Війна в Іраку тільки розпочалася, а уряди країн уже почали чубитися — кому ж займатися відбудовою повоєнної країни? Такі дискусії точилися ще перед початком воєнної операції, однак ситуація ще більше загострилася із початком бомбувань. При цьому, схоже, учасників дебатування мало непокоїть той факт, що війна все-таки не закінчилася і намагання поділити сфери економічного впливу в Іраку виглядають досить цинічно. Експерти прогнозують, що конфлікт інтересів у випадку з відбудовою Іраку неминучий так само, як його не можна було уникнути й у питанні щодо розв’язання іракської кризи. Коли конфлікт між Штатами і Європою щодо іракської війни ще можна було завуалювати під відстоювання позицій і принципів задля дотримання прав і свобод, то у питанні іракської реконструкції «залаштунковий» інтерес тієї чи іншої держави щодо Іраку стає більш явним. Розуміння, що після перемоги антиіракської коаліції більшість контрактів із відбудови Іраку можуть опинитися в руках американських бізнесменів, не дає спокою іншим. Йдеться насамперед про Францію. Не відстає від неї Велика Британія, яка хоч і є учасницею антиiракської коаліції, проте в Лондоні побоюються, аби американці не перебрали до себе найбільш ласі шматки із багдадського пирога. Поки що не настільки відкрито, проте й Росія починає подавати знаки — не забудьте й про наші інтереси. Зрозуміло, що кульмінацією конфлікту інтересів стане саме той момент, коли мова зайде про розподіл нафтового сектора Іраку. Запаси сирої нафти в цій країні становлять 112,5 мільярда барелей, а це — 11% від наявного нафтового резерву у всьому світі. За цим показником тільки Саудівська Аравія випереджає Ірак із запасом у 259 мільярдів барелей.
Французькі урядовці напряму заявили про намір відстоювати інтереси компаній своєї країни, аби ті змогли брати участь у реконструкції Іраку. Нещодавно президент Жак Ширак висловив попередження Сполученим Штатам, що в жодному разі не підтримає легітимацію воєнної операції в Раді Безпеки ООН. Більшість аналітиків розцінили шираківський ультиматум як сигнал американському урядові: або ви рахуєтеся і з нашими інтересами у творенні іракського майбутнього, або ми постараємося змішати ваші карти... Мас-медіа рясніють чутками, що США і Велика Британія пiсля завершення війни намагатимуться «протягнути» через РБ ООН резолюцію, в якій би мовилося про створення цивільної адміністрації для керівництва Іраком. Париж побоюється, що схвалення такого документа означатиме визнання воєнних дій законними. Проте з французькою позицією не все так ясно, як видається на перший погляд. Париж не виключає схвалення резолюції, де головне місце у «відбудовчих процедурах» Іраку відводилося б ООН. Такий документ був би мінімальною гарантією, що американцям не дістануться усі найвигідніші контракти. Французькі політики почали наводити відповідні аргументи — чому саме компанії їхньої країни мають отримати контракти в Іраку? «Я не розумію, як американці можуть працювати, коли їхні життя перебуватимуть під постійним ризиком», — наголосив генеральний секретар Групи французько-іракської дружби Жіль Мюньє. Інший резон — французькі комерсанти мають більший досвід у співробітництві з іракцями. Після пом’якшення санкцій щодо Багдада в 1996 році французькі компанії стали основними поставниками товарів до Іраку. У рамках програми «Нафта в обмін на продукти» французи продали іракцям товарів на загальну суму в $660 млн. Для прикладу: французька «Алькатель» уклала з Багдадом 75-мільйонний контракт на розвиток іракських телекомунікацій, на аналогічну суму підписала договір «Рено» про поставку тракторів. Не відстає від французів Німеччина, котра так само переконує, що «центральну роль у відбудові Іраку потрібно відвести ООН». «Не може існувати жодного американського протекторату в Багдаді», — підкреслила міністр закордонного розвитку ФРН Гайдемарі Вічорек-Цойл. Щоправда, німці мають набагато менші амбіції щодо іракської відбудови, ніж французи. Насамперед тому, що втрати і доходи Берліна можуть бути незрівнянно менші, ніж у Парижа, оскільки французів непокоїть більше питання контрактів на відбудову нафтового сектору. Німеччина ж не має таких нафтових гігантів, як Франція (зокрема, компанія «Ельф»), аби ставити «відбудівне» питання з такою категоричністю, як це роблять французи.
Не позаздриш у цій ситуації Великій Британії, у якої, здавалося б, як головного союзника американців не мало б виникнути жодних проблем із отримання іракських контрактів. Однак у Лондона є побоювання, що найбільш прибуткові домовленості з Іраком американці залишать за собою. Британці, які вкладають у війну чимало фінансових, політичних і дипломатичних зусиль, природно розраховують, що в іракському «роздаванні слонів» їх не обділять.
Британці, приміром, готові працювати в Іраку спільно з американцями на правах субпідрядчика. Британський прем’єр-міністр Тоні Блер, який на цьому тижні зустрічався з Джорджем Бушем, з- поміж іншого порушував питання відбудови Іраку. Лондон намагається переконати США, що майбутнє Багдада має вирішуватися в рамках ООН. Схоже, що цим самим він прагне не лише узаконити війну проти Іраку, але й перекласти частку відповідальності за події в регіоні на світову спільноту. Сполучені Штати, більше зосереджені на самій війні в Іраку, намагаються не втручатися у заокеанські суперечки. Вашингтон неодноразово давав зрозуміти, що у відбудові Іраку цілком може справитися без підмоги ООН. Виняток становить хіба що гуманітарна допомога. Утім, ООН навіть без відповідних резолюцій зобов’язана брати участь у вирішенні цих питань. Не відмовляється від такої допомоги і Вашингтон. Уряд Штатів уже висловив готовність направити до регіону продовольство вартістю $300 млн. У вівторок представник Американського агентства з міжнародного розвитку Ендрю Натсіос повідомив, що Вашингтон не заперечуватиме участі у відбудові Іраку компаній із інших держав. Щоправда, його заява не зовсім збігається з іншими виступами американських чиновників, а також із реальним станом речей. «США не можуть гарантувати участь нафтових компаній Росії в розвитку нафтового сектора Іраку після війни», — заявив американський посол у Москві Александр Вершбоу. «Ми і наші союзники не стали б звалювати на себе тягар із повалення режиму Саддама, якби не були упевнені, що зможемо потім контролювати ситуацію в Іраку. Новий іракський уряд буде повністю підтримуватися коаліцією», — наголосив держсекретар США Колін Пауелл. У Штатах ще перед війною було проведено тендер щодо реконструкції Іраку. Жодна іноземна фiрма в ньому не змогла взяти участь. Цікаво, що однією із переможниць в тендері стала компанія «Холлібартон», якою керував до 2000-го року нинішній віце-президент США Дік Чейні. Вартість контракту компанії не розголошувалася, проте приблизно її оцінюють в один мільярд доларів. Планується, що в цілому на перші три роки відбудови Іраку може знадобитися $30 млрд. Американські стратеги розраховують, що покрити витрати на відбудову окупованої країни можуть прибутки від продажу іракської нафти. Якщо, звісно, нинішнє іракське керівництво не накаже зруйнувати усі підприємства, котрі займають видобутком і переробкою «чорного золота».
Розраховує на свою частку доходів від реконструкції Іраку й Україна. Принаймні низка представників українського уряду уже заявляла про можливості нашої держави у відновленні післявоєнної держави. Президент Леонід Кучма наголошував, що Україна «хоче і може» взяти участь у відбудові Іраку. Водночас український глава поставив резонне запитання: «Чи дадуть? На це запитання відповіді немає». Міністр закордонних справ Анатолій Зленко ще раніше визнав, що існує значний потенціал для співпраці Києва і Багдада. По-перше, український досвід щодо участі у розвитку іракської інфраструктури бере свій початок ще з радянських часів. По-друге, нинішній показник товарообігу між Україною й Іраком ($112 млн.) не надто великий, щоб його не намагатися збільшувати. Не драматизують в Києві і ситуацію, нібито роздача контрактів перебуватиме під повним контролем США. Подібні занепокоєння, приміром, існували і під час антитерористичної кампанії в Афганістані. Однак зараз українським компаніям надійшло 53 пропозиції від афганського уряду щодо співпраці в конкретних галузях, повідомляють у МЗС України. Козирем Києва у переговорах з новою іракською владою (очевидно, проамериканською) може виявитися відправка РХБ-батальйону до Кувейту. Хоч офіційно Україна заперечує факт входження до антиіракської коаліції, наявні всі ознаки того, що американці Київ відносять до неї. Хоч, зрозуміло, на значні дивіденди Україні розраховувати не слід. Якщо Україні й перепаде щось із багдадського столу, то, мабуть, тільки крихти...
КОМЕНТАРI
Александер РАР , директор програм Німецького товариства зовнішньої політики:
— У США відкрито заявляють: американці повинні помститися французам за позицію щодо іракської війни. Цілком очевидно, що після перемоги консервативна преса Штатів та Британії ставитиме питання руба: за що вмирали наші солдати, адже не для того, щоб перемогти і в Ірак увійшли французькі фірми? Коли проллється багато крові, то, думаю, американська позиція стосовно європейців стане жорсткiшою. Режим у Багдаді так чи інакше буде повалено, тому рішення прийматимуть досить швидко. Крім захисту власних інтересів на іракському ринку, існує й інше підгрунтя всього цього. Франція і Росія намагаються через дискусію з облаштування Іраку відновити авторитет Ради Безпеки ООН. Якщо цей орган не буде підключено до вирішення післявоєнних проблем, то він, дiйсно, виявиться непотрібним. Париж і Москва не хочуть створити ситуацію, коли англійці та американці легалізують свою війну. Метою війни все ж таки було роззброєння Іраку, а не окупація його британськими та американськими солдатами. Тобто міжнародна громадськість повинна в будь-якому разі підключитися до відновлення Іраку. Німеччина створює, до речі, стабілізаційний фонд, дотримуючись свого рефлексу останніх 20 років — доставляти гуманітарну допомогу в регіони, які потерпають від воєн. Усі розуміють, якщо Ірак залишиться в руїнах, а американці зосередять увагу тільки на нафті, а не на модернізації всієї економіки країни, то наступний регіональний конфлікт на Близькому Сході неминучий. Якщо США виграють у цій війні, то вони дотримуватимуться гасла: «Ми пролили кров за цю країну, тому нам і вирішувати її майбутнє». Природно, Вашингтон опиратиметься французькій присутності в Іраку, що означатиме подальший розрив зі «старою Європою» та довготривалий конфлікт з Парижем. Тому США повинні виграти війну не тільки воєнними засобами, буде потрібно створити новий іракський уряд, який стабілізує ситуацію. Багато фахівців висловлюють думку, що після страшного американського бомбардування населення і будь-який новий уряд Іраку не можуть бути проамериканськими. Тоді Вашингтону нічого іншого не залишиться, як вирішити іракське питання в ООН. Думаю, що розрахунки французів і росіян йдуть саме в цьому напрямі. Вони вважають, що американці настільки зіпсують репутацію в Іраку, що у них не залишиться ані політичної, ані моральної сили поставити там свій уряд. Іракці ж орієнтуватимуться саме на контакти з тими державами, які не підтримували війну.
Ігор СЕМИВОЛОС , співдиректор Центру близькосхідних досліджень:
— Давно було зрозуміло, що Сполучені Штати і американські компанії хочуть контролювати весь іракський ринок. Очевидно, що втрата цього ринку для Франції, бізнесмени якої тісно співпрацювати з іракцями, буде дуже болісною. Ясна річ, кожна з країн, яка бореться за право взяти участь у відбудові Іраку, намагається відстояти власні інтереси. І в цьому відображений той цинізм, та очевидна реальність, яка була зрозуміла ще й до початку війни: США ведуть війну за іракський ринок, за вплив на регіон. Те ж стосується і можливостей на відбудову в учасників коаліції. Зверніть увагу, як Вашингтон поводиться зі списком представників коаліції: плутає Словенію зi Словаччиною, записує до нього Україну, хоч Київ про це й не просив. Так само американці поводитимуться з намірами цих країн прорватися на іракський ринок. Утім, не в останню чергу все залежатиме від того, наскільки іракці чинитимуть опір американцям у разі перемоги сил коаліції. Якщо опір зростатиме і в Іраку розпочнеться потужна партизанська війна, то я не виключаю, що згодом ми побачимо певні зміни в політиці Вашингтона, коли американський уряд намагатиметься перекласти відповідальність на інших, уникнути відповідальності за ті злочини, які чинять в Іраку. Так само можна прогнозувати, що США не допустять в жодному разі компаній інших країн на іракський ринок. Поки що заяви, які лунають з американської сторони, свідчать на користь другого припущення. Щодо України, то особливих перспектив не так і багато. Якщо мало шансів у таких країн, як Франція, Німеччина, Росія, то в України шансів ще менше. У яких сферах українські компанії могли б взяти участь? Йдеться про будівництво, контракти, пов’язані з нафтовим бізнесом. Українські компанії працювали на іракському ринку й раніше. Цілком можливо, що частина іракського нафтового сектора буде в руках, умовно кажучи, представників іракської опозиції, з якими можна буде домовлятися, працювати. Але зараз все це писано вилами по воді.
