьогодні уряд приймає рішення про приватизацію 51% акцій підприємства. Це ще раз свідчить про те, що ситуація з надходженнями до бюджету просто катастрофічна.
— Які, на ваш погляд, найбільші помилки уряду?
— У нас є державні монополії — це «Укрнафта», «Укргаз», «Укрзалізниця», це глобальні підприємства. Усім раніше обіцяли з трибуни, що буде проведено відкриті тендери, розроблено умови приватизації. А потім про все це чомусь забули. І монополії як працювали невідомо як, так і працюватимуть. Друга проблема — це робота НАК «Нафтогаз». Ми дочекаємось, що газ купуватимемо в Росії за 156 доларів. Уявіть собі, що буде з людьми, з робочими місцями за таких цін на енергоносії. Але навіть не це головне. На мій погляд, головною проблемою сьогодні є те, що за сім місяців роботи уряду не затверджено структуру виконавчої влади. За Конституцією, є Кабмін, його формує Президент України, у зв’язку з цим ми проводили адміністративну реформу в 1999 році та погодили її зі Світовим Банком. Сьогодні, на мій погляд, існує така система виконавчої влади, в якій немає людей, відповідальних за результати її діяльності. За Конституцією, є прем’єр, є перший віце-прем’єр і три віце-прем’єри — цю норму спеціально так записали, щоб уряд не «роздувався». Що робить прем’єр-міністр, сьогодні відомо всім. Перший віце-прем’єр — колишній прем’єр-міністр, тому я не маю морального права його критикувати. Діяльність віце-прем’єра з питань європейської інтеграції Олега Рибачука, на мій погляд, — це повний провал. Віце-прем’єр із територіальної реформи Безсмертний... Територіальна реформа Україні взагалі не потрібна. Залишається віце-прем’єр із гуманітарних питань, який розробляє невідомо яку нову українську культуру, перекреслюючи те, що ми надбали більш аніж за тисячолітню історію України. Дивимось далі: у нас є міністр промислової політики, а яка вона, ця політика, взагалі ніхто не бачить. Я це заявляю відповідально, оскільки очолюю у Верховній Раді комітет із питань будівництва та житлово-комунального господарства. Зараз, наприклад, прийняли рішення про створення відповідного міністерства, але його не можуть створити уже два місяці, а нам же потрібно якось до зими готуватися. Нещодавно почув, що збираються ліквідовувати жеки. Якщо ще й жеки ліквідувати, то що ж тоді буде з комунальною сферою, де людям взяти гроші на оплату ремонту труб, каналізації, водопостачання? Із ДАІ ми вже розібралися, тепер лишилося ще тільки з жеками таким же чином розібратися... Тому, оцінюючи роботу уряду, я можу зробити висновок, що деякі міністерства в нас взагалі не працюють. У структурному ж плані ті люди, які сьогодні працюють в уряді, абсолютно не несуть відповідальності за свою роботу.
«ПОЛІТИЧНА АКЦІЯ ПРОТИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ»
— А що, власне, сьогодні відбувається у сфері будівництва? Яким чином, на вашу думку, вплине на ситуацію в цій сфері вето Президента на Житловий кодекс?
— Житловий кодекс ми прийняли влітку минулого року в першому читанні та було створено спеціальну комісію з представників уряду, профільного парламентського комітету, місцевих рад, й міста Києва також, представників жеків, громадських організацій тощо. Ми врахували всі побажання сторін і підготували такий Житловий кодекс, який можна сьогодні сміливо впроваджувати в життя. Та раптом Президент накладає вето, яке я вважаю абсолютно політичним рішенням. Цим Житловим кодексом визначається право чорнобильця, військовослужбовця, сільського лікаря чи вчителя, учасника Великої Вітчизняної війни, Героїв України і Радянського Союзу, дітей-сиріт, дітей-інвалідів отримати житло за рахунок місцевого та державного бюджетів. Цим кодексом також визначається система кредитування житла і також такого актуального сьогодні молодіжного кредитування. Головне, що цим кодексом вводиться таке поняття, як «соціальне житло», на яке мають право люди, чиї доходи нижчі рівня прожиткового мінімуму. А вето Президента пояснюється дуже просто. Справа в тім, що сьогодні в черзі на житло стоять 1,5 млн.чоловік, з них 450 тисяч інвалідів. Щоб цю чергу ліквідувати, потрібно, з розрахунку вартості одного квадратного метра — 500 дол., 200 млрд. гривень. Для того, щоб за десять років вирішити цю проблему, потрібно щорічно виділяти з бюджету хоча б по 6,5 млрд. гривень. А сьогодні ситуація економічна складається таким чином, що бюджет немає чим наповнювати. Тому, певне, вирішено було «зарубати» Житловий кодекс, щоб у бюджеті на 2006 рік не було дірки. У зв’язку з цим я підготував звернення до Президента від НДП, себе особисто як народного депутата, в якому я засуджую цю політичну акцію проти Житлового кодексу і проти громадян України, які сьогодні згідно з чинним законодавством мають право отримати житло.
— А як ви ставитесь до зміцнення гривні та прогнозів експертів стосовно того, що невдовзі на нас чекає ще одна ревальвація?
— Я вважаю, що, по-перше, ревальвацією ми вдарили по власним експортерам, — одразу після цього експорт руди, коксу та металу за кордон скоротився. По-друге, на цьому хтось заробив, бо, так чи інакше, про те, що така акція готується, певні люди знали заздалегідь. А постраждали передусім прості громадяни. Я вважаю, що кожен громадянин, який звик тримати свої заощадження в доларах, обов’язково щось втратив у той час, коли інші люди на цьому дуже заробили. Більше того, можу сказати, що схожа схема вже була реалізована за часів прем’єрства Віктора Ющенка. Тоді, якщо я не помиляюсь, курс гривні відносно долара змінили з 4,3 до 5,3, фактично — на 25%. І тоді стільки ж відсотків реальних доходів втратило населення. Схема ця дуже проста — гривня змінилася, вони підняли на цей рівень зарплату, все, на перший погляд, пішло гладенько. Трошки нібито збільшились виплати до Пенсійного фонду, люди отримали пенсію, хоча насправді ця пенсія вийшла меншою за ту, яка була раніше.
— Що, на ваш погляд, сьогодні відбувається з цукром? Невже Україна, відома колись своїм цукроварінням, не може забезпечити власні потреби в цукрі?
— Я пам’ятаю ті часи, коли ми ще експортували наш цукор в Росію. Україні для внутрішнього споживання потрібно десь 2— 2,5 млн. тонн цукру. Останні роки ми виготовляли 1,5 млн., і тенденція до падіння виробництва цукру зберігається. Той цукор, який сьогодні завозиться в Україну, — це контрабандний цукор, бо дозволу на його ввезення та переробку ніхто не давав, і це все у свою чергу дуже жорстко б’є по національному виробнику. Сьогодні є окремі власники українських заводів, яким вигідно везти сюди сировину, переробити її й швидко отримати прибутки, а що буде із сільгоспвиробниками, їх абсолютно не цікавить. Тому не дивно, що вітчизняне буряківництво занепадає.
— Ви свого часу ініціювали впровадження в Україні спеціальних економічних зон. Нинішній уряд фактично їх ліквідував. Як ви до цього ставитесь?
— Справді, за часів мого прем’єрства при Кабінеті Міністрів була створена спеціальна робоча група, членів якої ми направляли на відповідне навчання в Китай, потім прийняли Закон «Про впровадження спеціальних економічних зон». Однією з перших ми створили Красноперекопську зону в Криму, функціонування якої було розраховано на п’ять років. Після закінчення цього терміну зростання виробництва в цьому регіоні складав близько 180%. Закарпаття за рахунок таких СЕЗ почало давати на 47—48% більше відрахувань до бюджету. Тому я вважаю, що такі економічні зони повинні існувати. І я знаю, що уряд, за підтримки Кінаха, сьогодні знову розглядає питання про повернення до практики використання спеціальних економічних зон, тому що без них динамічний розвиток економіки фактично неможливий. А там, де спеціальні економічні зони використовувалися для різного роду махінацій і фінансових зловживань, потрібно просто навести порядок.
— Якими, на ваш погляд, будуть політичні наслідки такої економічної політики уряду?
— Я можу чесно сказати, що голосував за цей уряд і підтримав урядову програму, хоча вона й суто декларативна. Але, вибачте мене, уряд сьогодні так «турбується» про власних громадян, що нас за півроку на 186 тисяч стало менше, нас уже 47 млн. чоловік. Ми так доживемося, що вже й цукру не потрібно буде стільки... Тому я переконаний у тому, що, яка б там не була сильна довіра до уряду, він за час своєї роботи здійснив непрофесійні кроки. З цієї ситуації, на мій погляд, є два виходи. Або Віктор Андрійович повністю міняє урядову команду та припиняє політичні балачки, внутрішню політичну боротьбу, яка сьогодні відбувається між членами уряду, або цей уряд просто не має права на подальшу роботу.
ВИБОРЧА АРИФМЕТИКА
— Прем’єр-міністр заявляє про свою готовність очолити провладний блок на наступних парламентських виборах. Про що це, на вашу думку, свідчить?
— Думаю, таку заяву можна назвати ультиматумом партії Ющенка й особисто Президенту. Юлія Тимошенко прямо дає зрозуміти, що вона буде головною у виборчому процесі. Тобто боротьба йтиме не стільки за місцеву владу, тому що після конституційної реформи призначення голів місцевих адміністрацій залишатиметься за Президентом, скільки за більшість у парламенті, яка дає стовідсоткову гарантію того, що Тимошенко збереже за собою крісло прем’єра. Про такі амбіції Тимошенко свідчить і процес партійного будівництва «Батьківщини». Якщо, наприклад, сьогодні порівняти НСНУ й те, яким чином розвивається партія прем’єра, то саме «Батьківщина» виявиться найактивнішою політичною силою, яка стрімко розбудовує регіональні структури.
— А які перспективи, з вашої погляду, в гіпотетичного блоку Ющенка, Тимошенко та Литвина? Чи не повторить він помилок «За ЄдУ»?
— Я думаю, що перспектив у такого блоку немає жодних. Із тієї причини, що й там, і там дуже багато нинішніх депутатів, і черга в майбутній парламент буде дуже великою, тому боротьба за депутатські мандати зразка 2006 року очікується надзвичайно жорстка. Уявіть собі: якщо цей блок набере на виборах, скажімо, навіть 50%, це 225 місць у ВР, то на кожну з трьох сил-учасниць припаде менш аніж по 80 мандатів. Виходить не так і багато, а бажаючих пройти у парламент за провладним списком сьогодні значно більше. До речі, те, що на минулих виборах достатньо потужні політичні сили об’єдналися у провладний блок, і було нашою головною помилкою. Якби кожна з тих п’яти партій йшла окремо й набрала по 4%, разом ми взяли б 20% голосів виборців, а так усі разом отримали 12%, потім поділили на 5, і вийшло по 6—7 депутатів на кожну партію. Я думаю, що нинішня влада таку блокову арифметику чудово розуміє.
— А НДП уже визначилася зі своєю формою участі в наступних парламентських виборах? Колись ви говорили про можливий союз із Аграрною партією Володимира Литвина...
— Сьогодні ми йдемо на вибори самостійно, але коли мене запитують, із ким би ми хотіли блокуватися, я заявляю, що ближче всіх нам по духу Володимир Литвин. Є окремі позиції у представників наших регіональних осередків. Якщо, наприклад, у Вінниці наші однопартійці не будуть працювати з соціал-демократами, то в Криму така співпраця можлива. Ми також будемо йти на подібні союзи для того, щоб отримувати якомога більшу кількість представників у обласних і місцевих радах. У випадку нашої самостійної участі у виборах ми розраховуємо набрати до 5% голосів. Хоча це буде дуже непросто, оскільки влада завдала дуже сильного удару по НДП, і тут я хотів би згадати факти політичного переслідування наших однопартійців. Постраждала значна кількість членів НДП, які працювали у структурах колишньої влади. Питання ставилося таким чином: або ти залишаєш лави НДП і вступаєш до «потрібної» партії, або втрачаєш роботу. Я особисто на перше місце ставлю розуміння того, що людям потрібна робота, тому що від роботи залежить добробут кожної людини та її сім’ї. І коли питання формулюється саме так, то ми, звісно, нікого не тримаємо. Але це у свою чергу завдає значної шкоди партійному будівництву, адже на людей сьогодні тиснуть дуже відчутно. Сергія Куніцина фактично кожен день запрошують на нескінченні допити, проти Олександра Алієва та його заступника матеріали в суді, Толстоухова разом із Табачником звинуватили в тому, що вони перевищили службові повноваження й завдали державі збитків аж на 2534 грн., внаслідок чого їм «світить» п’ять років позбавлення волі. Ректора Буковинської фінансової академії, який уже виграв чотири суди, притягують за те, що він нібито купив автомобіль «Шкода» за рахунок бюджетних коштів, хоча це не відповідає дійсності...
— А стосовно вас особисто ніяких справ іще не заводили?
— Наскільки я знаю, по мені, як не прикро це казати, теж «працюють». Окрім того, мене теж допитували з приводу перерахування «Укрзалізницею» на рахунки НДП коштів на суму 750 млн. гривень, які ми повернули до бюджету. Тобто ми їх отримали, цього факту ніхто не заперечує, але ми ці кошти одразу ж, згідно з чинним законодавством, перерахували до бюджету, тому що я вважаю, що нас просто хтось хотів підставити. Сам процес, на мій погляд, був із самого початку політичним. Я був у лікарні й там, щойно вийшовши з реанімації, з новин «5 каналу» дізнаюся про цю історію з грішми «Укрзалізниці». Причому все було зроблено дуже професійно — спочатку до мене в лікарню прислали «розвідника», він запитав про моє здоров’я, а на наступний день мене вже викликали в прокуратуру.
— А як ви ставитесь до сучасного ноу-хау — запрошення на допит до прокуратури чи органів внутрішніх справ через ЗМІ?
— Окрім протесту проти ветування Житлового кодексу, я у своєму відкритому листі до Віктора Ющенка закликав Президента звернутися в День Незалежності до українського народу й заявити про закінчення переслідування людей через політичні переконання. Якщо є кримінальні справи щодо окремих осіб, то ними потрібно займатися так, як належить, а не в політичній площині. Для мене це принципово, й від цього залежатиме моя позиція та ставлення до влади. Тому я вважаю, що глава держави у своєму зверненні до співвітчизників із нагоди Дня Незалежності повинен сказати, що всі ці речі потрібно припинити... А запрошення на допит через пресу — це просто сором.
Можу ще зазначити, що нинішній генеральний прокурор узявся за непрості справи, — думаю, він щодо окремих осіб також отримав конкретні завдання, а тепер не може виконати усі ці замовлення. І тому сьогодні на нього здійснюється тиск шляхом шантажування можливістю відставки — для того, аби він активніше «працював» по тих людях, із якими потрібно «попрацювати». А потім, після виборів, використавши Святослава Піскуна, його все одно знімуть із посади. Тому все, що сьогодні відбувається навколо генпрокурора, — це, на мою думку, шантаж, мета якого — змусити його поводитися більш агресивно по відношенню до політичних опонентів влади. Особисто я переконаний, що сьогодні влада, замість того, щоб об’єднувати людей, стала на шлях політичної конфронтації заради високих результатів на наступних парламентських виборах.
«ЧУЖІ» ТАМ НЕ ХОДЯТЬ
— А в якому стані ви і ваша партія знаходитеся сьогодні по відношенню до влади?
— Ми знаходимось у нормальному конструктивному стані. Вважаю, Президенту сьогодні потрібно відмовитися від конфронтації й піти шляхом консолідації нашого суспільства та влади. Якщо після виборів цього не станеться, спокою в державі не буде ніколи. А це призведе до подальшого погіршення економічної ситуації, невирішення цілого комплексу соціальних питань тощо.
— Центристська опозиція сьогодні здатна консолідуватися, як вам здається?
— Складно сьогодні консолідуватися, оскільки є дуже багато проблем. Візьмемо, наприклад, Партію регіонів. Їх соціальна база — Донеччина, де ситуація зараз дуже непроста. Північ і схід країни вони частково втратили. Не певен, що в майбутньому це буде суто опозиційна сила. Частина оформиться в опозицію, частина, можливо, обере інший шлях... Я можу навести стосовно цього такий невеличкий приклад. НДП — це партія, в якій кожен має право на самореалізацію, ми розуміємо, що людям потрібно працювати, й ми не маємо права тримати когось за руку, якщо йому пропонуватимуть попрацювати у владі, чи і в інших партіях, де в нього буде більше перспектив. А тепер давайте подивимось на одвічних опозиціонерів комуністів, які уже більше ніж десятиліття знаходяться в опозиції до влади. Хто з них колись був міністром, чи головою ОДА? Звідси висновок, що не можна бути постійно в опозиції, оскільки ті ж комуністи за 13 років боротьби з владою просто втратили свій потенціал, багато людей постаріло, а так і не змогли себе реалізувати. Тому я вважаю, що потрібно працювати не на свій імідж опозиційності, а в першу чергу для своїх співгромадян, своєї держави. На жаль, в Україні політична боротьба та виборчий процес ніколи не закінчуються, тривають уже впродовж багатьох років.
— Кого ви сьогодні вважаєте головними опонентами влади?
— У мене таке враження, що влада сьогодні бореться ніби проти її політичних опонентів, але наслідки пожинає й народ. Я останнім часом відвідав Крим, Одеську, Дніпропетровську області і відчув, що багато людей дещо змінили своє ставлення до нинішніх можновладців, хоча рейтинг Президента та деяких інших членів його команди все ще відносно високий... Сьогодні невирішеними залишаються п’ять стратегічних питань, які, на моє переконання, обов’язково використовуватимуться під час виборів. Це ставлення наших людей до Європейського Союзу, до НАТО, до СОТ, до Єдиного економічного простору й до статусу російської мови в Україні. На мій погляд, ці п’ять принципових питань впливатимуть і на перебіг майбутньої виборчої кампанії зокрема, і на подальший розвиток нашої держави взагалі. Нам потрібно визначатися по цих пунктах, а зрушень у цьому напрямку, на жаль, не спостерігається.
— На початку нашої розмови ви зачепили тему адміністративно-територіальної реформи. Як ви ставитеся до проекту Романа Безсмертного?
— Я вважаю, що Україні потрібна адміністративна реформа, а от територіальна, спрямована на зміну внутрішніх кордонів областей, районів і тому подібне Україні взагалі не потрібна. Я ставлюсь до цієї реформи негативно, по-перше, її не сприймають прості громадяни, а по-друге, на територіальну реформу потрібно близько 20 млрд. грн., — де їх взяти, особисто я не знаю. За радянських часів уже ліквідовували райони, й там, де зникала районна адміністрація, одразу ж руйнувалася вся соціальна інфраструктура. Тому я глибоко переконаний, що в найближчий перспективі територіальна реформа Україні не потрібна. Я також думаю, що ця реформа впроваджується тільки для того, щоб вдало провести вибори шляхом, так би мовити, перетасовування електорату. А потім, потрібно також пам’ятати, що в нас багатоетнічна країна, і в деяких районах компактно проживають етнічні меншини. Уявіть собі ситуацію, коли одна спільнота, люди в якій звиклі жити пліч-о-пліч, опиниться в різних районах!.. Тому тут теж обов’язково виникнуть великі проблеми, які не потрібно було б ворушити.
— За вашими словами, ви нещодавно бачилися з колишнім першим прем’єр-міністром України Віталієм Масолом...
— Справді, ми зустрічалися, уявіть собі, він зараз ходить, добивається пенсії. Нинішньому прем’єр-міністру заробітну платню підвищили, а у колишніх пенсія не змінилася. Так от, Віталій Масол у свої 76 років не може допроситися, щоб йому перерахували пенсію. Ось таке в нас ставлення до людей, які віддали свої кращі роки життя справі розбудови України. І це стосується не тільки колишніх високопосадовців, але й пенсіонерів загалом.
— Давайте повернемось до подій зими 2004 року, — чому, на ваш погляд, Леонід Кучма не зміг цивілізовано передати владу?
— Для мене тут усе зрозуміло. Після свого другого обрання в 1999 році він відштовхнув від себе дуже багато професійно підготовлених людей. Потім він почав значно менше уваги звертати на роботу уряду й взагалі системи влади. Дозволив деяким главам обласних адміністрацій стати такими собі «царьками»... Ну, і додайте до цього різке падіння довіри особисто до президента після скандалу з Георгієм Гонгадзе. І це стало основною причиною поразки Віктора Януковича. Леонід Кучма, як на мене, не замислювався над тим, хто прийде після нього, бо він хотів просто добути свій термін. Він навіть на зустрічах дуже часто говорив: «Я піду, подивимося, що ви без мене будете робити»...
— А зараз ви з ним спілкуєтесь?
— Після виборів я з ним двічі спілкувався. Він приїжджав у лікарню, коли я дуже хворів. Я з ним тоді поговорив, але вважаю, що розмова між нами ще не закінчена, мені ще є що йому сказати. Мені хотілося б, щоб Леонід Данилович зрозумів, що він зробив. Я не думаю, що йому зараз у моральному плані живеться дуже комфортно та спокійно. Тому що по-різному люди ставляться до нього. Щоправда, нещодавно я бачив на одному паркані два написи: вище — «Геть Кучму!», а нижче — «Вибач, Данилич»... Я також, відверто кажучи, був здивований тим, що Віктор Ющенко поздоровив Леоніда Кучму з днем народження. Звичайно, він міг його поздоровити як президент — екс-президента, але щоб так це підкреслювати...
— До речі, вас не дивує, що уряд фактично перетворився на якийсь закритий клуб, у якому політику визначають партійні групи на зразок нещодавно створеної групи НСНУ?
— Як на мене, це нонсенс, не може Кабмін працювати на основі такого принципу, тоді це вже не уряд. Інше питання, що зараз ходять легенди про те, що на посади призначаються ті люди, які витратили гроші на вибори, і яким тепер потрібно ці гроші, як-то кажуть, «відбити»...
— Зараз деякі експерти говорять про те, що Ющенко де в чому повторює помилки Леоніда Кучми. Також багато говорять про те, що навколо Ющенка штучно створений своєрідний «кокон», крізь який іншим людям із іншими поглядами неможливо пробитися до Президента...
— Я б не сказав, що Ющенко повторює ті самі помилки, але я бачу трошки інші речі. Наприклад, Кучма через деякий час почав шукати компроміс із Кравчуком. Хоча в душі вони завжди були суперниками, але вони всі ці роки працювали заради спокою в суспільстві. І потрібно Леоніду Кравчуку віддати належне, бо він і досі працює на Україну. Бо для Леоніда Макаровича, як він сам мені казав, головне — не втратити довіру людей. А що стосується «кокону», то це справді так. Віктор Ющенко сам по собі також є людиною, яка й раніше не допускала до себе «чужих» людей...
