Запитання про те, чому у нас та чому так часто, одним із перших виникає в головах українських громадян, коли вони замислюються про причини низки трагедій, що обрушилися на нашу країну. Відповідь, яку підготував їм прем’єр-міністр, на перший погляд, звучить трохи парадоксально: все через те, що в наших діях немає єдності, що ми на всіх рівнях часто діємо роз’єднано, не довіряючи і не розуміючи одне одного. І не випадково саме в ці дні з’явився указ Президента України «Про додаткові заходи із забезпечення відкритості діяльності органів державної влади». У коментарях до цього документа, опублікованих учора в нашій газеті, йдеться про те, що суспільство повинне мати можливість контролювати владу, щоб, як сказав Леонід Кучма «Дню», був досить високий рівень довіри до уряду... Прем’єр-міністр Анатолій Кінах у цьому інтерв’ю «Дню» також говорить про відкритість, але зміст його відповідей свідчить про те, що уряд готовий до широкого діалогу з суспільством і, за порадою Президента, прагне зробити так, щоб громадяни підтримували політику керівництва країни насамперед тому, що розуміють мотиви уряду.
На думку А.Кінаха, корені всіх проблем, з якими зустрічаються у повсякденному житті громадяни України, криються саме у стані нашої економіки, яка, незважаючи на відчутну тенденцію до зростання, усе ж надто слабка й деформована. Але для її розвитку, на переконання прем’єра, в Україні найбільше не вистачає не грошей і не професіоналізму. Бракує консолідації. Та чи й можлива вона взагалі, коли в країні існують різні інтереси та погляди на її майбутнє? Прем’єр схиляється до оптимізму і на цьому будує найближчі та й перспективні плани уряду. Саме про це інтерв’ю з ним...
— Україна усе ще в трансі й у жалобі з приводу трагедії, що сталася у Львові. І вона у нас, на жаль, не перша. Які висновки нам слід зробити з цього, і чому ми їх ніяк не зробимо?
— На льотному полі відбулася страшенна трагедія — загинули люди. І найстрашніше, що серед них були діти. У зв’зку з цим я хотів би відзначити, що пережите у ці дні ще раз має привернути увагу суспільства, держави і влади загалом на те, що країні конче необхідно позбутися політичної конфронтації та відійти від чисто споживацьких настроїв. Нам потрібна консолідація, потрібна схвалена і владою, і суспільством стратегія зростання. Бо фізичний і моральний знос основних фондів в Україні (це стосується і військової техніки) з кожним роком збільшується. Це дуже позначається на надійності та безпеці держави, її громадян. Нам потрібна також ефективна система державного управління, що передбачає чіткі функції, високий професіоналізм державних менеджерів, дисципліну та відповідальність. Це потрібно як для ефективного управління державою, так і для того, щоб запобігти подібним трагедіям. Адже коли техногенний фактор, що полягає у величезному зношенні обладнання, накладається на так званий людський, який є не чим іншим як проявами збоїв у системі державного управління, то такі трагедії стають непоодинокими. А ціна їм — життя людей... Відтак у Збройних силах України необхідно проводити глибоке реформування, в тому числі структури управління та підготовки кадрів, добиватися, щоб бюджет Міністерства оборони, який сьогодні майже виключно формується проблемами поточного споживання, давав можливість для науково-технічних розробок, вдосконалення військової техніки, причому не лише з огляду на ефективність озброєнь, а й з урахуванням вимог щодо надійності і безпечності використання.
Дуже важливо налагодити контроль суспільства, цивільний контроль за всіма процесами, що відбуваються у Збройних Силах. Тільки таким чином можна зробити так, щоб подiбних «чорних субот» більше не було. Я вірю в те, що українська держава, усі ми вийдемо з цього трагічного іспиту консолідованішими і міцнішими, бо це питання загальнонаціонального значення.
IСПИТ
— Днями ви маєте перегорнути ще одну, річну, сторінку свого життя. Яким був рік вашого прем’єрства: найважчим, найтрагічнішим, найцікавішим, найпліднішим? Яку з цих відповідей ви б поставили на перше місце?
— Безумовно, цей рік був для мене найцікавішим. У принципі робота в уряді для мене не в новину. У 1995 році я вже працював віце-прем’єр-міністром з промислової політики, потім — першим віце-прем’єр-міністром. І в принципі я знаю цю роботу, як то кажуть, зсередини. Але пригадаймо початок 2001 року. Дуже гострі події відбувалися тоді у державі: високий рівень політичної нестабільності, руйнація політичної більшості у парламенті, спроби зовнішньополітичної ізоляції, загострення відносин по вектору Схід — Захід. Було зрозуміло, що працювати доведеться у складних умовах. Але, на мій погляд, іншого виходу з складної ситуації, що її переживає Україна, крім консолідації суспільства і влади, створення умов для ефективної співпраці гілок влади, зворотного зв’язку та постійного відкритого діалогу між владою та суспільством і концентрації зусиль на розв’язанні загальнодержавних проблем та відстоюванні національних інтересів просто не існувало і не існує. Тому для мене це був найголовніший в житті іспит, який я складав, спираючись на принципи спадкоємності влади (я ніколи не дозволяв і не дозволю перекреслювати те, що було зроблено нашими попередниками) і на об’єктивні дані про реальну сучасну ситуацію. І 2001 рік за своїми результатами, як вказано у щорічному посланні Президента до парламенту, є найкращим роком за всі роки незалежності України. Для мене важливо те, що нам — я маю на увазі всі гілки влади — вдалося зробити серйозний крок до поліпшення тих показників, які є в очах суспільства свідченнями ефективності державної політики. Нам вдалося зростання внутрішнього валового продукту і обсягів виробництва перекласти на зрозумілу усім громадянам площину добробуту людей. На 18 відсотків зросла реальна заробітна плата, роздрібний товарообіг, внутрішні інвестиції. Оці якісні характеристики є основою для того, щоб люди могли по справедливості оцінювати ефективність влади. Цим я пишаюся, хоча й знаю, що у нас залишаються ще дуже гострі проблеми. Йдеться й про недосконалу структуру внутрішнього валового продукту, яка свідчить про те, що наша економіка має всі ознаки сировинного типу — у ній дуже мала питома вага складної інтелектуальної продукції. Багато проблем у сфері захисту прав власника, інвестора, потрібно створювати умови для рівноправної конкуренції, для малого й середнього бізнесу. Нас дуже турбує рівень бідності. Та яма, з якої ми зараз вибираємося, настільки глибока, що навіть високі відсотки зростання реальної заробітної плати (а взятий минулого року темп ми витримали і в першому півріччі цього року) поки не призвели до кардинальних змiн. Бо середня зарплата в країні залишається десь на рівні офіційного прожиткового мінімуму. Це дуже низький показник. Але тенденція до зростання залишається, і це дозволяє з впевненістю йти далі. Протягом року працювати довелося і з парламентом, повноваження якого закінчувалися, і з новообраним. Це складна політична, організаційна та й психологічна ситуація. Тому цей рік я розглядаю як період самовдосконалення і вдячний долі за те, що маю можливість працювати на благо народу, реалізовувати при цьому свої професійні й громадянські принципи, навички державного менеджера.
— Ви нагадали про високу оцінку роботи уряду, яку дав у посланні до парламенту Президент. Було б також цікаво почути про ваші особисті стосунки. Колись ваш попередник називав Президента батьком, і це, мабуть, визначало якість відносин. А як склалися ваші взаємини з главою держави?
— Наші стосунки в першу чергу будуються на моїй відповідальності за соціально-економічний розвиток держави. Я добре розумію, що як керівник Кабінету Міністрів несу відповідальність і перед суспільством і перед Президентом. Це — основне, і цим визначаються стосунки. Хоча є у них і певна хороша аура. Ми знайомі ще з 1990 року, коли були народними депутатами парламенту першого скликання. Далі відносини розвивалися по висхідній: коли Леонід Данилович працював прем’єр-міністром, я був головою Миколаївської держадміністрації, коли він став Президентом, то запропонував мені працювати в уряді. Нам довелося бути разом у складних ситуаціях. Президент не раз міг пересвідчитися, що наші стосунки не є короткотерміновою кон’юнктурою, а будуються на принципах послідовної надійної співпраці.
— Якби ви наперед знали, що робота прем’єра така важка і часом невдячна, чи взялися б ви за цю справу?
— Ця справа для мене не нова, і, безумовно, я б не відмовлявся, хоча посада голови уряду для мене і раніше, і тепер не самоціль. Для мене це метод реалізації, можливість робити внесок у життя сьогоднішнього й прийдешнього поколінь. При цьому найголовніше — щоб можна було пишатися не лише якимись показниками, а й чесно дивитися в очі людям. На цій посаді це — головне, чого я добиваюся, і ніщо інше, крім невиконання цієї умови, мене не лякає.
ЧИ МОЖЕ ЗАВАЖАТИ СТАБІЛЬНІСТЬ?
— Сьогодні, на мою думку, найбільшою проблемою вашого уряду є наповнення бюджету. Причому, як не парадоксально, у цьому вам заважає така омріяна фінансова стабільність. Скажіть, її може бути занадто багато?
— Я вдячний за це запитання. Саме на прикладі бюджетних проблем, ми можемо пересвідчитися в тому, що час вже багато в чому міняти як оцінки ситуації в Україні, так і нашого місця в світі, який дуже динамічно розвивається, рухається вперед, підпорядковуючись процесам інтеграції та глобалізації світової економіки. Розширюються ЄС і НАТО, відбувається перерозподіл економічного і політичного простору. Ми не можемо залишатися десь на узбіччі. Але водночас треба вдосконалювати всі засоби просування та захисту національних інтересів. Тож наші самооцінки в першу чергу мають будуватися на порівнянні з тим, що відбувається навколо нас. Якщо розрив між нами і сусідами збільшується, то потрібно бити тривогу. Бюджет в цьому плані — найкращий показник. Він сьогодні зовсім не відповідає масштабам нашої економіки і глибині економічних і гуманітарних проблем, які нам необхідно розв’язувати. На одного громадянина Україні у доходній частині зведеного бюджету-2002 припадає лише 200 доларів на рік. Це дуже мало і набагато нижче, ніж у наших сусідів — Росії чи Польщі. На основі таких бюджетних «стандартів» дуже важко розв’язувати проблеми охорони здоров’я, освіти, розвитку Збройних сил тощо. Одна з причин цього полягає в тому, що значна частина фінансових ресурсів країни знаходиться за межами бюджету, за межами прозорої економіки. Тому наше завдання в цьому році зробити якомога більше для того, щоб ввести ці кошти у бюджет, але не за рахунок підсилення фіскальної складової, посилення податкового, адміністративного тиску. Треба створити умови для розширення податкової бази, для того, щоб по закону було вигідніше працювати, ніж поза ним. Значення цього питання таке, що воно повинно розглядатися і розв’язуватися на рівні інших проблем національної безпеки. Без цього нам не буде доступною ні євроінтеграція, ні співпраця з НАТО. Між тим, до бюджету першого півріччя надійшло на 3 мільярди гривень, або на 17% більше, ніж на цей час минулого року. Але залишаються великі проблеми. Це той же величезний тіньовий сектор, ухилення від оподаткування, незаконне вивезення капіталу. Тож уряд, звичайно, занепокоєний наповненням бюджету, але прагне не якихось одномоментних вливань, траншів міжнародних фінансових партнерів чи залпового продажу об’єктів приватизації, а щоб наповнення бюджету було кінцевим підсумком ефективної роботи економіки. І тут можна повернутися до вашого запитання про надмірну стабільність. Зайвою вона, звичайно, ніколи не буде, але певні неприємності для бюджету створює. Так рівень інфляції в Україні за сім місяців поточного року — мінус 3,3, тобто є помітна дефляція, пов’язана із стабільністю або й зниженням цін. Це позитивний момент з точки зору реальної платоспроможності людей. Разом з тим таке становище свідчить про дуже деформовану грошово-фінансову та кредитну систему. Маючи за півтора року 4,3% інфляції, а облікову ставку Нацбанку 8%, ми маємо кредити в комерційних банках за 25 — 27%. І це надзвичайно турбує. Отже виходити з стану дефляції потрібно, в першу чергу, шляхом удосконалення грошово-кредитної, податкової системи держави. Нам конче необхідно поєднати підвищення платоспроможності внутрішнього ринку, тобто громадян, і підсилення інвестиційних потоків з точки зору середньо- і довгострокового кредитування, звичайно, на зворотних умовах. Якщо нам вдасться це поєднати, то ми не втратимо сьогоднішніх досягнень. Це складне завдання, яке я називаю мікрохірургією економіки. І тут я хочу пояснити, що уряд і зокрема міністерство економіки ніколи не закликали Національний банк до штучної емісії. Навпаки, йдеться про те, що зараз, в умовах, коли економіка розвивається з позитивною инамікою, конче необхідно її підсилити за рахунок удосконалення системи середньо- і довгострокового кредитування. Уряд планує ухвалити постанову про удосконалення механізму таких запозичень, а Нацбанк фіксує відповідні умови у положеннях, що забезпечують надійність банківської системи. Це не емісія. Це — нові підходи до рефінансування банків, до концентрації банківсько- кредитних ресурсів на пріоритетних напрямках, які визначатимуться згідно з інвестиційними проектами. Уряд разом з Національним банком мають намір запропонувати Верховній Раді провести спільне слухання з проблеми розробки інвестиційної моделі розвитку держави, удосконалення відповідної законодавчої бази. Йдеться про ефективне використання наявних ресурсів держави. Досить сказати, що на 1 січня 2001 року заощадження громадян України у банківській системі дорівнювали 6,5 мільярдам гривень. На кінець липня вони вже становили 14,5% мільярда. Запитання: чому ці кошти не працюють? Чому цей інвестиційний ресурс, який населення віддало на збереження і у ріст, не бере участі у середньо- і довгостроковому кредитуванні? Ми прагнемо змінити ситуацію, але, звичайно, не силовими методами, а на ринкових умовах, забезпечивши повернення кредитів. Отож звужувати дискусію про інвестиційний шлях розвитку тільки до питань емісії буде невірно. Це — спрощення проблеми.
— Чи має уряд намір підвищувати тарифи на електроенергію та житлово-комунальні послуги?
— Нині проводяться відповідні розрахунки. У цих питаннях уряд діятиме в рамках своїх обов’язків та існуючих механізмів з соціального партнерства. Наша стратегія в цьому питанні полягає в тому, що не можна допускати численних помилок минулого, коли адміністративно підвищувалися ціни й тарифи, а відтак — вартість життя і, внаслідок цього, інфляція випереджала ріст платоспроможності громадян, чим створювалася кризова ситуація: зростали неплатежі, загострювалася політична ситуація. Уряд вважає, що темпи зростання рівня життя громадян, їх платоспроможності повинні бути вищим, ніж зміна масштабів цін, якi формують споживчий кошик. Ця стратегія є для нас визначальною.
ГАЗОВИЙ ШЛЯХ
— З перших років незалежності у нас точаться розмови про приватизацію газотранспортної системи. Нині у цієї теми черговий рецидив, пов’язаний з домовленістю президентів України, Росії та Німеччини про створення міжнародного консорціуму з управління українською ГТС. Тим часом громадська думка не має жодної інформації про принципи створення консорціуму, і це сприяє появі тенденційної інформації щодо намірів вашого уряду. Чи не можете ви трохи підняти завісу секретності з цього питання?
— Я хочу нагадати, що це питання розглядається урядом на основі заяв президентів Росії та України, до яких потім приєднався федеральний канцлер Німеччини, в яких чітко зафіксовано прагнення до зміцнення енергетичної безпеки Європи, конкурентноздатності, надійності газотранспортної системи, яка йде територією України. І, безумовно, у цих заявах йшлося про пошук оптимальних методів поєднання інтересів держав постачальників, транзитерів і споживачів. І ніякої таємниці з цього не робилося. Я вважаю, що процес укладання відповідної угоди буде серйозним іспитом для української держави з точки зору вміння відстоювати свої національні інтереси. Тому всі підходи уряду до даної проблеми (ми маємо у цьому й підтримку Президента) спираються в першу чергу на можливість для України поглибити таким чином свою інтеграцію до політичних та економічних структур Європи, стати невід’ємною частиною енергетичної безпеки на Європейському континенті і, безумовно, ринковими методами підвищувати привабливість нашої газотранспортної системи для транзиту енергоносіїв до Європи. Що стосується змісту підготовки умов створення консорціуму, то є принципи, від яких ми ніколи не будемо відступати. Перший: Укр аїна на даному етапі не розглядає можливості приватизації газотранспортної системи, тобто ми не йдемо на зміну форми власності. Другий: жодна з сторін, що беруть участь у формуванні консорціуму, не повинна мати у ньому монопольного впливу. Третій: ми зробимо все, щоб консорціум створювався виключно на вимогах національного законодавства і спирався на глибоку правову перспективу, враховуючи вплив цього питання на всі напрямки діяльності України — від диверсифікації постачання енергоносіїв до наповнення державного бюджету і забезпечення енергоносіями соціальної сфери. З приводу цього ми вже обмінялися першими думками з росіянами, за участю профільного комітету Верховної Ради провели засідання робочої групи, чекаємо пропозицій наших партнерів з Німеччини. Даний договір має пройти ратифікацію у Верховній Раді. Тобто буде забезпечено необхідний рівень прозорості і повну відповідність вимогам українського законодавства.
ПОДАТКОВИЙ РУБІЖ
— Доля нашого народу, який нині на одному з останніх місць щодо рівня життя, і — ще більше — вашого уряду багато у чому буде залежати від того, чи вдасться вам провести податкову реформу та водночас нейтралізувати деякі її негативні наслідки для бюджету. Чи є у вас впевненість у тому, що він укладатиметься на новій податковій базі?
— Це питання має для нас принципове значення. На жаль, парламент витратив надто багато часу на внутрішнє структурування, різноманітні звіти, розгляд порядку денного, а на питання, які стосуються кожного громадянина, часу не вистачило, і Верховна Рада пішла на канікули, не ухваливши остаточного рішення з пакету законопроектів щодо удосконалення податкової системи, який мав стати основою для формування бюджету-2003. У названому пакеті, зокрема, законопроект щодо зниження рівня оподаткування громадян, що надзвичайно важливо як для підвищення рівня життя населення і платоспроможності внутрішнього ринку, так і для скорочення тіньового сектора економіки. Актуальність цього закону підкреслюється ще й тим, що середньомісячна заробітна плата в Росії вже досягла 142 долари, а в Україні — лише 70 доларів. А це дуже серйозний чинник конкурентноздатності, і не добре для нас відставати у цьому від нашого стратегічного конкурента. Бо інвестиції йдуть у ту економіку, яка може забезпечити платоспроможний попит на товари. І наші законодавці мусять зрозуміти, що це питання не є корпоративним інтересом платників податків, а є проблемою всього суспільства і держави. Я маю надію, що після канікул Верховна Рада повернеться до розгляду цього питання і разом з урядом доведе справу до кінці. Це дозволить прийняти бюджет на основі досконалішого законодавства. Надзвичайно важливо також розглянути пакет законів про пенсійну реформу, бо спроби підвищувати рівень пенсій тільки за рахунок подальшого тиску на фонд заробітної плати — це дуже небезпечний варіант, який не забезпечує позитивних наслідків.
ОСІННІ МОТИВИ
— В уряді працюють визнані фахівці. Та політична ситуація нині така, що вже восени вам можуть запропонувати чергову його реформу. До якої межі у зміні уряду ви згодні дійти та якими принципами у цьому будете керуватися? Що для вас тиск на уряд — перешкода в роботі чи додатковий стимул для реалізації намірів?
— З одного боку це, звичайно, стимул для вдосконалення роботи. Як мовиться, для того й вовк біля отари, щоб вівчар не спав. Тим більше, що я не стверджую, що діяльність уряду в усьому ідеальна. У нас багато проблем й у відпрацюванні ефективної структури управління, і з точки зору кваліфікації персоналу. Позначається і відсутність закону про Кабінет Міністрів. Не налагоджено й систему взаємодії з парламентом. В цьому — резерв самовдосконалення уряду. А з іншого боку, коли критика переходить межу конструктивності, коли головна увага приділяється не позитивній законотворчості, а відвертій політичній конфронта ції, то це позначається в першу чергу на темпах розвитку держави та її економіки. Я б дуже хотів, щоб фактор часу почав відігравати для нас усіх — і для парламенту, і для уряду, і для суспільства в цілому, провідну роль. Ми не маємо права і далі відставати від світового розвитку, втрачаючи час на безперспективні політичні суперечки. Уряд спеціально розглядав це питання і запропонував парламентові відновити діяльність консультативної ради, у якій працюватимуть і урядовці, і керівники всіх фракцій та комітетів Верховної Ради, зосереджуючи особливу увагу на підготовці найважливіших законопроектів. Ми розглядаємо систему співпраці з парламентарями не як реакцію на якусь кон’юнктурну ситуацію в суспільстві, а як частину взаємодії гілок влади. На жаль, частина депутатів ще й досі знаходиться ніби у виборчій кампанії. Уряд, а особливо посада прем’єр-міністра, у зв’язку з цим уявляються декому як зручний стартовий майданчик перед виборами Президента України. Мені дуже сумно за людей, які витрачають свою енергію та знання на такі спроби дестабілізувати ситуацію.
— Цього тижня майже водночас прозвучали два заклики: один «закликав» до громадської непокори, а другий — до страйку шахтарів. Опозиція готує осінній наступ. Яким буде ваш хід?
— Нам залишається одне — працювати ще напруженіше, щоб країна і суспільство реально відчували позитивні результати покращення життя людей.
