Рік тому почалася новітня історія людства. Почалася вона з небачених досі ні за жорстокістю, ні за своїм безглуздям терактів. Шокований світ відчув, що першими скористалися з плодів глобалізації саме терористи з їх хворобливим уявленням про цілі, методи й засоби. І раптом виявилося, що економічна глобалізація, яку вважали мало не панацеєю від багатьох хвороб людства, не є ліками від цієї хвороби. Кошмар 11 вересня, можливо, мав на меті передусім налякати звиклих до комфорту й успішності жителів західної півкулі — і на якийсь час цю мету було досягнуто. Ще дуже довго після цього дня в світі говорилося, що відтепер ніхто не може почувати себе в безпеці, захищеним і гарантованим від чергового нападу. Рік, що минув з того дня, вже дає право говорити про деякі перші уроки. Події, що тривали весь цей рік, свідчать, що висновки зроблені дуже різні.
США
Шок і біль, які пережили Сполучені Штати, зробили те, на що важко було б сподіватися в мирний і спокійний час. Нація відчула необхідність згуртуватися і згуртувалася. Сполучені Штати ніколи раніше не бачили такого рівня підтримки нацією свого президента і його політики. Забулися перипетії виборів-2000, забулися перші помилки й промахи, зроблені адміністрацією Джорджа Буша-молодшого. Президент Буш був зобов’язаний у ці дні проявити себе як лідер всієї нації, і йому це вдалося. Спокійність, жорсткість, рішучість президента зробили свою справу, американці йому повірили. Нація пережила глибоку психологічну травму, але не зламалась, вона вистояла. Зробила, звичайно, свою справу пропагандистська машина — не випадково у ці дні настільки популярними стали фільми, книги, передачі, що мусили підняти дух нації (можна згадати фільм «Перл-Харбор»). Американці відчули, що вони повинні довести всьому світу, що вони — просто найкращі й найсильніші, і після пережитого жаху це цілком зрозуміло. Американці також відчули, що про свою безпеку вони повинні подбати самі. Щоправда, вилилося це передусім у показову демонстрацію посилених технічних заходів, у операцію проти режиму Талібану в Афганістані, що підтримував «Аль-Каїду», організацію бен Ладена, небезпідставно підозрювану в організації терактів 11 вересня. Американське керівництво мусило довести своїй нації, що пережитий шок не залишиться безкарним, що вороговi помстяться, і що воно дбає про безпеку своїх громадян. Операція в Афганістані носила передусім моральний характер, і своєї мети вона теж досягла. До того ж у перші дні й місяці після 11 вересня 2001 року було надзвичайно важко заперечувати моральне право Сполучених Штатів на помсту, неможливо було й заперечувати претензії Вашингтона на лідерство в антитерористичній коаліції. Лише останнім часом пiддаються сумнiву претензії Вашингтона на те, щоб усі наявні проблеми вирішувати на свій власний розсуд, найпростішим (тобто, силовим) шляхом. Лише останнім часом стало помітно, що змінилася внутрішня картина американського життя: якось стало звичним, наприклад, що окремі дії влади не обговорюються й не критикуються. І лише останнім часом навіть найближчі союзники Сполучених Штатів стали заявляти, що поведінка Вашингтона на світовій арені далека від демократичних стандартів. Але це все теж було наслідком подій 11 вересня, і Сполучені Штати зробили поки що ті висновки, які вони могли зробити. Як, власне, і всі інші. Сполучені Штати не готові до конфронтації — інакше б операція проти іракського режиму вже почалася. Але й «збавляти оберти» Вашингтон не збирається. Отже, загалом політика Сполучених Штатів виглядає як скоригована, але не змінена, і сьогодні Вашингтон має в своєму розпорядженні інструменти для підтримання саме такої політики.
СВIТ
Відразу після подій 11 вересня одночасно із співчуттями народу Сполучених Штатів було оприлюднено дуже багато заяв про те, що світ відтепер не той, що був, і ситуація в цілому змінилася. І на те виглядало: блискавичним було зближення між Сполученими Штатами і Росією, Москва забула про свої суперечки з Вашингтоном щодо протиракетної оборони, дуже швидко утворилася міжнародна антитерористична коаліція, у Центральній Азії, а потім — і в Грузії вперше з’явилися військові зi Сполучених Штатів та інших західних країн.
Свою підтримку діям Сполучених Штатів та міжнародної коаліції (хто її лідер — сумнівів не було) висловили країни арабського та ширше — ісламського світу. Стiйкість міжнародної коаліції стала викликати сумніви вже пізніше, коли з’ясувалося, що вона створювалася виключно для операції в Афганістані, але не для повсякденного життя. Тож до радикальних змін у системі міжнародних відносин це все поки що не призвело.
Зміни визрівають зараз. З одного боку, у світі не надто багато прихильників військової операції проти Саддама Хусейна, особливо, коли її не схвалить Рада Безпеки ООН. Iз іншого боку — не всім, але деяким союзникам Сполучених Штатів не подобається, коли роль визнаного світового лідера поступово змінюється роллю світового гегемона, якщо не диктатора, і саме це поступово стає домінантою відносин між США та деякими європейськими країнами. Серед наявних протиріч — далеко не тільки іракське питання та політика на Близькому Сході. Жодній із сторін насправді невигідне їх загострення, тому найближчим часом все-таки варто було б очікувати зміни підходів. Стає також все більш очевидним, що міжнародна антитерористична коаліція поки що не виконала свого головного завдання — не створила каркасу нової, всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, в якій би суто військові питання не грали провідної ролі. Можливо, країни-учасниці сьогодні просто до цього ще не готові, і це питання потрібно винести на дещо дальшу перспективу. Водночас створено передумови для величезного зламу в розвитку європейської безпеки: створено «двадцятку» Росія—НАТО, на черзі — переосмислення відносин між Альянсом і Україною, про бажання почати або поширити свою співпрацю з Альянсом заявили й інші країни.
Рік по трагедії 11 вересня показав, що міжнародна спільнота також неготова до вирішення проблеми джерел тероризму — передусім, бідності, величезного розриву в розвитку між найбагатшими і найбіднішими країнами, різних форм нетолерантності. Людство все ще хворе на застарілі болячки ксенофобії. Поняття безпеки майже скрізь розуміється по-старому. Це все не змінюється блискавично, потрібні роки. Очевидно, неможливо стверджувати, що рік по трагедії 11 вересня минув безслідно.
УКРАЇНА
Про те, що трагічні події 11 вересня створили для України нові геополітичні перспективи, говорилося вже багато. Захід позитивно оцінив те, що Київ відкрив українське небо для транспортних літаків антитерористичної коаліції, не було негативної реакції на рішення України про наближення до НАТО, значними є очікування від Празького саміту НАТО.
Щоправда, саме в день 11 вересня 2001 року українські акції на міжнародній арені котувалися не надто високо. І вичікувальна позиція українського керівництва на відміну від блискавичної реакції президента Росії Путіна теж не додавала плюсів країні. Але за рік, що минув, можна констатувати, що українсько-американські відносини не зазнали радикального покращення, однак поступово припиняється й та м’яка ізоляція, наявність якої відкидали західні дипломати і яка тривала більше року. Здається, забуто про тему зброї для Македонії, не спрацювала спроба виставити Україну постачальником зброї до Іраку. Шанси України на більш тісне залучення до існуючих міжнародних організацій і механізмів не зменшилися, що вже позитивно. І перші кроки для можливого ривка зроблено. Україна не знаходилася в епіцентрі операції проти Талібану, тому їй не було зроблено таких поблажок, як керівництву центральноазійських країн. Тим не менш, перспективи є, і вони не зменшуються. Над ними просто варто працювати. Що ж стосується великих геополітичних зламів і можливої нової української ролі — то завжди варто пам’ятати, що будь-яка роль на міжнародній арені не наступає автоматично, лише завдяки природним чи географічним умовам.
Після шоку 11 вересня минулого року виявилося, що переосмислення всієї дотеперішньої системи міжнародних відносин і свого місця в них не вдасться уникнути нікому. І це може бути головним уроком тих подій.
