Це запитання «День» адресував кільком учасникам семінару в Угорщині, організованому Сегерським центром «За політику безпеки».
Олег КОВТУНЕНКО, підполковник, старший офіцер Управління прес-служби Міністерства оборони України:
— Без сумніву, останній рік став важливим етапом у співробітництві України з НАТО. Саме цього року виповнюється 10 років з того часу як наша країна заклала фундамент майбутнього співробітництва з Альянсом, приєднавшись до «Програми заради миру». За останній рік значно розширилося поле для співробітництва між НАТО та Міністерством оборони України. Особливо у здійсненні військової реформи в нашій країні. У зв'язку з цим варто відмітити важливість затвердження Президентом України документів у цій сфері — нової Воєнної доктрини України та Стратегічного оборонного бюлетеня на період до 2015 року. Саме у Стратегічному оборонному бюлетені закладена основа реформи Збройних Сил України. Бюлетень охоплює весь процес військового будівництва, визначає, які загрози існують для України сьогодні, окреслюються завдання Збройних Сил. Треба зазначити, що цей документ складався виключно із врахуванням інтересів України і є свідченням того, що наша держава опановує європейські підходи до військового будівництва. Окрім того, Верховна Рада України прийняла закони щодо реформування Збройних Сил. Це стало черговим кроком нашої країни у бік членства в НАТО, підтверджуючи тим самим важливість цих організацій як гарантів безпеки та стабільності в Європі. Нещодавно у Варшаві було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Україною і НАТО щодо використання Альянсом української транспортної авіації. Україну також було запрошено приєднатися до патрулювання в Середземному морі. Все це, без сумніву, підтверджує налаштованість продовжувати співпрацю України з НАТО у спільних проектах, які вже довели свою успішність.
Олександр МЕЛЬНИК, експерт Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— Поточний рік увінчує собою десятиліття приєднання України до відомої ініціативи НАТО — програми «Партнерство заради миру». За цей період ми почали, я б сказав, більш свідомо відчувати на рівні як пересічного громадянина, так і керівних ланок суспільства, що таке НАТО, в чому полягають європейські критерії і які вимоги до нас ставляться, перш за все, стосовно стандартів демократії. Вочевидь, невипадково на останньому саміті НАТО в Стамбулі наші майбутні стосунки з Альянсом були поставлені в залежність від ходу жовтневої виборчої кампанії в Україні. Адже країни НАТО у двосторонніх взаєминах цінують в першу чергу загальноприйняті норми демократичного життя, які визначають поведінку людей в тому чи іншому європейському суспільстві. І ми, звичайно ж, повинні прагнути до цього. А вже потім — до вирішення організаційних та інших питань. І тут справді великий перелік завдань на шляху до вступу в НАТО, який навряд чи буде швидким і легким. По-перше, нам потрібно зробити все, щоб наша армія — будемо говорити відверто: одна з найпотужніших в Європі — була приведена у відповідність до європейських стандартів і по своїй чисельності, і по озброєнню, і по вирішенню соціальних питань. Сьогодні це дуже важливе завдання. І не стільки, я б сказав, для військових, скільки для суспільства в цілому. Адже армія — це відбиток суспільства. І як сьогодні почувається суспільство, так само почувається й армія. Тому суспільство мусить зробити все для того, щоб привести армію у відповідність до загальнолюдських стандартів.
Звісно, наше прагнення, як і прагнення інших країн, до НАТО зовсім не означає, що ми зобов'язані ставитися до цієї поважної організації як до «священної корови» — з обожнюванням і пієтетом, зовсім не враховуючи ті помилки, а іноді навіть і дійсно подвійні стандарти, яких НАТО допускається у своїй політиці, в тому числі й щодо країн-неофітів. Мова йде, скажімо, про ситуацію на Балканах — ту ж Турцію, яку за допомогою НАТО намагаються просто притягнути до ЄС, та деякі інші проблеми. НАТО, як справді демократична організація і приклад для наслідування, має не тільки ставити вимоги та умови, але й добре знати і поважати думку та настрій кожного європейського народу, який має свою історію, свою гідність і своє право на достойний вибір майбутнього шляху.
Микола ІЛЬЧУК, кандидат філософських наук, заслужений працівник культури:
— Я вважаю, що зроблено багато. По-перше, це відгук України на пропозицію НАТО взяти участь у миротворчих акціях на Балканах і в Іраку. По- друге, це створення центрів по роз'ясненню ситуації, пов'язаної з НАТО, його структурою, завданнями та планами. Тобто змінилася тональність щодо Організації північно-атлантичного договору. Тепер її показують як організацію, метою якої є, перш за все, миротворча діяльність, стримування агресії, особливо в боротьбі з тероризмом. І по-третє, це намагання орієнтувати українську армію на стандарти НАТО. А це означає — зробити її більш професійною, технічно оснащеною і, як один із основних етапів, — влити її в єдиний європейський процес, з тим, щоб по такому своєрідному «місточку» на Захід за армією пішла і вся країна.
