Про ситуацію довкола російського фільму «Серпень. Восьмого» (режисер — Джаник Файзієв), що його зняли з українського прокату, мовилось вже чимало. Наше міністерство культури відкликало прокатну ліцензію, відповідно, Україна стала третьою — після Молдови й Азербайджану — пострадянською державою, що вчинила так.
Принагідно згадався один інцидент, свідком якому я став у лютому на Берлінському кінофестивалі. На прес-конференції знімальної групи без перебільшення чудового угорського фільму «Просто вітер», що здобув урешті Гран-прі Берлінале, журналісти, прийшовши до зали, виявили на кожному стільці прес-реліз англійською та німецькою мовами, виданий міністерством юстиції Угорщини. Слід зазначити, що «Просто вітер» відзнятий за мотивами реальних подій — в 2008—2009 роках в цій країні, члені Євросоюзу, група нацистів розпочала справжнє полювання на представників народу рома, убивши 6 і поранивши 5 осіб. Так от, у прес-релізі викладалися колізії справи 2008—2009 років, жваво рапортувалося про зусилля, що їх докладає уряд у боротьбі з расизмом, і про успіхи щодо соціалізації рома, а в середині документа — судячи з усього, саме задля цього його й було написано — подавався перелік злочинів зненависті в інших країнах Європи: звалювали докупи і норвезького маніяка Брейвіка, й інциденти в Німеччині та Словаччині. Мовляв, у всіх погано, а ми оце стараємося, ми молодці, нема чого здіймати бучу. Цікаво те, що учасники прес-конференції про цей папірець і гадки не мали.
Повернімося до наших непривабливих реалій: «Серпень. Восьмого», цілком очевидно, — абсолютно безпорадний з художнього погляду твір, з поганими акторами й убогими спецефектами, з історією, зміст якої зводиться до того, що хвацькі російські хлопці стріляють по поганих грузинських хлопцях, які, у свою чергу, стріляють у все, що рухається. До речі, примітно, що за всіх прокльонів імперських кон’юнктурників на адресу США, свої фільми вони знімають, дотримуючись усіх можливих голлівудських шаблонів. Мета таких «витворів», як правило, одна — пропаганда (цікаво, що в Росії «Серпень» з’явився на одне з найфальшивіших радянських свят — 23 лютого). Відповідно, авторів продукції такого штибу називають брутальним словом «пропагандони». З другого боку, жоден по-справжньому талановитий режисер за агітку, що реабілітує зухвалу агресію проти іншої держави, не візьметься за жодні гроші — така робота саме для файзієвих.
Будь-який скандал викриває багато бід, що безпосередньо до нього стосунку не мають. Угорські чиновники намагалися інжирним листком прес-релізу прикрити факт зовсім непристойного зростання ультраправих настроїв у країні — аж до обрання представників тамтешньої відверто нацистської партії «Йоббік» до національного та Європарламенту (до речі, цікаво, що пострадянські політикани власні підлоти і провали виправдовують так само: починають розповідати, що на Заході усе ще гірше). За рішенням нашого мінкульту — інша проблема: порожнеча. Коли немає національного кіно як процесу, немає чіткої політики в кінопрокаті та кінондустрії, то екран заполоняють неподобства на кшталт «Серпня». А все вельми просто: якби в кінотеатрах постійно йшли яскраві й різні українські стрічки, якби наші горе-прокатники показували не лише блокбастери, а всі більш-менш цікаві фільми, як американські, так і європейські й азійські, то «Серпень. Восьмого» ніхто й не купував би для показу. Тому що на нього ніхто б і не пішов.
