Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЗАПИТАННЯ «Дня»

9 квітня, 2004 - 00:00


«День» продовжує друкувати відповіді наших читачів та експертів на запитання «Які особисті риси ви вважаєте найбільш важливими для майбутнього президента України? Яким має бути політичний курс майбутнього президента?»

Микола КРАВЕЦЬ, почесний доктор Києво-Могилянської академії, голова правління ВАТ «Київгума»:

— Головне — не КОГО, а ЯКОГО ми, українці, хотіли б бачити свого третього президента. Перш за все, як і всі народи світу, українці хотіли б бачити УКРАЇНСЬКОГО президента. Такого, як сьогодні мають більшість народів світу, починаючи від Ізраїлю і закінчуючи США.

Президент держави повинен бути політиком і господарем, інтереси українського народу повинні бути першочерговими. Не може голова держави та його апарат свою особисту власність плутати з державною.

Апарат президента, Кабміну та всієї державної влади повинен бути стовідсотково оновленим, тобто заміненим випускниками університетів та інститутів років незалежності України.

Необхідно негайно прийняти закон по залишенню підприємствам 60—80% їх прибутків для цільового використання на оновлення основних фондів підприємств, сільського господарства, що дозволить народному господарству України за 3—5 років вийти на світовий рівень.

Потрібно не на словах, а насправді розуміти, що Україна — не регіон Росії, а незалежна держава.

Анатолій БАЛІНОВ, редактор телерадіокомпанії АРТ (м. Одеса):

— На мій погляд, президент має бути відповідальною, вольовою і розумною людиною. А крім того, сильним тактиком і розуміти стратегічні цілі свого президентства. Це потребує наявності у нього глобальної ідеї, яка могла б в перспективі об’єднати всю країну. У моєму уявленні єдиною ідеєю подібного штибу сьогодні може стати ідея конкурентоспроможності України. За умов сучасної глобалізації, коли інформаційні межі фактично стерто, ідея конкурентоспроможності виходить на перший план. Її з успіхом свого часу реалізувала Японія, сьогодні тим же шляхом пішла Росія. Це найбільш яскраві приклади, але тим же шляхом ідуть і «нові» європейські країни-неофіти Євросоюзу. Конкурентоспроможність — це коли з країною рахуються і держава — не просто територія на мапі. Весь план розвитку повинен зводитися до реалізації цієї ідеї, а президент має бути її основним провідником. Досить нам бути «хатою скраю». Час ставати чинними гравцями на світовому політичному та економічному полі.

На жаль, поки що на сучасному політичному Олімпі я не бачу нікого, хто цю ідею хоча б виразно озвучив. Тобто спроби є, але вони розрізнені та маломасштабні. Боротьба за владу йде на рівні кланів і персоналій, а не на рівні життєздатних ідей.

Валентина ЧЕРНЯВСЬКА, інженер:

— Яким я бачу майбутнього президента? Це людина, вихована останніми п’ятнадцятьма роками. Він єдиний зі своїм народом, він, як і всі, хоче вижити. З огляду на це, йому доводиться крутитися між «вашими та нашими». Можна це називати здатністю до компромісів, дипломатичністю та підібрати ще безліч красивих і розумних слів. А в принципі, він має бути... безпринципним, стійко приймати душ з відра з моральними помиями, не ображаючись, не відповідаючи, але за нагоди вміти брикнути. Повинен бути готовий у будь-який час до етичного стриптизу. Добре б йому володіти мистецтвом витонченої словесності, але й нагромадження слів у абсолютній нелогічності захоплює слухачів. Розумним, освіченим і якимось там ще йому бути не обов’язково: якщо раптом виявиться, що в майбутнього президента чогось із перерахованого не буде, цю нішу заповнить оточення, яке його на цю посаду і виштовхуватиме, біля нього грітиметься і — виживатиме. Щоправда, можливо, їхнє виживання і є життя. А поняття народ, країна — це лише лексикон виживання.

А мені — одиниці електорату — «фіолетово», чиєю буде влада. Я однаково виявлюся в ролі тієї нареченої, яка розпитувала ребе про колір нічної сорочки в першу шлюбну ніч.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ:

— Який президент потрібен українцям? Для відповіді на це запитання було б корисним змоделювати ситуацію, не переходячи на особистості.

Допустимо, в країні існує кілька фінансово-промислових груп, позначимо їх ФПГ-1, ФПГ-2, ФПГ-3. Для прикладу вистачить і трьох. Кожна з цих ФПГ зовсім не проти, щоб на чолі держави став саме її представник. Щойно це станеться, представники цієї групи вмить вишикуються в чергу до глави держави, вимагаючи певних компенсацій за підтримку на виборах, за витрати на проведення виборчої кампанії тощо. Чи будуть це вигідні контракти, чи місця в уряді — не так важливо, на практиці це буде й те й інше. Відмовити своїм глава держави не зможе — в іншому випадку він втратить їхню підтримку. Оскільки державний пиріг лише один i аж ніяк не безрозмірний, задовольнити претензії своїх можна буде тільки за рахунок інших ФПГ, що їм категорично не сподобається. Почнуть виникати вогнища внутрішньої напруженості, а чим більше внутрішніх проблем у державі, тим складніше відстоювати інтереси держави на зовнішній арені. Уникнути напруженості можна буде тільки в тому випадку, якщо глава держави не належатиме до жодної ФПГ, тільки тоді можна буде забезпечити однакові правила гри для всіх, тільки тоді глава держави зможе стати президентом усіх українців.

Сильний чи слабкий президент потрібен українцям? Україна, дякувати Богу, дуже багата країна, в нас є чим поживитися, й охочих це зробити предостатньо. Тому сильний президент для держави, з погляду зовнішньої політики, однозначно краще, ніж слабкий. А з погляду внутрішньої політики? Спокуса мати слабкого президента може виникнути в представників найсильнішої ФПГ, — слабкий президент не зможе втримати ситуацію під контролем, у країні встановиться право сильного. Але менш сильні ФПГ можуть об’єднатися проти сильної, і тоді невідомо, хто кого, — країна, рухаючись до Європи, може опинитися в джунглях Африки. Тому і для зовнішньої, і для внутрішньої політики сильний президент однозначно кращий за слабкого, — це висновок другий.

Наша країна не самотня на планеті, поруч інші держави зі своїми інтересами, планами, проблемами. Так само уважно, як ми спостерігаємо за тим, що відбувається в інших державах, вони спостерігають за нами. Тому благополуччя держави багато в чому визначає вміння керівництва держави знаходити спільну мову не тільки з сусідами, а й із усіма іншими державами. Чим більший авторитет у світі має керівник держави, тим більше до нього довіри, тим легше йому вирішувати життєво важливі для держави питання. Третій висновок: це повинен бути політик, який має авторитет серед провідних світових політиків.

Якщо узагальнити всі висновки, то отримаємо наступний інтегральний портрет президента, в якому зацікавлені українці: сильна особистість, яка має авторитет у світовій політиці та яку сприймає світова спільнота, не належить до жодної з фінансово-промислових угруповань, керується при прийнятті рішень виключно інтересами держави та її громадян (усіх, а не тільки вибраних й особливо наближених).

Володимир ПРИТУЛА, в цьому випадку — просто громадянин України:

— Перш за все майбутній президент України має бути, як зараз модно казати, моральною людиною. Щоб він керувався у своїй роботі перш за все високою мораллю, а не політичною доцільністю для своєї партії. Це дасть змогу враховувати потреби та інтереси всього суспільства, а не лише свого оточення. Звичайно, він має бути фахівцем в галузі державного управління та державного будівництва, досить того, що агрономи нами уже керували весь радянський період. Це не звичайний господарник, який вміє лише кричати та матюкатися і таким чином домагатися покори та якихось там процентів росту. Це має бути людина широких поглядів, із знаннями історії та літератури, економіки, бізнесу, банківської справи. Треба, щоб він знався на праві, філософії, психології. Ця людина мусить пам’ятати про своє українське походження, українське коріння, виходити з того, що він представляє саме українську державу, а не сорок мільйонів людей без роду і племені.

Україна завжди, навіть в найбільш складних ситуаціях була європейською країною, тому їй необхідно гідно повернутися в це суспільство і стати частиною Великої Європи, звичайно, не втрачаючи своєї ідентичності. Тому майбутній президент мусить мати перш за все передові погляди на облаштування світу, не втрачаючи зв’язків ні з Росією, ні зi США, ні з усіма своїми сусідами, як економічних, так і культурних. Турбота про свої, а не російські, державні інтереси має бути наріжним каменем усіх думок і діяльності президента. Потрібно, щоб Україна йшла кудись не вслід за Росією, адже багато в чому в нас такий потенціал, що ми можемо бути попереду Росії, тому ми маємо вести її у передовий світ, як це завжди було в часи українського відродження, а не Росія нас.

Підготували Олена АСТРАХОВИЧ, «День», Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь, Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
Газета: 
Рубрика: