Рік, що минає, був роком політичного перезавантаження у двох країнах, значення яких у світі велике настільки, що змушує сторонніх уважно спостерігати за змінами, що відбуваються: у Німеччині та США. При цьому в Німеччині відбулася лише часткова зміна осіб при владі, й уже тепер зрозуміло, що заміна у правлячій коаліції соціал-демократів на лібералів лише на руку Україні. А ось у Сполучених Штатах до влади прийшли інші люди. Та чи змінилася реально внутрішня й зовнішня політика у цій країні, що має найпотужнішу економіку та найпотужнішу армію?
Кажуть, що нова мітла мете по-новому, але в політиці це не завжди так. Чи «мете» по-новому адміністрація президента Обами порівняно з Бушем-молодшим? І взагалі, яким був минулий рік для першого в історії США президента з темним кольором шкіри?
Обравши президентом Барака Обаму, Америка засвідчила, що здатна змінювати свій складний характер. Те, що ще кілька років тому здавалося неймовірним, стало дійсним фактом, адже ще живе покоління, яке пам’ятає справді героїчну боротьбу (і, тоді здавалося, безнадійну) за громадянські права темношкірого населення США на чолі з великим Мартіном Лютером Кінгом, боротьбу, що завершилася фізичною смертю Кінга, проте його духовною перемогою, свідченням чого і є обрання Барака Обами президентом. І сам Б. Обама вже однією своєю перемогою на виборах заслужив на особливе місце в історії США, в історії боротьби людини за свою людську гідність.
Імовірно, саме це й мали на увазі члени Нобелівського комітету, коли привласнили новому президентові США Нобелівську премію Миру — премію, яка викликала дуже суперечливу оцінку і шквал атак не лише в інших країнах, але й у самих США. Багато хто закликав Обаму відмовитися від премії, і був обурений тим, що він не скористався цією порадою. Можна з великою впевненістю припустити — якби він відмовився від цієї премії, його негайно звинуватили б у негречності, у відсутності такту, в агресивності й іще в багатьох гріхах. До речі, сам Обама правильно оцінив причини присудження цієї премії, заявивши, що вона заслужено належить і народу Сполучених Штатів.
Висловлювалися і думки, що сама по собі премія Миру для Обами — це цілком нормально, але присудження її на початку президентства може стати своєрідними психологічними путами, які стримували б президента у його активних діях як усередині країни, так і за її межами. Остерігалися, що він стане пасивним «умиротворителем», котрий боїться кого-небудь образити. Це було б украй небажано у важкий час економічної кризи, за часів подальшого зміцнення й наступу зовнішніх опонентів країни і навіть ворогів (наприклад, тероризму).
Вже під час вирішення проблеми найбільших американських автобудівників адміністрація Обами виявила і помірність, і жорсткість — з одного боку, відкинувши плани, що передбачають дозволити їм вільне падіння у прірву, а з іншого, вжила заходів до того, аби не просто кинути рятівний круг потопаючим гігантам, а змусити їх змінити свою економічну філософію та методи роботи. В адміністрації Обами зрозуміли, що за економічними гігантами потрібно слідкувати, адже надто дорого їхні помилки обходяться суспільству. Потихеньку, без особливої реклами, почалася боротьба з лобізмом, зведеним у країні законодавчим шляхом до благопристойності ще у 80-ті роки. У Вашингтоні в різних комітетах і комісіях засіло понад тринадцять тисяч офіційних лобістів, котрі пробивають інтереси великого бізнесу, тепер їм загрожує «виселення», а у ЗМІ з’являються статті, які доводять, що лобісти — це всього лише чудові експерти, які допомагають уряду проводити правильну економічну політику.
Проводиться кампанія зі зменшення величезних премій керівним управлінцям великих компаній і установ.
Намічаються дієві заходи із заохочення дрібного й середнього бізнесу — в тому числі й за допомогою податкових пільг.
Почалися активні дії з просування реформи охорони здоров’я. Досі у США отримання медичної страховки було справою суто індивідуально-добровільною. Хочеш жити — плати до страхового фонду, не хочеш — не треба; але в разі хвороби до лікаря не звертайся — не лікуватимуть. Зараз у США близько 48 мільйонів осіб не мають права на кваліфіковане медичне обслуговування. З погіршенням економічної ситуації кількість цих людей може значно зрости, тому реформа у галузі медичного обслуговування є своєчасною. Проте вона має багато противників, позаяк передбачає частину витрат на обслуговування соціально слабких верств населення покласти на суспільство, а багатьом американцям, вихованим у дусі індивідуалізму, це здається посяганням на їхні права. Проти цієї реформи проводяться гучні демонстрації.
У запасі в Обами напевно є пропозиції і стосовно решти болісних для США проблем, і ми ще про них почуємо; але й кожна з уже озвучених викликає негайну протидію, оскільки зачіпає інтереси дуже багатьох осіб.
Навіть той факт, що на офіційний прийом, влаштований Обамою на честь прем’єр-міністра Індії, змогли пройти без запрошення через купу охоронців двоє професійних «шукачів пригод», які заробили на цій авантюрі ще скандальнішу репутацію, активно використовується для дискредитації президента США. Як бачимо, непросто працюється президенту Обамі в рідній країні, дуже непросто.
У зовнішній політиці США теж помітні значні зміни: це передусім повернення до координації дій із західноєвропейськими союзниками та доброзичливіший тон у спілкуванні з Китаєм і Росією, з помірними мусульманськими країнами. При цьому вже зауважено, що під час своїх зарубіжних поїздок Барак Обама намагається використовувати свій особистий шарм — звісно, на благо своєї країни, а не для себе особисто.
Деякі оглядачі відомих американських газет уже злісно жартують із приводу того, що Барак Обама дуже любить розповідати за кордоном про своїх родичів. Нам би ці проблеми! Натомість наші керівники вважають за краще розповідати іноземцям здебільшого про деяких своїх співгромадян — і причому не дуже приємні історії.
Велику увагу привертають рішення нової адміністрації стосовно Афганістану. Барак Обама, після довгих роздумів і консультацій, зовсім нещодавно заявив про введення до цієї країни додаткових 30 тисяч військ і початок виведення всіх військ США в липні 2011 року. Це рішення викликало шквал критики — як «яструбів», так і «голубів» у США. Висловлювалися і курйозні, але не позбавлені сенсу припущення, що якщо встановити жорсткий термін виведення американської армії, то бунтівні сили просто перечекають цей час, а потім, після відходу США, швидко захоплять владу. Злякався й уряд афганського президента Карзая, котрий упевнений: у найближчі п’ять років уряд Афганістану не зможе забезпечувати порядок у країні власними силами, а сильна фінансова підтримка йому буде потрібна не менше п’ятнадцяти років. Можливо, що це дуже оптимістичне бачення проблеми. Обама зробив поступку яструбам: кілька авторитетних представників адміністрації запевнили, що поспішних дій із виведення військ не буде і що Америка разом із союзниками прийшла до Афганістану, аби перемогти талібів.
У американській пресі висловлюються дуже здорові думки про те, що військова перемога в Афганістані мало що дасть. Необхідна гнучкіша політика щодо противників нинішнього афганського уряду (серед яких не всі є закоренілими ісламськими фундаменталістами). Але найголовніше — повинні здійснюватися соціально-політичне реформування суспільства, розбудова нації та держави, починаючи з боротьби з корупцією. Демократія має стати привабливою для афганців.
Рішення Барака Обами відносно Афганістану показали, що побоювання про те, що Нобелівська премія Миру перешкодить йому приймати рішення, які вимагають силових зусиль, поки що невиправдані. Можливо, це і на краще. Чемберлен і Деладьє колись намагалися утихомирити нацистську Німеччину, й усім відомо, чим це скінчилося.
Щодо питань зовнішньої політики Барак Обама наштовхується на жорстку критику — перш за все в самих США, і найлютішими критиками є, звичайно, консерватори з республіканської партії.
Нинішні ліберально-демократичні США (хочуть вони того чи ні) — це країна, фундована ідеологічно. І цілком можливо, що в майбутньому станеться загострення зіткнення інтересів між США та великими країнами з фіктивною демократією або відверто авторитарними режимами. Тоді навіть особистий шарм президента США — хоч хто б ним став — не зможе усунути гострі економічні та політичні протиріччя. І тоді природними союзниками Сполучених Штатів можуть стати інші демократичні країни. Було б безрозсудно вести дорогі війни, що вимагають значних людських жертв, у тих азіатських країнах, у яких не було демократії до вторгнення туди американських військ (і її там не було взагалі ніколи), — і водночас «здавати» країни, які вже мають демократію. Навіть якщо ця демократія ще й не розвинулася повністю — як наприклад, в Україні, Грузії та деяких інших країнах. Західноєвропейським демократам теж не завадило би про це замислитися. Дуже важливою для підтримки демократії та свободи в усьому світі є підтримка незалежності нових держав, навіть якщо вони поки що не є демократичними. Вже саме набуття ще донедавна колонізованими народами політичної незалежності є значною віхою на їхньому шляху до свободи й демократії. Наприклад, відмова Заходу співпрацювати з авторитарним, але світським Узбекистаном затримала його демократичний розвиток на десятиріччя. Водночас необхідна жорстка протидія США й усього Заходу агресії та експансії з боку нестійких держав (Росії та деяких інших). Енергію цих країн необхідно скерувати на вирішення їхніх внутрішніх проблем. Експансія й агресія мають здатність швидко розростатися, як снігова куля.
Багато що і в США, й у решти світу залежить від того, чи зможе адміністрація Барака Обами втілити в життя свої наміри. Цю саму фразу можна сформулювати інакше: багато що у світі залежить від того, чи зможуть США швидко, рішуче й адекватно вносити корективи до своєї зовнішньої та внутрішньої політики.
США — дивовижна країна, унікальна як у поганому, так і в хорошому. Свобода в США має інколи гіпертрофований характер (наприклад, у питаннях придбання особистої зброї тощо), але вона там є, ця свобода. І можна з упевненістю сказати, що вона там буде і за тридцять років, і за сорок. Хоча те саме можна побоятися стверджувати про деякі європейські — нині демократичні — держави.
Тому було б цілком природно, якщо українські демократи бажатимуть успіху президентові Обамі у його діяльності, спрямованій на зміцнення США та зміцнення демократії в усьому світі.
