Отже, інтернет-прокат американського фільму «Бруно: чудові подорожі Америкою з метою примусити чоловіків-гетеросексуалів відчути себе явно ніяково при іноземцеві-геєві у футболці-сіточці» успішно триває в Україні. Тисячі співвітчизників від 16 до 60 (вікові межі тут, звісно, умовні) подивилися цю комедію. Популярності фільму сприяла й спроба нашого Міністерства культури і туризму заборонити стрічку.
Подивився «Бруно» і я. Це друга повнометражна робота британського коміка Саші Барона Коена — він автор сценарію і виконавець головної ролі, номінальним постановником, як і в попередньому фільмі «Борат», є Ларрі Чарльз. Підхід той же, але безвідмовний: Барон у вигляді провокаційного героя подорожує Америкою та світом — не тільки географічно, а й по різних соціальних поверхах. У «Бораті» таким простаком-провокатором був неотесаний «казахський» журналіст Борат, нині ж маємо «австрійського» гея-телеведучого Бруно, що понад усе прагне стати знаменитим. Фактично те, чим щоразу займається Коен, — це перевірка рівня терпимості, краш-тест на загальну толерантність: він дражнить суспільство у найвідвертіший, часом навіть огидний спосіб, аби побачити, як воно відреагує, — і ця реакція є найціннішою для нього.
Варто зауважити, що при всій сумнівності видовища, Коен чітко знає межу, яку не можна переступати. Наприклад у його фільмах годі шукати порнографію (у прийнятому правниками визначенні як показ збуджених статевих органів, — саме тому є непереконливим «порнографічний» вирок міністерства) або крайнє насильство. Жарти в Коена грубі, неоднозначні, часто одноманітні, а інколи — в саму точку, як ось у сценах, коли він із Полою Абдул говорить про допомогу людям з бідних країн, використовуючи замість меблів мексиканських гастарбайтерів, або коли набирає дітей на ролі в шоу про розп’яття Христа, батьки ладні зробити зі своїми чадами будь-що заради слави. Так, здебільшого те виглядає як несмак, як дешеве телешоу, але глядачі мають право на його перегляд аж ніяк не менше, ніж на перегляд «дозволеного» непотребу, яким забиті кіно- і телеекрани. І в будь-якому разі в Україні Коенів фільм досяг фантастичного успіху, більшого, ніж у Штатах чи будь-де: заборона надала йому вагомий статус підпільного, бунтівного мистецтва.
Не хотілося вдруге повертатися до цієї теми (див. «День» від 17 липня), але насторожує сама тенденція. Цензура — небезпечний звір — зупинити його потім буде вкрай важко. А на рахунку наших міністерських моралістів, між іншим, є вже заборона одного з фільмів Такеші Кітано, режисера світового масштабу, а є ще не менш скандальні дії щодо письменників, організаторів образотворчих виставок. І ті, хто зараз тішиться з вердикту, мовляв, правильно отой непотріб заборонили, — не розуміють, що, коли на екрані лишаться самі радянські фільми та безликі серіали, буде запізно.
