В Україні намолотили перший мільйон тонн зерна нового врожаю. І хоч гаряча пора тільки стартувала, але міністр аграрної політики Юрій Мельник вже рапортує: «Із одного гектара збираємо 32 центнери, а врожай очікуємо майже 40 мільйонів тонн». Та чи зуміють урядові мужі правильно розпорядитися «золотим» добром?
Проблема номер один — великий залишок зерна ще з минулого врожаю. За даними аграрного відомства, він становить 5,7 мільйона тонн. Така цифра насторожує президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка, бо ємності для зберігання зерна в Україні розраховані лише на 30 мільйонів тонн. В сумі ж минулорічне та цьогорічне зерно дає майже 50 мільйонів тонн. Існує загроза, що зернове збіжжя не можна буде одразу розмістити на складах і це призведе до нових втрат для аграрного сектору, вважає експерт.
Зерновий навіс зібрався через те, що минулого року уряд запровадив квотування експорту зернових. Експортне табу слугувало своєрідною страховкою, яка б унеможливила зникнення з внутрішнього ринку країни борошна, а відтак і підняття ціни на хліб. Зернотрейдери ж тим часом підраховували збитки... Однак після зняття заборони виявилося, що український товар вже не дуже потрібний за кордоном, адже в світі почали збирати нові врожаї.
Проблема номер два — що ж буде з ціною на зерно? На думку Козаченка, на внутрішньому ринку вона знижуватиметься. Якщо в світі ціна на продовольчу пшеницю — не менше ніж $320 за тонну, то у нас можуть давати 800 гривень. І це при тому, твердить Козаченко, що для її вирощування за нинішнього зростання світових цін на пальне, мінеральні добрива та техніку, потрібно витратити понад 1000 гривень. До чого це може призвести? До зменшення виробництва зерна і, як наслідок, до появи високих цін на продовольство для українського споживача.
Якщо перші дві проблеми можна вирішувати поступово, то від третьої — підвищення ціни на хліб — відмахнутися в черговий раз не вдасться, твердять галузеві виробники. За словами президента ради об’єднання «Укрхлібпром» Олександра Васильченка, 45% хлібопекарських підприємств України працюють зі збитками, а середня рентабельність у випіканні хліба становить 1%. Ціна на значну частину хлібопекарської продукції — соціальні сорти хліба — регулюється постановою Кабміну. Вона встановлює рентабельність для них не більше 10%. Але й цього немає насправді, твердять пекарі, бо право регулювати рентабельність передали на місця, а там діють, виходячи зі своїх планів. Проблема ще й у тому, додає Васильченко, що немає чіткого визначення «соціального хліба». Щоб виробництво «соціалки» не було збитковим, потрібно встановити для неї рівень рентабельності не менше 15%. «Усі знають, що ціна формується з рентабельності, торгівельної надбавки, а також ПДВ. Склалася ситуація, коли уряд розпоряджається чужими прибутками, регулює рентабельність і торгівельну надбавку, але не хоче поступитися своїм податком на додану вартість, який становить 20% вартості продукту», — пояснює Васильченко.
Назвати обґрунтованими претензії хлібопекарів було б не зовсім коректно. Майже в усіх регіонах ціна буханки «Українського» коштує у середньому 2,80 гривні. Єдине місто, де хлібні розцінки на цей продукт не змінилися з 2006 року і становлять 1,82 гривні, — це Київ. Щоправда, вчора під стіни Кабміну вийшли київські пекарі, які вимагали втрутитися у ситуацію, інакше хліб на прилавках магазинів найближчим часом може не з’явитися.
І це не просто претензії, твердить генеральний директор ВАТ «Хліб Києва» Ігор Мазуріка, а незворотна реальність. А як інакше, коли на тлі інфляції всі складові для випікання хліба зросли в півтора — три рази, а хліб продовжують відпускати у столиці за цінами, які не переглядалися з 2006 року? «Ціни на головний складник — борошно — зростають постійно, вартість пшениці зросла на 90%, вартість жита — на 140%, ціни на олію — на 200%. Транспортні витрати на доставку хліба також зросли на 61%, збільшилися й ціни на газ», — говорить він. А столична влада, яка мала б компенсувати виробникам різницю між затратами на випікання хліба та його ринковою вартістю, заборгувала їм за перше півріччя 75 мільйонів гривень. Через це підприємства не можуть займатися модернізацією та розширювати продуктовий асортимент. Ходіння по банках за кредитами теж не увінчується успіхом.
Але навряд чи такі аргументи переконають громадян, яким, у разі задоволення вимог страйкуючих доведеться залишати у касах хлібних магазинчиків майже вдвічі більше грошей.
