Тривалі політичні пертурбації в українському парламенті знайшли своє логічне завершення. Президент скористався своїм конституційним правом і видав Указ № 911/2008 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання і призначення позачергових виборів». Нагадаю, що 3 жовтня закінчився термін, відведений Конституцією на створення нової коаліції у Верховній Раді, оскільки попередня демократична коаліція припинила своє існування ще 3 вересня 2008 року. До того ж, 30 вересня виповнився рік із моменту обрання на позачергових парламентських виборах депутатів VI скликання, до цього Основний закон України не дозволяв розпускати Верховну Раду. Нинішні дострокові парламентські вибори призначені на 7 грудня 2008 року. Щоправда, Віктор Ющенко все-таки, відвів ще один день українському парламенту для того, щоб депутати змогли прийняти низку законів щодо фінансування дострокових виборів і внесення змін до законів про вибори та про державний реєстр виборців. Президентський указ набере чинності лише після офіційного опублікування в «Президентському віснику».
Українське суспільство знову, не зі своєї провини, втягнуте у виборчу кампанію. Незважаючи на велику апатію до політики, українському народу варто звернути увагу на якість проведення дострокових парламентських виборів. Політичний пафос навколо видання указу Президента повинен відійти на другий план. Потрібно задуматися над тим, чи зможуть виборці хоч якось регулювати хід передвиборчої кампанії? Що принесуть нові вибори із закритими списками партій та блоків? Чи має, взагалі, можливість народ внести зміни в критичну ситуацію, що створилася?
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— У населення України немає серйозних можливостей щось пред’явити політикам. Два місяці передвиборчої кампанії пройдуть в рамках звичайного популізму: «все в ім’я народу!»; «підвищення зарплат»; «стабільність у державі»; «мир, братство, дружба»; лунатимуть взаємні звинувачення, поливання брудом один одного тощо. Будь-які дострокові вибори не дають можливості діалогу між політиками й народом. Населення не зможе за два місяці хоч якось вплинути на політиків, а останні за цей час не зможуть пробитися до народу. Щодо самого процесу виборчої кампанії, то тут кожна партійна група збиратиме свій електоральний урожай, а вже «залишки» ділитимуться між «партіями-шакалами». Нинішні парламентські вибори — це спосіб вирішення внутрішньоелітного конфлікту. Все-таки вибори краще, ніж стрільба на вулицях. А змінити виборче законодавство України ми вже не встигаємо, тим більше, не можна змінити правила гри під час самої гри.
Володимир СТУС, експерт Українського центра стратегічних ініціатив:
— У майбутній виборчій кампанії підтримку знайдуть ті політичні сили, які зможуть найдетальніше представити виборцю його можливості прямого впливу на хід політичних процесів у країні. Український виборець відрізняється високою політичною активністю, але, з іншого боку, традиційно все менше й менше вірить владі та політикам. Тому перспективу мають ті політичні партії, які зможуть запропонувати народу механізми прямого впливу на політиків. Щодо впливу народу на політичні партії, — цього не хоче жодна політична сила в Україні. Але висока конкуренція між партіями на виборах примусить їх йти на зустріч деяким бажанням виборців. Загалом же на нинішніх виборах збільшиться відсоток голосів «проти всіх». Змінити виборче законодавство перед майбутніми виборами депутати можуть, але Президент спокійно його проігнорує, оскільки парламент не правомочний.
Юрій МАЦІЄВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, доцент, завідувач кафедри політології Національного університету «Острозька академія»:
— Перша вимога, яку виборці повинні пред’явити, — це зміна виборчого законодавства. Спосіб виборів до парламенту за закритими списками має бути змінений. Але постає запитання, чи захочуть політики вносити ці зміни напередодні виборів. Мені здається, що не захочуть, а тому далі продовжуватиметься та ж ситуація. Щоб змусити наших політиків все-таки внести такі зміни, варто вдаватися до громадського тиску. При цьому має бути не організація акцій громадянської непокори, демонстрацій чи пікетів, але через громадські звернення, заклики, діяльність громадських організацій, запити до лідерів громадських партій можна якимось чином вплинути на внесення змін. Також сумнівним є те, чи відбудуться вибори саме 7 грудня. Оскільки вже сьогодні виникає дуже багато запитань з приводу складання списків виборців. ЦВК також заявило, що не встигне підготуватися за два місяці.
Щодо зміни законодавства, то сьогодні парламент повинен був збиратися для вирішення питань фінансування позачергової виборчої кампанії, що могло би врегулювати багато проблемних аспектів. Проте все одно найголовнішим залишається питання зміни способу виборів до парламенту на вибори за відкритими списками.
Роман МАРТИНЮК, кандидат політичних наук, доцент:
— Варто було б, перш за все, підвищити виборчий бар’єр до 5%, щоб це відсікло від участі в політиці дрібні маргінальні партії та спростило механізм досягнення домовленостей між партіями. За представництва меншого числа партій в парламенті буде простіше ідентифікувати політичну силу, яка відповідальна за ситуацію в країні.
Загалом ситуація є складною, оскільки всі наявні політичні партії дискредитували себе і жодна з них не набере необхідної кількості голосів, щоб відігравати вагому політичну роль без створення коаліції з іншими партіями.
Віталій БАЛА, експерт Агентства моделювання ситуацій:
— Народ своє слово сказав 2004 року, коли події на Майдані отримали назву помаранчева революція. Я не виключаю, що такі події можуть статися й зараз, оскільки інших важелів впливу на владу український народ сьогодні практично не має. Нинішня політична криза триватиме ще, як мінімум, до президентських виборів. Зараз переобрання парламенту це лише підготовка до президентської виборчої гонки. При цьому передвиборча парламентська кампанія не поступатиметься торішній за своєю жорсткістю та виливанням бруду один на одного. Я вважаю, хорошим виходом із політичної кризи, що створилася, було б одночасне проведення дострокових парламентських і президентських виборів. Бо другі за останні два роки дострокові парламентські вибори свідчать, що проблема не лише в парламенті, а й у Президенті. Лікувати державний організм потрібно не частково, а повністю.
