Першу можна сміливо присвятити батькам, які вирішують, куди відправити на відпочинок своє чадо. Тим, хто може дозволити собі викласти суму в 750 —2000 умовних одиниць і вище, запропонують літню дитячу програму у Великiй Британії, Німеччині, Австрії, Франції, Іспанії тощо. Усім іншим — більш скромний відпочинок на просторах вітчизни від 25-ти гривень за добу. «Регіональники», звичайно, визнають той факт, що велике (якщо не переважне!) число дитячих оздоровчих комплексів зберігають ще радянський сервіс, однак на брак юних «постояльців», за їхнім же твердженням, не жаліються. Що, виходячи з розцінок, цілком можна пояснити, як можна пояснити і неможливість «одним махом» активізувати дане господарство. Тим більше, що Україна для колишнього СРСР була своєрідним «піонерським табором» з однією з найрозвиненіших систем організованого дитячого відпочинку. Саме цю систему (нехай навіть її матеріальна база з погляду сьогоднішнього дня мала б бути кращою) потрібно й надалі протиставляти європейській дитячій туріндустрії, вважають у Державній туристичній адміністрації. Адже на Заході подібної інфраструктури не існує: найбільш поширеним турпродуктом є вивчення іноземних мов у інших країнах, а більшість рекреаційних територій відведено під пансіонати, де діти можуть відпочивати лише з батьками. Щоправда, ринок цих «скупих» європейських послуг оцінюється в 30 млрд. доларів...
Україна може домогтися надходження «зайвих» 50-60 млн. умовних одиниць від в’їзного дитячого туризму, свідчать підрахунки Держтурадміністрації. Тим самим, до речі, дещо здешевивши організацію відпочинку для незахищених верств населення. Для цього потрібно вибрати 10-12 найбільш привабливих (насамперед, з погляду географії) дитячих таборів, модернізувати їх і — не багато не мало — створити систему міні-аквапарків, спортивно-розважальної інфраструктури, провести перепідготовку кадрів із урахуванням майбутньої інтернаціоналізації таборів. Ще, щоправда, знадобляться податкові канікули на час вищезазначеної модернізації, нульова ставка ПДВ на послуги дитячого та молодіжного туризму. І, звичайно ж, декілька спонсорів.
Що стосується «своїх» дітей, то, як зазначила в ході відкриття виставки глава Держкомітету у справах сім’ї та молоді Валентина Довженко, зусиллями різних структур щорічно число тих, хто відпочив, удається збільшувати. Минулого року оздоровили близько третини дітей шкільного віку (трохи більше за 1млн. 900 тис. осіб), у цьому — планується вийти на 2 млн. 300 тис. Близько 100 громадських організацій вже надали свої проекти щодо оздоровчих послуг.
У той час як у Палаці дітей та юнацтва вирішували «дитяче питання», в Національному музеї історії архітектури та побуту «Пирогово» головною темою обговорення стало село — тут при підтримці Спілки розвитку сільського зеленого туризму в Україні, Фонду Євразія та Держтурадміністрації стартувала перша виставка-ярмарок, присвячена зеленому туризмові. Тому самому, який на слуханнях у парламенті два роки тому Генеральний секретар Всесвітньої туристичної організації Франческо Франджаллі назвав сферою, пріоритетною для розвитку в Україні.
Кожен регіон отримав у Пирогово окремий двір, де й репрезентував можливості розвитку цього виду туризму в даній області. Вперше в одному місці вдалося зібрати близько 20 центрів ремесел. І, варто сказати, один із головних компонентів зеленого туризму — народні промисли та місцеві традиції — регіони репрезентували більш ніж добре. Чернівецька область, наприклад, «відзначилася» яскравим театралізованим дійством «Весілля на Буковині»; кримчани вчили відвідувачів ткати традиційні татарські килими й танцювати грецький танок сиртакі, демонстрували унікальні роботи єдиного з тих, що залишився в живих, майстра-ювеліра, який зберіг старовинну татарську техніку філіграні. Незважаючи на те, що вартість багатьох авторських робіт назвати символічною надто складно, проте торгівля йшла доволі жваво — очевидно, впливала чимала кількість іноземців, які відвідали виставку, а також і таке: те, що продавалося, вигідно відрізнялося від того ширвжитку, який часто називають «українськими сувенірами».
Загалом, зі збереженням колоритних місцевих особливостей у регіонах усе начебто в порядку. Однак із розвитком на цій базі потужної туристичної сфери — наразі дещо слабкувато. Урбанізована Європа ще декілька десятиріч тому оцінила значення сільської пасторалі: переваги екологічно чистої сільської їжі, фольклор, таку «екзотику», як можливість подоїти корову, виспатися в сіні, а то й заготувати його під чуйним керівництвом господаря, сходити з козубом у ліс чи з рушницею на полювання. Тим більше, що зелений туризм відрізняється невисокою вартістю послуг і при цьому гнучкістю формування ціни. В Україні про цей вид відпочинку заговорили лише років 6-8 тому. І, попри те, що окремі законодавчі норми використали таке поняття, як «сільський зелений туризм», вони не регулювали специфіку стосунків, так би мовити, між приймаючою та відпочиваючою сторонами. Тому з юридичного погляду такий туризм був одним із видів підприємницької діяльності. Благо, що напередодні відкриття виставки відбулося друге читання закону «Про особисте селянське господарство», яким визначено межу між підприємництвом і формою господарювання особистого підсобного за числом клієнтів, які приймаються. Однак проблемних питань ще чимало. Якщо не завжди оцінюють переваги розвитку цієї сфери місцеві керівники, то уже багато сільських мешканців починають розуміти її перспективність. Але ось біда: незважаючи на те, що понад 65 ВНЗ країни готують кадри за фахом «туризм», консультантів у галузі сільського зеленого туризму ще бракує. У березні Президент підписав спеціальний указ, завдяки якому може бути зняте ще одне значне «але»: документом передбачене пільгове кредитування будівництва чи реконструкції приміщень для прийому «зелених» туристів. Однак пояснювати майбутнім підприємцям, що будинки потрібно оформлювати в національному колориті (щоб на радощах селянин, який отримав кредит, не «запакував» свій «готель» у пластик) комусь треба. Ще одна проблема — деякі регіони чітко ведуть перед у питанні розвитку зеленого туризму (само собою зрозуміло, що це Крим і Карпати, окрім цього — Вінницька, Хмельницька, Херсонська і Київська області), а про інші, не менш перспективні, — не знають зовсім.
На цей рік заплановане проведення декількох семінарів і «круглих столів» у регіонах, присвячених питанням розвитку зеленого туризму, Національна туристична організація планує розробити спеціалізований сайт, Держтурадміністрація — розробити програму розвитку цієї сфери на 2003—2010 роки. Та й нинішня зустріч регіонів явно має принести плоди: консультації між «досвідченими» в сфері зеленого туризму областями й «початківцями» відбувалися вельми активно.
