Оболонський проспект, де я живу, — місце не надто видатне: блочні багатоповерхівки обабіч, фаст-фуд і станція метра на перехресті. Посередині — малозрозумілий, завжди витоптаний газон, де колись вигулювали собак. Пишу у минулому часі, бо газону вже нема. Кілька років тому прямо на ньому, над лінією метра, почали будувати довжелезний триповерховий ангар. Навіть два: один на перегоні від «Оболоні» до «Мінської», другий — від «Мінської» до «Героїв Дніпра». Цими днями нарешті один із корпусів відкрили для відвідування, настромивши на дах назву — слово з п’яти англійських літер: «Dream».
Річ, однак, не у втраті газону, не в тому, що весь район перенасичений магазинами і базарами, і навіть не у ймовірності обрушення нової споруди в тунель метра. Просто кожний день, як я виходив із дому, в перспективі проспекту було видно далекі пагорби, а з них відсвічувала, більш чи менш яскраво, баня лаврської дзвіниці. Супермаркет той краєвид закрив — назавжди.
Не мною зауважено, що міський ландшафт подібний до велетенського тексту. Взаємне розташування і зовнішній вигляд вулиць, будинків, дерев, таблички, написи на стінах, планування парків, підйоми та спуски — у цій книзі безліч фраз, знаків, сигналів.
Хоч я не ходжу до церкви, але вранці або вдень, та ще й коли на вулиці сіра осіння погода — бачити той далекий відблиск було втішно. Ця золота крапка (чи, можливо, знак оклику або навіть титульна літера) ідеально замикала «фразу»-перспективу вулиці, центрувала увесь стандартний загалом краєвид, надавала йому краси, а значить, сенсу.
Тепер же натомість — «Dream». А за цією вивіскою — ті ж самі товари, що й усюди, ті ж самі марки, ті ж самі ресторани з такою самою їжею та напоями, ті ж несмачні кічові інтер’єри, пластикові дерева. Тобто — до цілковитої безвиході, до глухого кута — нічого нового. Інакше кажучи — просто нічого. Весь цей комплекс із його вмістом — трафаретна репродукція, скопійована навіть не з оригіналу, а з таких само репродукцій.
Англійське слово dream перекладається як «мрія» або «сон». «Dream» на моєму проспекті — це не мрія і не сон, а навпаки, недолуге штучне заміщення: адже мрія дається даром і мрія завжди досконала. Золота цятка на далекому пагорбі якраз і мала ті якості. Вона була прекрасна тим, що власне й означала саму себе: те, що блищало золотом, насправді золотом і було. Тепер же справжній культурний символ витіснений, по суті, цілковито сфальшованим артефактом.
«Dream» — це нездалий привид. Ніщо, порожній знак, котрий видає себе за крайню, доленосну значущість. Пластикова підробка, що закреслила справжню мрію, — і тим самим понівечила ту міську частину, в якій я живу.
І все ж таки цікаво влаштована наша цивілізація: цілком ефемерні речі витісняють набагато давнішу, можна навіть сказати, базову культуру. Схоже на унаочнену погану, нудну галюцинацію; отже, назва «Dream» у певному сенсі точна. Кого б ущипнути, аби цей кошмар припинився?
