Iсторія, з якої я хочу розпочати ці замітки, стала майже хрестоматійною, про неї, зокрема, згадує у своїх мемуарах М.С. Хрущов. Він пише, що у Києві був такий діяч медицини Медведь, і в тридцять восьмому році, коли на партійних зборах його мало не назвали «ворогом народу», його врятувала лише дотепна відповідь. А справа йшла так. Лев Іванович Медведь, молодий заступник наркома охорони здоров’я УРСР, який виконував фактично обов’язки наркома, оскільки панувала вакханалія посадок відповідальних працівників, був присутній на партійно-господарчому активі. Над ним дійсно нависла гроза: колишнього наркома охорони здоров’я С. Канторовича, переведеного у Москву, було там нещодавно арештовано, а Л. Медведь вважався його висуванцем. І ось у розпалі засідання виступає дбайливиця за чистоту партійних рядів Н. і заявляє з трибуни: серед нас знаходиться ворожий прихвостень і підсобник Медведь. Він, звичайно, намагається маскуватися, але я це по очах бачу, і йому не вдасться приховати своє шкідницьке нутро.
У залі настала тиша. Подібним чином Н. звела наклеп вже не на одну чесну людину. Медведь тричі посилає у президію записки з проханням надати йому слово і, нарешті, проривається до сцени. Абсолютно спокійним і незворушним тоном він підтримує заклик рішуче викривати ворогів. «А що стосується громадянки Н., яка нещодавно виступала з приводу моєї персони, — продовжує він у напруженому мовчанні, — я з повною відповідальністю стверджую, що вона пр-ка і б-дь. Я, звичайно, зі свічкою в її кімнаті не стояв, але по очах бачу…» Актив вибухнув гомеричним реготом, і при виході, після закінчення засідання, Медведя не затримали.
Проте з роботи його зняли, надійшли виклики на допити. На одному з них Лев Іванович парирував слідчому, який вимагав роз’яснити, чому він допустив зростання інфекційних захворювань, зауваженням — так ви ж тримаєте графік догори ногами, насправді це зниження. Таким чином, йому дали спокій. Медведю вдалося закінчити навчання у медичному інституті (хоч у недавнього заступника наркома була вища фармацевтична освіта, він мріяв отримати й лікарський диплом, а роботу в Наркомі охорони здоров’я суміщав зі студентством), а потім вступив до аспірантури при Інституті гігієни праці. Тема його досліджень — визначення токсичних властивостей сільськогосподарських отрутохімікатів ртутної природи, які тоді лише починали застосовуватися. Якоюсь безпомилковою інтуїцією новак у науці відчуває, що тут закладається дуже важливий напрям, а попередня виучка у хіміко-фармацевтичному інституті дозволяє упевнено провести найтонші лабораторні експерименти.
ЯК ЛЕВКО СТАВ ЛЕВОМ
Село Чорна Гребля, нині Бершадського району на Вінничині, невелика річка Удич, безкрайні поля. Тут, у хаті із земляною підлогою, в небагатій селянській сім’ї Івана Васильовича Медведя, колишнього солдата російсько-японської війни, в тому далекому червні й народився маленький Левко. Власне, в дитинстві і юності його звали саме так, та й сам він, який говорив переважно українською, віддавав у спілкуванні перевагу цьому імені. Але одного разу, при отриманні паспорта, йому відрізали — будеш не Левко, а Лев.
Пас корів, працював із мамою на панських бурякових плантаціях; закінчивши початкову школу, став підручним слюсаря, а потім слюсарем на цукровому заводі у Красноселках. Мав славу грамотного підлітка, рано приохотився до читання, адже старший брат, за військові заслуги батька прийнятий до педагогічного училища, став сільським вчителем, і книги в домі були у пошані. Революцію прийняв усім серцем, і у сімнадцять, юним комсомольцем, його обрали секретарем сільської ради. А в 1923 році Левка направляють на підготовчі курси при організованому у Вінниці хіміко-фармакологічному інституті, і незабаром він стає студентом. Живий, активний, доброзичливий характер, природні винахідливість і розум якось відразу виділяють його. Збереглася фотографія учасників з’їзду пролетстуду — основного студентського об’єднання тих часів у Москві. Серед його делегатів і зовсім юний Медведь.
І ось перший у його сходженні інститут закінчено. Медведь керує аптекоуправлінням, а згодом міським відділом охорони здоров’я у Вінниці й одночасно читає лекції у знову організованому в «цукровій столиці» за його активного сприяння медичному інституті. Напевно, він міг би стати у цих стінах наймолодшим його доцентом або професором, однак Медведя відряджають до Жмеринки як завідувача агітмасового відділу райкому. А потім, мабуть, на щастя для суспільства, його партійна кар’єра припиняється, і знову слідує медичне призначення — Льву Івановичу доручають очолити Дніпровський водний відділ охорони здоров’я. Йому ще немає й тридцяти, і саме тоді з’являється думка — треба обов’язково закінчити медичний інститут. Адже не можна бути головним лікарем великої ріки, не будучи, по суті, лікарем.
І знову службовий поворот. Л. Медведя призначено завідуючим Київським обласним відділом охорони здоров’я, причому область тоді була значно більша, ніж зараз. Саме в цей період, в середині тридцятих років, по всій країні знаходить підтримку чудова ініціатива охорони здоров’я Київщини — створити в селах колгоспні пологові будинки.
— Сталося це, власне, з почину молодої фельдшерки-акушерки в селі Сербо-Слобідка на нинішній Житомирщині комсомолки Надії Ковальчук, яка організувала тут хату-родильню, — згадував Лев Іванович. — Я приїхав познайомитися з почином. Все було обладнано за останнім словом науки. Але Ковальчук трималася насторожено, і я раптом зрозумів: вона побоюється, що родильню закриють, адже існували районні пологові будинки. А тим часом, це була чудова знахідка, підмога материнству на селі. Вона набула поширення, в тому числі, і з моєї легкої руки…
ВОЄННИЙ МАРШРУТ
...Червень сорок першого року. І тут перед Л. Медведем, лише кілька тижнів тому призначеним директором 1-го медичного інституту у Києві (в ЦК партії знайшлася розумна голова!), раптом розверзається нова, справді героїчна пора…
На Київ падають бомби, понад тисячі студентів і співробітників медичного інституту йдуть на фронт. Першокурсники день і ніч риють окопи біля Ірпеня, а Медведь, під керівництвом якого тепер знаходиться об’єднаний столичний медичний інститут, як ніхто інший, чітко усвідомлює: щоб врятувати вуз, як передусім кузню лікарських кадрів для потреб кровопролитної війни з фашизмом, треба організувати його евакуацію. Легко сказати — організувати. І все-таки Лев Іванович дістає кілька залізничних вагонів для основного обладнання кафедр і найбільш поважних викладачів. Дивом проскочивши бомбардування, ешелон прибуває до Харкова. А основна колона студентів і професорів у середині липня залишає Київ пішки. У цих рядах, зокрема, і знаменитий анатом Михайло Сергійович Спіров. Єдина його ноша — мішок з анатомічними препаратами.
У серпні в Харкові поновлюються заняття, і навіть починає працювати вчена рада, відбувається перший прискорений випуск військових лікарів. Але обстановка на фронтах все складніша, і доводиться рухатися далі. Директор, ні з ким не радячись, обирає такою точкою відліку Челябінськ. Насамперед тому, що в цьому уральському місті немає медичного інституту. До Челябінська вирушають гінці Київського медичного, і секретар обкому партії Микола Семенович Патолічев обіцяє киянам всіляку підтримку.
Власне, ця безприкладна епопея нового багатокілометрового кидка, неймовірно швидкого налагодження навчання, забезпечення побуту, харчування, та й просто одягу для сотень людей, які добралися до північних широт у літніх сукенках і порваних костюмах, у легкому зношеному взутті — окрема повість. Душа цього генератора життя — знову-таки невтомний Лев Іванович. У сорок другому і сорок третьому когорти випускників йдуть у діючу армію. Серед цього покоління був, наприклад, і Андрій Ромоданов — у майбутньому блискучий хірург, Герой Соціалістичної Праці, чиє ім’я сьогодні носить Інститут нейрохірургії. На початку сорок четвертого Київський медичний розгортає роботу в звільненому рідному місті. Залишивши разом із тим у Челябінську повноцінного побратима.
ПЕРШИЙ МІНІСТР
Захистивши, нарешті, дисертацію з токсикології отрутохімікатів, Медведь, керуючи відновленням клінік і кафедр інституту, в більшості своїй дотла розграбованих і зруйнованих, відкриває у складі кафедри гігієни праці й спеціальну лабораторію з вивчення цих речовин . Ніби накидаючи й креслення свого майбутнього. Проте він повернеться в чисто наукову атмосферу лише через роки. Бо, в умовах післявоєнної розрухи, саме життя висуває перед цим Платоном Кречетом сучасності (а драматург О. Корнійчук виліпив образ свого знаменитого лікаря саме з рис Л. Медведя) новий пристрасний громадський виклик: у 1947 році Лев Іванович призначається першим міністром охорони здоров’я УРСР. Він працюватиме на цій посаді більше п’яти років, по суті, заклавши фундаментальні підвалини нинішньої української медичної системи.
Саме він підписав від імені України статут Всесвітньої організації охорони здоров’я. Мабуть, варто нагадати про знамениту розмову між Елеонорою Рузвельт і Львом Медведем, можливо, в стінах ООН у дні його перебування тут у складі української делегації. Очевидно, Л. Медведь викликав у видатної діячки США симпатію, і вона розповіла йому про інцидент у Криму, під час відвідування Південного берега в 1945 році. Елеонора Рузвельт пригостила кількох хлопчаків цукерками, але якісь «доброзичливці у штатському» практично у неї на очах ці солодощі відібрали.
Співрозмовниця чекала від українського дипломата належної оцінки того, що трапилося, і тут Лев Іванович знову проявив своє мистецтво легкої відповіді.
— Скажіть, пані Рузвельт, а чи є в Америці дурні? — запитав він.
— О, звичайно, скільки завгодно!
— Ось і у нас вони є, — сказав він, і візаві розсміялася.
«Как я выжил, будем знать только мы с тобой» — цю строфу, мабуть, можна віднести і до перебування Л. Медведя на великотрудній міністерській посаді в сталінську епоху. Але завдяки йому вижила й охорона здоров’я. Однак у 1952 році його, досить несподівано, «звільнили з роботи». Причин було кілька: у вищих партійних колах міністр не піддакував, а залишався в суперечках незалежною особистістю. Та ще перешкодив розпалюванню на Україні «справи лікарів».
ФОРПОСТ ТОКСИКОЛОГІЇ
Кілька місяців для нього не знаходилося у Києві посади, а вакансії, як відповідали Льву Івановичу, є тільки на периферії. Йому сорок сім років… Нарешті Медведя призначають директором Інституту гігієни праці і професійних захворювань — того самого, де проходив його науковий старт. У приміщенні колишньої приватної клініки по вул. Чкалова, де помер після замаху Столипін, Лев Іванович розгортає принципово новий плацдарм медицини праці, простертий і в промисловість, і в сільське господарство. Такий периметр не випадковий — будучи міністром, Медведь, займаючись найбільш невідкладним в охороні здоров’я, склав, нібито для себе, і каталог «больових точок», що також вимагають нехай і не швидкої допомоги, однак проінформованої державної уваги. В індустрії йшлося про пом’якшення негативних впливів на здоров’ї робочих несприятливих умов праці в гарячих цехах, на шахтах і рудниках, а також при електрозварюванні, на полях — гігієнічної оптимізації нових сільськогосподарських машин і одночасно регламентації використання гербіцидів. Бо пестицидний бум у світі вже почався. Разом із тим, «зелена революція», і Лев Іванович, можливо, передбачав це проникливіше за всіх, обіцяла й гіркі плоди.
Що ж, і ці роки — новий роман про життя. Але сміливо охоплюючи проникливим баченням дійсно авангардні позиції профілактичної медицини у сфері промислової техніки як такої, Лев Іванович все більше зосереджується на найбільш гострому і насущному, нехай зовні і потаємному у регістрах наукових основ гігієнічної профілактики — попереджувальному протистоянню негативним сторонам хімічної експансії і, передусім, планетарному наступу пестицидів. Так, ще в рамках Інституту гігієни праці починає працювати Всесоюзний комітет з гігієнічної регламентації отрутохімікатів. А в 1964 році з ініціативи Льва Івановича у Києві організується установа найвищого наукового класу, що не має світових прецедентів, — Інститут гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас, цього разу всесоюзного масштабу. У 1969 році Л. Медведя обирають дійсним членом АМН СРСР.
КНИГА ПРО ВЧИТЕЛЯ
…Живописне Голосієве, звідки гітлерівці рвалися до серця України. В інститутських корпусах на вулиці Героїв Оборони, споруджених за планами Льва Івановича, з науковим передбаченням сьогоднішнього дня, він пропрацював вісімнадцять років. Тепер форпост сучасної токсикології носить його ім’я. А рівень експертних можливостей абсолютно інший.
Готуючись до столітнього ювілею вчителя, найближчі учні Льва Івановича академіки Юрій Кундієв та Ісаак Трахтенберг вирішили: найкращим вінком йому повинна стати книга спогадів. Ідея була чудовою, але, думалося, це — непідйомна ноша. Адже людей, які добре знали Медведя, здавалося, залишилося так мало. І раптом з’ясувалося — у Льва Івановича залишилися вірні шанувальники. На прохання відтворити моменти зустрічей із ним відгукнулося більше шістдесяти його сучасників. Днями мемуари про людину, яка так і не встигла написати їх, побачили світ. І хлопчик із безвісної Чорної Греблі зробив крок у нове століття.
