Верховна Рада цього тижня ухвалила доповнення до Закону про підприємництво, за яким передбачається ліцензування такого виду діяльності, як розробка, виготовлення та реалізація технічних засобів негласного зняття інформації з каналів зв’язку. Інакше кажучи, йдеться про всілякі підслуховуючі пристрої, мініатюрні передавачі та інші «жучки», про які законослухняний громадянин знає хіба що з фільмів про Джеймса Бонда. Втім, те що для одних — кіно, для інших — невід’ємна складова роботи. І йдеться не лише про спецслужби. Скористатися досягненням «секретних» ноу-хау прагнуть бізнесмени, ревниві чоловіки та дружини, злодії і шахраї. Відтак головним лобістом у впорядкуванні «жучкового» бізнесу була Служба безпеки України.
Заступник голови СБУ, генерал-лейтенант юстиції Володимир Пристайко стверджує, що ліцензування — це контроль та інструмент протидії. Позаяк суспільство має захищатись. Адекватно. Адже злочинці не дуже думають про захист прав людини з недоторканністю його житла й конфіденційністю тих же телефонних розмов. За словами генерала, тепер хто хоче — той і виготовляє оті «жучки». А потім кивають, мовляв, рука спецслужб. Хоча правоохоронні органи та спецслужби — єдині, хто на сьогодні унормований в цій діяльності.
— Чому про ліцензування такої діяльності згадали саме нині?
— Насправді це запитання виникало ще 1991 року — коли ухвалювався Закон про підприємництво. Але тоді наші пропозиції не були враховані. Проте 1994 року доповнення, аналогічні нинішнім, все ж були прийняті. І до грудня 1997 року СБУ видавало ліцензії на право розробки та виготовлення технічних засобів негласного отримання інформації. За цей час сім структур такі ліцензії отримали. Потім до закону були внесені зміни, які це ліцензування скасували. Відтоді ми в доброму розумінні знову лобіювали це питання.
— Тобто можна сказати, що СБУ спромоглося двічі увійти в одну й ту ж саму річку... Але чому саме СБУ має займатися ліцензуванням? Чи не є це додатковим розширенням впливу і повноважень спецслужби?
— Ліцензування можна було віддати будь-кому, хто підготовлений до цієї роботи. Так, наприклад, МВС здійснює ліцензування охоронної діяльності тому, що може ефективно оцінити таку справу. У СБУ є відповідні структури, які займаються розробкою систем негласного отримання інформації і можуть провести грунтовну експертизу подібних засобів. Адже можна придумати й використовувати такі хвилі, які будуть пригнічувати волю людей або шкодити їхньому здоров’ю. Так що треба мати можливість комплексно оцінити те, що пропонується для виходу на ринок. До того ж, і в Законі про СБУ визначено, що своїми технічними засобами спецслужба може надавати допомогу правоохоронним органам — МВС і т. д. Відтак, ще тоді законодавець визначив, що ми, як структура, придатні для такої роботи.
— Скільки виробників такої продукції нині є в Україні?
— Коли почнемо ліцензування, тоді й з’ясуємо. Хоча повної картини не матимемо все одно. Адже де гарантія, що в когось не виникне спокуса таке виробити?
— І що йому буде?
— Він буде відповідати за статтею, яка передбачає відповідальність за зайняття підприємницькою діяльністю без ліцензії — першого разу в адміністративному порядку, потім згідно зі статтею 148-3 Кримінального кодексу.
— Тобто фактично йому загрожує штраф і трохи переляку. До того ж, не існує узаконених норм, які визначають покарання за виготовлення отих «жучків», що при бажанні можна купити в умільців на радіоринках?
— У Законі про підприємництво не можна нормувати інші стосунки. Ще 1996 року ми подали до Верховної Ради законопроект про адміністративну та кримінальну відповідальність за незаконне використання технічних засобів негласного отримання інформації. За проектом цього документа не лише громадянин, а й навіть спецслужба, якщо не візьме санкцію в суді на подібну діяльність, визнана суб’єктом відповідальності. Це досить демократична норма.
— Але законопроект цей не ухвалений. Водночас кількість структур, яким дозволено проводити оперативно-розшукову діяльність, збільшується. Спочатку це були органи СБУ, підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Прикордонних військ. Потім додалось Управління державної охорони. Потім — органи державної податкової служби. Чим більше їх стає, тим, здається, меншою стає зацікавленість у тому законі про відповідальність за несанкціоноване використання спецзасобів...
— Це не має значення... На сьогодні не можна казати, що немає обмежень і правової відповідальності. У Кримінальному кодексі є стаття про самоуправство, про зловживання службовим становищем, про перевищення повноважень. Якщо хтось вирішить без дозволу й санкції суду вдатися до підслуховування за допомогою спецзасобів, то він сам стає повністю підсудним. Але все ж таки було б справді краще, аби стаття за незаконне використання все ж існувала...
— Чи були випадки, коли порушували кримінальні справи проти співробітників СБУ за подібними звинуваченнями?
— Такого не було. Я спілкуюся з суддями, прокурорами і ще не було нарікань, щоб хтось там десь спробував таємно отримати якусь інформацію. Є порядок. До речі, коли Україна 1992 року ухвалила Закон про оперативно-розшукову діяльність, то тоді ми були єдиною країною в Європі, яка зробила всі ці досить делікатні питання абсолютно легальними. В інших державах це регламентовано або таємними інструкціями президента, прем’єр-міністра чи міністра внутрішніх справ. У нас — іди в бібліотеку, бери, читай. І дізнавайся, кому можна робити. Ми зробили так через те, щоб за нами не тягнувся отой темний тягар, який пов’язували з діяльністю спецслужб за часів тоталітарної системи.
— Проте останнім часом, коли зустрічаєшся з чиновниками Кабміну, то про якісь подробиці вони спокійніше розповідають або в коридорі, або на вулиці. Кажуть, що все прослуховується. Брешуть, напевно?
— Я відповідаю в СБУ за правову основу як слідчої, так і оперативно-розшукової діяльності й авторитетно можу сказати — все це дурниці... Все приміщення Кабміну прослуховуватись не може. Ми ж не можемо взяти під арешт квартиру, де мешкає, наприклад, якійсь Ішанів. Ми беремо в прокурора санкцію на арешт тієї особи, котра мешкає у квартирі. Може прослуховуватись конкретна особа, що скоїла злочин і на яку заведена оперативно-розшукова справа. Така людина, звісно, може почувати себе некомфортно. А чесна людина буде почувати себе впевнено будь-де — чи на вулиці, чи в кабінеті міністерства.
— З огляду на перспективу передвиборних баталій за крісло президента, на вашу думку, чи будуть політичні партії, корпоративні сили чи спецслужби покладатися на «жучки», аби нейтралізувати конкурентів?
— Ви запитуєте, чи можливий у нас «вотергейт»? Я не можу сказати, що комусь не захочеться підслухати свого опонента. Але я можу сказати про використання в цьому спецслужб. Це неможливо.
