У нинішній Росії мало яке свято обходиться без скандалу. Але Дню Перемоги не пощастило особливо. 1995 року західні лідери визнали недоречним милуватися урочистим маршем військ, які воюють у Чечні. Москва ж, розіславши запрошення, попереджала, що явка гостей строго обов’язкова, і запевняла, що частин, які воюють у Чечні, на параді не буде. У результаті з 52 прибулих до Москви лідерів на військовому параді були присутні менше половини, тих, хто ухилився, російське МЗС назвало «отказниками».
2005 року на знак протесту проти спотворення історії на торжества до Москви відмовилися приїхати президенти Литви та Естонії Валдас Адамкус і Арнольд Рюйтель. Кремль усіляко провокував до відмови й президента Латвії Вайру Віке-Фрейбергу, але вона все ж знайшла в собі сили відповісти на запрошення позитивно. Президент Грузії Михаїл Саакашвілі відхилив запрошення у зв’язку з розбіжностями щодо умов виведення з його країни російських військових баз. Того ж року кремлівський агітпроп вигадав перетворити Георгіївську стрічку на лакмусовий папірець лояльності режиму.
Цього разу теж вистачає всіляких ускладнень. Дивна ситуація із запрошенням лідерів країн Балтії: президент Латвії Валдіс Затлерс отримав усне запрошення від Володимира Путіна, президент Литви Даля Грібаускайте залишиться вдома, бо президент Медведєв відмовився приїхати до Вільнюса на 20-річчя незалежності Литви, а президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес дуже хоче поїхати, хоча його ніхто не запрошував.
І, нарешті, шедевр політичної демагогії — протест вождя комуністів Івана Мельникова проти участі у святковому параді військовослужбовців країн антигітлерівської коаліції.
«Громадяни сприймають у штики плани участі військових НАТО в параді 9 травня», — стверджує пан Мельников. При цих словах в уяві живо малюються громадяни, які підіймають на вила проклятих натовців.
Ініціатива Мельникова отримала велику підтримку в лавах активістів ветеранських організацій і політиків військово-патріотичного напряму.
«Не зайвим було б пригадати, — зазначається у відкритому листі президентові Медведєву Віктора Алксніса та інших, — що до цього війська нинішніх країн НАТО пройшли «парадом» Москвою єдиний раз, і пройшли вони як колона військовополонених».
Без перекручування вони не можуть: у колонах військовополонених Москвою пройшли солдати гітлерівських військ, бундесвер брати участь у параді Перемоги ніхто не запрошував. А ось ще голос народу з «Живого журнала»: «Парад — він не через тушонку. І не через студебекери. Через тушонку і студебекери потім бувають банківські платежі, а не паради».
Авторові цієї сентенції хочеться відповісти мовою ЖЖ: «Вивчаєте матчастину». Справді, радянська пропаганда вселяла нам, що внесок США в перемогу зводився переважно до постачань з ленд-лізу, та не дарма, а в борг. Загальний об’єм цієї допомоги оцінювався взятими зі стелі 4 %, те, що військова техніка відшкодуванню не підлягала, старанно замовчувалося. У радянському блокбастері «Звільнення», що відображає казенну версію війни, ленд-ліз став предметом кепкування над союзником: маршал Жуков, зустрівши в білоруському підліску солдатів, які обідали, запитує їх: «Чим закушуєте?». Солдат жваво відповідає, показуючи банку американської тушонки: «Другим фронтом!».
Західні лідери показані в цьому фільмі якимись зухвалими саботажниками: ніяк не хочуть відкривати другий фронт у Європі. Радянській публіці не належало пам’ятати про те, що США воювали на Тихому океані, що Англія та Франція оголосили Німеччині війну ще у вересні 1939 року, що Радянський Союз був союзником Німеччини та постачальником матеріалів для її військової промисловості, тоді як Англія цілий рік воювала з Гітлером одна, а її міста були мішенню для бомбардувальників люфтваффе.
Війна була в повному розумінні світовою. До антигітлерівської коаліції входили 43 держави всіх континентів. Битва в Північній Африці за своїм масштабом та значенням порівнянна зі Сталінградською. Висадка союзників у Нормандії не має прецедентів в історії воєн. Чом би союзникам і не пройти в одному строю з російським військом? До чого тут НАТО, якої не існувало в роки сутички з нацизмом?
У колишні часи Росія була великодушнішою. У липні 1814 року імператор Олександр та король Пруссії Фрідріх-Вільгельм III разом в’їхали верхи до Парижа на чолі російсько-прусської армії. Російський військовий флот у XIX столітті неодноразово «показував прапор» біля берегів США, чим сприяв вирішенню серйозних дипломатичних криз. 1893 року російська ескадра взяла участь у міжнародному військово-морському параді з нагоди 400-річчя відкриття Америки.
У Лондоні, Вашингтоні та Парижі запрошення сприйняли з ентузіазмом. Для того, щоб стверджувати, як це роблять Алксніс та його співавтори, що спільний парад «принижує Росію як державу», потрібно мати дуже специфічний, похмурий погляд на навколишній світ.
