ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА
Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Поряд з деякими досягненнями цих 100 днів, пов'язаними передусім з реалізацією соціальних пакетів (якщо це, звичайно, не призведе до цілого ряду негативних наслідків), є і дуже багато недоліків. Наприклад, те, що влада задовольняє побажання тих, хто привів її до влади, — і добре, і погано водночас. Бо влада таким чином намагається сподобатися людям і виконати навіть ті вимоги, які не можуть бути реалізовані. І цей популізм проводиться такими методами, які навряд чи можна назвати ліберальними, правовими і демократичними: вони нагадують ручне управління або, просто, використання адмінресурсу.
Що стосується непрофесіоналізму, який також супроводить популізм нової влади, то він також цілком зрозумілий. Бо команда, яка виступала проти колишнього режиму — це команда «проти», а не команда «за». Тобто, в одну команду об'єдналися люди з абсолютно різними поглядами на майбутнє, і це не могло не проявитися. Сьогодні ми бачимо, що кадрова політика влади залежить не від здібностей того чи іншого міністра, а від того, як задовольнити одного зі своїх найближчих союзників. Тому в команді Президента ми бачимо тріщини, їх видно і всередині уряду. Тому що уряд формувався за таким же принципом: не команда однодумців, а команда людей, які допомагали в помаранчевій революції. Ця ж некоординованість призводить до того, що серед міністрів чимало й непрофесіоналів. Помилки ж непрофесіоналів досить чітко проявилися — зокрема, в діяльності таких міністрів як Луценко (міністр внутрішніх справ. — Ред. ), Білозір (міністр культури. — Ред. ), Поліщук (міністр охорони здоров'я. — Ред. ). Що це за помилки — всі знають. Одна з них — не завжди чітке дотримання процесуальних норм у атаках на своїх опонентів. Я не знаю, винен Колесников (заарештований глава Донецької облради. — Ред. ) чи ні, але те, що при його арешті були процесуальні порушення — безперечно. Такого роду помилки, а також репресії проти керівників театру російської драми імені Лесі Українки, атаки на НТН, «Динамо» наводять на думку, що влада намагається розправитися зі своїми опонентами, іноді виходячи за рамки правового поля. Є також цілий ряд економічних помилок: ідея реприватизації, яка надовго налякала багатьох наших можливих інвесторів; помилки, що викликали ревальвацію гривні.
Окремо хочу виділити як негатив те, що влада сьогодні ставить питання про неправомірність конституційної реформи. Хочу нагадати: законопроект №3702 (про реформу місцевого самоврядування. — Ред. ), на мій погляд, — недосконалий. І для того, щоб провести адміністративну реформу, не потрібно його приймати. Але законопроект №4180 (про внесення змін до Конституції) — вже не законопроект, а закон. А закони потрібно виконувати. Для того, щоб продовжити політичну реформу, треба погодитися з тим, що цей закон буде реалізовано без будь-яких ускладнень.
Микола КАТЕРИНЧУК, заступник голови Державної податкової адміністрації України:
— Ці 100 днів влада діяла у правильному напрямку, з досить високою швидкістю реформ, — і без помилок на такому шляху, як правило, не обходиться. Я би відзначив те, що ці 100 днів пройшли під знаком і впливом бюджету-2005 і тих правил гри, які диктував уряд відносно бізнесу.
Ці дні також відзначилися формуванням опозиції. На сьогоднішній день цей шлях лише розпочато, хоча, я впевнений, консолідацію опозиції ми ще спостерігатимемо. Щоправда, формат її може бути різним. Відбулося також формування стійкої неадміністративної парламентської більшості під ті завдання, які були поставлені коаліційним урядом, під його програму.
Також прикметою цих 100 днів стала підготовка до парламентських виборів. Помітні структурні зміни в політичному істеблішменті, ведеться дискусія навколо виборчої моделі. Я щодо останньої залишаюся на своїй позиції: та формула, яка була закладена через певні компроміси — пропорційна система з закритими списками, — є атавізмом, кроком назад від демократичного розвитку політичної системи України. Я переконаний, що майбутнє за більш демократичною моделлю — відкритими списками. Ну і, звичайно, адміністративна реформа. Це те, що практично завжди декларувалось, але ніколи не робилося так системно. Я переконаний, вона матиме позитивні наслідки. І найближчим часом ті рішення, які будуть освячені внизу, через суспільну дискусію, матимуть якесь продовження.
Загалом, якщо оцінювати політичну ситуацію протягом цих 100 днів, то вона була й залишається стабільною. Це чинник, який мав би сприяти економічним реформам. Але, на жаль, ті неузгодженості й помилки, які зроблені були на швидкісній трасі реформ, не дають можливості сказати, що на сьогоднішній день вже створено такий політичний режим, який може давати прогнозовані і ефективні результати в економічній перебудові суспільства.
Юрій ЯКИМЕНКО, директор політико-правових програм Центру Разумкова:
— Перше й головне досягнення нової влади — це зміна політичної атмосфери в Україні, політичного клімату. Життя стало набагато демократичнiшим, ніж за попереднього режиму. Дуже багато зусиль протягом цих 100 днів нової влади, й зокрема уряду, були спрямовані на те, щоб розібрати завали попередньої влади. Хоча вони могли бути спрямовані в інше, конструктивніше русло. А так доводиться якусь частину енергії витрачати і на це. Щодо позитивів, то зараз ми можемо говорити про них лише як про тенденції, що закладаються, — в соціальній сфері, в економічній і в зовнішній політиці.
Тепер про проблеми. Їх не менше. Перша — це те, що уряд за перші 100 днів тільки вчився працювати як єдина команда. Дається взнаки конкуренція, яка була в період передвиборчої кампанії: сьогодні це і внутрішні колізії, й суперечливі заяви. Друга проблема: залишаються рудименти старої влади та її стилістики. Це і непрозора кадрова політика, і недотримання процедурних норм, і секретні укази... І якщо говорити про те, що цей уряд користується дійсно небаченою довірою населення порівняно з попередніми, то про місцеві органи влади цього сказати не можна. Третє — боротьба з корупцією. Поки що іде боротьба з наслідками, а не причинами. Тобто якихось системних кроків із запобігання корупції немає. У цьому сенсі варто згадати про дискусію з приводу створення Національного бюро розслідувань, яка й досі залишається лише дискусією.
Дійсно, уряд став відкритішим до спілкування з громадськістю. Але це, скоріше, речі спорадичні, ніж системні. Декларувалося створення консультативно-дорадчих рад при міністерствах, але поки що ця проблема не всюди вирішена, тим більше не можна говорити про їхню ефективність. Так само говорилося про створення системи громадського контролю, — але поки що й у цій сфері є ще багато над чим працювати. На мій погляд, аспект спілкування уряду і суспільства, доведення до громадян своїх дій, їхнє пояснення мало б значний позитивний результат, зважаючи на те, що головна сила нинішнього уряду — це те, що він користується великою підтримкою громадськості. І не використати цей потенціал було б нерозумно.
Володимир СЕМИНОЖЕНКО, академік НАН України:
— Кажучи про 100 днів нинішнього уряду, краще не просто перераховувати за пунктами помилки та досягнення (є і те, й інше), а постаратися знайти відмітні ознаки від попередніх складів Кабміну.
По-перше, сама природа нинішнього Кабміну специфічна. Попередні уряди, як правило, призначали в результаті складних комбінацій, інтриг і порушення якихсь домовленостей, а нинішній — у результаті їх дотримання. Найбільшою несподіванкою для нинішнього Кабміну стало саме справдження прогнозів, а не навпаки.
По-друге, новий уряд можна вважати найбільш радикальним і політично активним інститутом української політики.
Якщо останні кілька років усі загальнонаціональні ініціативи виходили особисто від президента та його оточення, то сьогодні фабрикою подій є Кабмін. До того ж усередині самої урядової команди є власні стратегічні групи: ліберали, модерністи, прихильники мінімалізму та максималізму.
По-третє, нинішній уряд може записати собі в актив те, що він привніс новий стиль в українську політику.
На ранньому етапі модно було бути «міцними господарниками» — підкреслено неполітичними «виконробами в Версаче». Наявність політичних амбіцій й особливої думки можна було вважати нехорошим знаком на майбутнє;
На пізньому етапі, від членів Кабміну знадобилося вміння бути «тягловими конячками» Президента. Тобто був допустимий певний рівень свавільства, але тільки в масштабах своєї юрисдикції. Жорстко обмежували спроби не лише масштабного піару уряду, а й перевищення допустимих меж інформаційної активності окремими чиновниками.
Сьогоднішній уряд можна за правом вважати найбільш емансипованим і публічним. На зміну жорсткій залежності від президента та його оточення, прийшла тепер уже «медіа-залежність». Сьогодні вона має навіть деякі крайні форми — «гіперпублічність» та епатажність окремих персон, «застекольность» внутрішніх протиріч, використання ЗМІ як «циганського телефону» для спілкування з опонентами та колегами, а також схильність до роботи не стільки з реальними проблемами скільки з громадською думкою.
По-четверте, і це недолік та парадокс, — у нинішньому уряді більше тих, хто мислить абстрактними категоріями, ніж тих, хто досконало знає свою сферу відповідальності. Але при цьому в роботі уряду спостерігається переваження тактики над стратегією. Програми уряду повинні ґрунтуватися на пріоритетах, а пріоритети виходити зі стратегії.
У результаті є революційна риторика (реприватизація, люстрація тощо) й активність окремих міністрів, але революції, в значенні переходу в іншу якість, — поки що немає. Особливо в економіці.
Найбільшим недоліком нинішнього уряду можна вважати те, що його устремління спрямуватися до глобальних горизонтів призводить до відриву від реальної економіки, конкретних модернізаційних завдань. Тому подекуди в діяльності уряду геополітики більше ніж політекономії. Спочатку ми заявляємо про бажання вступити до СОТ, ЄС, НАТО, а тільки потім думаємо про енергозалежність, неконкурентоспроможність, соціальну нерівність тощо.
Загалом оцінювати перші 100 днів роботи уряду — це в певному сенсі, так би мовити, «пережиток» президентської форми правління та пострадянської моделі політики, чого треба за можливістю позбуватися.
Зрозуміло, що в перші 100 днів може проявитися лише негатив і саме в цей період відбувається непросте притирання міністрів один до одного. Та й узагалі, абстрактний орієнтир — 100, 200 або 300 днів — потрібен тоді, коли уряд треба підганяти та контролювати, коли уряд не має стратегії та загальноприйнятих критеріїв оцінки роботи — кількості створених робочих місць, обсягу банківських депозитів населення, зростання продуктивності праці тощо.
Треба привчатися відзначати не дні народження, а реальні досягнення.
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА
Костянтин ГРИЩЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:
— Поки що зарано давати серйозні оцінки тому, яким чином реалізується декларована Президентом Віктором Ющенком нова зовнішня політика. Ясно, що євроатлантичний напрямок, інтеграція до Євросоюзу стали головними з пріоритетів України. Хоча треба відзначити: такими вони були й раніше, що затверджено не лише рішеннями Президента, але й Верховною Радою. Тому сьогодні буде коректніше говорити не стільки про суттєву зміну того, що декларується як пріоритет, скільки про інтенсивність і послідовність зусиль, спрямованих на досягнення поставлених завдань. У цьому контексті хотів би звернути увагу на два моменти. Перший полягає в тому, що події, пов'язані з президентськими виборами, обранням Віктора Ющенка на посаду президента, змінили дуже суттєво на краще сприйняття України на Заході. А це у свою чергу створює сприятливіші умови для того, щоб вирішувати практичні завдання, які стоять перед нашою державою. Другий момент полягає в тому, чого саме ми можемо досягнути, якщо повною мірою скористаємося тим новим позитивним тлом, яке дозволяє йти вперед. Скажімо, в українсько-американських відносинах — це скасування щодо України дії поправки Джексона-Веніка. Нічого складного для американців тут немає. Це швидше психологічний бар'єр, який стояв раніше, та бажання деяких політичних сил усередині самих США нав'язати певні додаткові умови. Оцінювати ефективність нашої зовнішньої політики треба по тому, наскільки швидко вдасться довести до логічного результату ті обіцянки, які прозвучали під час візиту Президента до Штатів. Те ж саме можна сказати й у контексті Євросоюзу: якщо діяти послідовно, об'єднавши зусилля всередині країни, то можна вирішити багато питань і у відносинах із Брюсселем. Тобто те, що сьогодні створені позитивні умови для вирішення дуже масштабних і амбітних цілей, які може ставити Україна на західному напрямку, — це реальність. Наскільки ефективно вдасться скористатися тим не таким вже й великим вікном? Це дуже серйозне випробування для всіх структур, які займаються зовнішньою політикою, а цих структур у нас не поменшало. Їх багато, а узгодженість між ними й синергія є надзвичайно важливими.
Анна ГУРСЬКА, експерт з питань України, Центр східних досліджень (Польща):
— Цей короткий час був дуже вдало використаний українською владою та перш за все Президентом Ющенком для того, аби змінити імідж України на Заході. І помаранчева революція, і активна зовнішня політика нового Президента відіграли важливу роль — показали нову, іншу Україну, яка намагається дорівнятися стандартам, прийнятим на Заході, які визначають демократичність держав. Чи достатньо були використані нові можливості? На рівні декларацій, основних документів було зроблено все можливе в тих умовах, які на сьогодні існують, особливо у стосунках із Європейським Союзом. Але після декларацій і представлення нової України у Брюсселі, Вашингтоні Захід буде пильніше стежити за тим, що відбувається в самій Україні. З одного боку, Захід обережно ставиться до того, аби дати Україні чітку політичну перспективу членства в ЄС, але з другого боку — не можна не погодитися з тим, що говорить комісар Беніта Ферреро- Вальднер про те, що для України настає час дій: вона повинна зараз на рівні конкретної політики, яку проводитиме вдома, довести, що ці декларації про європейські цінності та стандарти реалізовуватимуться. Ми можемо напевно говорити про перелом у відносинах Україна—ЄС, але обережність іще залишається. Захід дуже скрупульозно дивитиметься на те, як буде нова держава розвиватися, як проходитимуть парламентські вибори.
Сполучені Штати — це нове відкриття для України, новий початок у відносинах, оскільки останнім часом ці відносини були ніякі. Сьогодні існує шанс зробити їх кориснішими для України. Але хоча Київ має значну підтримку США й візит Віктора Ющенка до Вашингтону справив неабияке враження, все ж таки на практичному рівні відносини з американцями вимагають постійної роботи, а не тільки в той період, коли готується візит Президента. Але оскільки поки що Україна не зробила якихось значних помилок у зовнішній політиці, підтримка її з боку США досить сильна та стабільна.
Щодо стосунків Україна—Росія, то на найвищому рівні Україна вперше продемонструвала те, що вона є рівноправним партнером Росії. Були й символічні кроки, такі, як призначення пані Тимошенко прем'єр-міністром, і конкретніші кроки, якими Президент Ющенко демонстративно показав світу, що він буде проводити незалежну політику в інтересах України. Але зворотний бік медалі — реальні проблеми, що існують у цих відносинах, і здається, що сторони тільки підходять до інвентаризації тих проблем, які мають вирішуватися найближчим часом. Це й питання кордону, й економічна співпраця, й питання, пов’язані з російською мовою, й можлива реакція Росії на європейські та євроатлантичні устремління України. Але існує багато можливостей для співпраці, і зараз йдеться про те, щоб тільки починати реалізацію цієї політики. Збоку викликає занепокоєння те, що у внутрішній системі влади сьогодні є конкуренція щодо того, хто буде курувати російський напрямок. Це нездорова конкуренція, яка заважатиме реалізації нової політики. Однак у цілому в українсько-російських відносинах зараз значно більше запитань, ніж відповідей, що залежить не в останню чергу від Росії, яка, здається, досі не усвідомила, якою має бути ця нова прагматична політика у відносинах з Києвом. Там більше проблем, ніж в Україні.
ЕКОНОМІКА
Володимир СЛАБИЙ, голова компанії «УкрПЕК»:
— За 100 днів дуже важко щось змінити в бізнесі. Поки що є заяви про те, що уряд хоче співпрацювати, але жодних конкретних кроків не здійснено. Мене вельми здивувало те, що при Кабміні залишилися урядові структури, яких, навіть згідно з заявами уряду, бути вже не повинно. Наприклад, «Укрекономресурси», що повинні займатися впровадженням системи поводження з відходами виробництв. Ця компанія нічого не дає державі, ми між собою навіть називаємо її «гаманцем Кабміну». Навіть та влада говорила про необхідність її ліквідації, але ця влада поки що за неї тримається, що дуже дивно.
Анатолій ГОЛУБЧЕНКО, президент Асоціації чорної металургії України:
— Мене дивує відсутність професіоналізму — попри те, що працюють професіонали. Усі гарантії підтримки малого та середнього бізнесу повернулися проти нього ж за рахунок економічних рішень. По-перше, змінили систему оподаткування. Усі приватні підприємці, які сплачували єдиний податок, тепер вимушені платити непомірні побори. По-друге, необхідно переукладати всі договори й угоди. Ці дії зачепили весь малий бізнес. Крім того, всі соціальні процедури, пов’язані з боротьбою за справедливість, закінчуються на боротьбі з олігархами. Крім них, ніхто жити не заважає. Цікаво: коли «закінчаться» олігархи, хто стане наступним покараним?
Коли держава приймає закони, попри те, який саме уряд їх прийняв, вона гарантує своїм громадянам певний термін дії. Ця влада змінює старі закони навіть не аналогічними актами, а законом про держбюджет, підриваючи довіру інвесторів. Йдеться не про правильність чи неправильність законодавства, а про довіру та виконання міжнародних гарантій. Бюджет повинен бути соціальним, але треба думати про те, чим його наповнювати.
Микола КОМПАНЕЦЬ, президент Української зернової асоціації:
— Мене здивували рішучі дії нової команди щодо кадрової зміни: стовідсоткове оновлення голів усіх районів, областей. Це важке рішення, бо підібрати таку кількість хороших фахівців дуже непросто. Ще мене здивувало прийняття нової програми з економіки. Якщо її виконуватимуть, я просто схилятимусь перед урядом.
Неприємно вразили деякі рішення, які прийняли не зовсім вчасно: наприклад, підвищення залізничних тарифів, затягнення процесу повернення ПДВ і дезінфекція вагонів. Це рішення прийняла ще колишня влада, але новий уряд посилив це ще одним указом. Змінили постанову, але суть залишилася колишньою, що неприємно вражає.
Валерій ЛАНОВЕНКО, голова представництва «Miсrosoft Україна»:
— Несподіванкою стала результативність роботи уряду, якому вдалося вирішити деякі невеликі проблеми бізнесу за такі малі терміни. Наприклад, прийняли деякі рішення в сфері регулювання авторського права та суміжних прав. Уряд дуже чітко вибрав курс на європейську інтеграцію та поступово вирішує ті проблеми, які є перешкодою. Порадували митні зміни. При тому, що це була шокова терапія, довгострокових цілей було досягнуто, і це принесло непогані результати.
Володимир СПІВАКОВСЬКИЙ, директор Міжнародного ліцею «Гранд»:
— По-перше, здивувала сміливість нового уряду. З його боку було дуже ризиковано піти на державне регулювання питань, пов’язаних із бензином і м’ясом. Це досить суперечливо: Юлія Володимирівна раніше говорила про адмінрегулювання, а потім заявила, що багато речей потребують ринкового регулювання. Крім того, дивує його рішучість у діях, пов’язаних із митним і валютним регулюванням, покаранням винних. Але я як економіст вважав, що уряд більше дивитиметься вперед, а не назад. Мені здається, що уряду варто було б відкинути все, що було раніше, і просуватися до нових цілей. Принаймні я би робив саме так.
Сергій СРІБНИЙ, заступник голови правління страхової компанії «Скайд-Вест»:
— Рішення, прийняті урядом щодо регулювання цін на м’ясо, бензин, курсу валют, мене особливо не зачепили. Швидше за все, я можу відзначити, що мене здивувала нерішучість і непродуктивність уряду. Я чекав більшого, але назвати це здивуванням складно, — це швидше обдурені очікування.
Юрій АЛЕКСЄЄВ, голова Асоціації суднобудівників:
— Здивував стрибок курсу долара. Наша галузь, як і багато інших, переважно експортна, і уряд мав би подумати про те, якого удару по вітчизняному підприємництву завдасть такий стрибок курсу.
Я як пенсіонер оформляю собі наукову пенсію і можу сказати, що в Пенсійному фонді багато роблять для того, щоб не виплачувати пенсії в повному розмірі. З одного боку, обіцяють виплачувати пенсію, але з іншого — заявляють, що грошей немає.
Микола ЛИСИЦЬКИЙ, державний уповноважений Антимонопольного комітету, голова Київського регіонального міського територіального відділення:
— Мене новий уряд здивував своїм динамізмом. Я розумію, що чудес на світі не буває. На певному етапі було більше слів, ніж справ, але поступово уряд виходить із цієї ситуації, як із хвороби. Це мені подобається.
Неприємно дивує те, що ніхто не звертає уваги на ланцюги посередників, які стоять між виробником і прилавком. Складно купити просто біля заводу. Мені здається, якщо ці ланцюжки будуть зменшені, це допоможе знизити кінцеві ціни.
Максим ПИСАРЄВ, голова наглядової ради ЗАТ «Птахокомбінат «Дніпровський»:
— Здивувало те, що ми змогли домовитися з урядом. Ми виконуємо зобов’язання із контролю над цінами, а уряд захищає ринок. Якщо приймуть митні тарифи в декларованому обсязі, я буду здивований тим, що уряд нарешті зглянувся на підприємців і виробників.
СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ
Андрій СЕНЧЕНКО, керівник кримського політичного руху «Прозора влада»:
— Мені складно говорити про всю Україну, але якщо оцінювати ситуацію в Криму, то потрібно визнати, що для недержавних ЗМІ відносна свобода інформації існує. Я бачу це на прикладі Чорноморської телерадіокомпанії, інших редакцій газет, радіостанцій і телемовлення. Хоча й тут очевидно, що всі вони в тій чи іншій мірі притримуються поглядів своїх засновників. Але якщо говорити про державні ЗМІ, то в них немає навіть ознак свободи інформації, принаймні, так було за попереднього кримського уряду. Як правило, вони вважають своєю вищою роллю інформаційне обслуговування не просто органів влади, якими вони створені, але більше того — персонально керівників цих органів влади чи політичних груп і кланів, які вони представляють.
У мене є сумнів, що й при новій владі щось значно зміниться, бо декларації нового Президента і уряду це добре, але для забезпечення свободи інформації потрібно набагато більше. По-перше, економічні умови, а у нас при нерозвиненому ринку реклами економічна залежність редакцій від засновників величезна.
По-друге, політичні умови, які, можливо, більшою мірою створено вгорі, але низові органи влади навіть не думають про свободу заснованих ними ЗМІ. Тим більше, що тут ситуація ускладнюється тим, що скоро вибори, і хто ж із політичних партій чи органів влади випустить із рук такий дієвий інструмент впливу на виборця, як ЗМІ?!
По-третє, потрібно, мабуть, щоб виросло зовсім нове покоління журналістських кадрів, для яких будуть керівними світові цінності в галузі інформації, а не партійні принципи пропаганди й агітації. Тим більше, що всупереч заявам, нова влада, як ми бачимо на прикладі Криму, на практиці не дуже дотримується демократичних процедур, а інформаційна сфера такий чуйний інструмент, що він вбирає в себе це підсвідомо, і скільки не говори журналістові «ти вільний», але якщо він не відчує, що він дійсно вільний, він писатиме по-старому.
Тому можна констатувати, що в нашому суспільстві зараз з’явилися тільки передумови для дійсної свободи інформації. А відносна свобода — це ще не сама свобода.
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст («Студія 1+1»):
— Позитивні зміни є. І тут немає про що сперечатися. Якщо до листопада в засобах масової інформації могли працювати або конформісти, або герої (з певними нюансами), то тепер усе не так. Сьогодні у кожного журналіста перед собою з’являється відповідальність за те, що він пише або промовляє. Бо тепер, якщо у ЗМІ щось пішло не так, як треба, то нема кому щось закидати і нема на кого щось скидати. Однак ЗМІ за цей час все ж таки ще не стали майданчиком для дискусій у суспільстві. А для цього вони, власне, й призначені.
Єгор СОБОЛЄВ, спеціальний кореспондент «5 каналу»:
— Прорив дуже великий. І, думаю, завдяки тому, що не треба було дуже багато чогось робити. Треба було багато не робити. Бо якщо попередня влада здійснювала дуже багато зусиль, щоб створити тотальну, всеосяжну систему цензури, а потім підтримувати її, то ця влада нічого не робить в цьому напрямку. Тому зміни просто страшенні. Я відчуваю це на собі. Якщо в минулому році сімдесят відсотків свого часу я присвячував Київській незалежній медіа-профспілці, протестуючи проти цензури, організовуючи й піднімаючи людей на боротьбу, то зараз я взагалі не думаю про неї. Я займаюся тільки журналістикою й щасливий від цього. Тому моє відчуття за сто днів — владі вдалося кардинально змінити ситуацію. Бо вона не стала продовжувати ту систему, яка впала. Це не означає, що все ідеально. Я вважаю, що й уряд, і держава загалом мусять піклуватися про якісну журналістську освіту. Сьогодні дуже багато журналістів все ще не розуміють, що таке добре, а що таке погано. Тому треба створити нову систему журналістської освіти, де б вивчали не застарілі дурниці, а реальні, прагматичні й одночасно дуже важливі для формування свободи слова навички. І, звичайно, треба думати над створенням конкурентного інформаційного ринку. Бо він усе ще залишається викривленим нечесною конкуренцією, що панувала за попередньої влади.
Андрій ШЕВЧЕНКО, перший віце-президент НТКУ:
— Мені здається, що найбільший здобуток уряду — принципово інша атмосфера. Думаю, її відчувають і глядачі, і слухачі, й читачі, відчувають її й політики, безумовно, стовідсотково її відчувають журналісти. Здавалося, що писати те, що ти відчуваєш, і те, що є твоєю роботою, — це вже призабуте щастя. На тлі цього найбільшого здобутку є, звичайно, й інші речі, які б хотілося мати: чіткішу позицію влади щодо суспільного мовлення, роздержавлення масмедіа тощо. Або викреслити з теперішнього життя спроби окремих політиків у владі працювати з медіа в тому ключі, в якому працювала команда Кучми. Однак усі ці розмови на тлі нової атмосфери є дрібними.
ПРАВА ЛЮДИНИ
Іван КОТЮК, завідувач кафедри криміналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка:
— Загалом, жодного принципового нормативного акту за цей час прийнято не було. Та це і навряд чи можливо за такий короткий термін. А ті рішення, які приймалися (як ми знаємо, дуже багато зроблено з реформування соціального законодавства), хоч і популярні, однак явно прийняті з «прицілом» на майбутні парламентські вибори. І недолік вже видно: підхід до вирішення багатьох питань безсистемний. Я розумію складність ситуації, в якій опинилася нова влада: доводиться «хапатися» за все, що болить, а болить багато. Однак часто хапаються за те, за що ще братися рано, де не можна обмежитися прийняттям одного лише закону, а треба створювати, скажімо так, правові поля.
Неоднозначна й тема повернення деяких об’єктів у приватну власність, порушена новою владою. Складається враження, що горезвісна реприватизація — вибіркова і штучна. Якщо вже затіяли подібний захід, то потрібно бути чесним до кінця: і серед соратників колишньої опозиції також є немало людей, з яких потрібно спитати з усією суворістю. Не побачили ми і втілення в життя гучного гасла з приводу розділення влади і бізнесу. І нехай пан Зварич не розказує народу, що до компанії, в якій працює його дружина, він не має жодного стосунку: навіть школяр знає, що нажите в шлюбі майно вважається спільним. Треба бути або самому наївним, роблячи подібні заяви, або вважати простаками жителів цілої країни.
Треба віддати належне: до влади прийшли люди з абсолютно новим світоглядом, які чесно бажають змінити українську дійсність. Однак частина тих, хто займає урядові посади, — непрофесіонали. Тому деякі рішення передчасні й безграмотні.
Андрій ФЕДУР, адвокат:
Я відверто розчарований новою владою. Все сьогодні вказує на те, що в країні як нехтували правами людини, так і нехтують. Гіркий приклад — так звана справа Колесникова. Я не знав цієї людини раніше, однак кинувся його захищати, як тільки дізнався про суть і мотивування того, що йому намагаються поставити в провину. Я стверджую, що в країні досі існує політична «заказуха», а влада, як і раніше, бреше власному народу. У даний момент я маю на увазі не Президента, а правоохоронні органи. Перший хоч має бажання змінити українську дійсність. Другі — вміють працювати тільки по-старому. І не тільки вони.
У сотий раз повторюся: проблема України не в безграмотних законах, а в чиновниках. Наша нормативна база із захисту прав і свобод людини, Конституція — одна з кращих у Європі. Але люди «на місцях» просто не бажають ці права визнавати.
І ще про одне. Про непрофесіоналізм. Юрій Луценко, нинішній міністр внутрішніх справ, може бути тричі борцем із несправедливістю і чотири рази по чотири — просто хорошою людиною. Однак як може обіймати посаду людина, яка не має ні відповідної освіти, ні досвіду роботи у дорученій йому сфері? І яка, виходячи з цього, буде ефективність роботи відомства? Таких прикладів немало. Чи не говорить це про те, що багато крісел стали «орденами» за «революційні» досягнення?
Продовження теми в наступних номерах «Дня». Пропонуємо читачам та експертам взяти участь у дискусії. Свої оцінки надсилайте на [email protected] з позначкою «100 днів нової влади».
