Потяг Берлін — Київ вирушає зі станції «Зоосад» і прямує по естакаді просто над центром міста майже півгодини. Виходить неквапне прощання з Берліном, з його найгарнішими та найцікавішими місцями, від Музейного острова на Александр-плац до розписів-графіті в районі Східного вокзалу.
Серед іншого, зачаровує просторість міста — це, мабуть, чи не найяскравіше враження будь-кого, хто опиняється тут. Так, є багато ділянок, незабудованих після знесення Муру, однак загалом здається, що вільний простір, незатисненість будівлями закладені тут від початку: та й, зрештою, новим домам надають таких форм, використовують такі легкі й просторі матеріали, що вони наче зникають у краєвиді. Можливо, це одна з причин того, чому в цьому місті легко дихається. Тут немає манірної буржуазності Відня, похмурої перенапруженості Москви або самовпевненості Парижа. Можна бігти стрімголов, а можна жити максимально розслаблено, ти нікому не заважатимеш і ніхто не заважатиме тобі. Ніхто не обмежуватиме твого штибу життя. І, можливо, звідси це відчуття свободи, котре вкорінюється у тобі першого ж дня.
Хоча свободу свою Берлін здобув, сплативши велику — інколи навіть, здається, завелику як для людської спільноти — ціну. І про цю ціну він пам’ятає. Вражаючі меморіали жертвам нацизму, Другої світової війни, а також комуністичних репресій — то велика й помітна частина міського краєвиду. Ба більше: у центральній частині міста, наприклад, сусідять вулиці імені Руді Дучке, лідера ультралівого молодіжного руху 1960-х, Акселя Шпрінгера (медіа-магната, лютого ворога Дучке) і вулиця 17 червня, названа так у пам’ять подій 17 червня 1953 року, коли демонстрації східнонімецьких робітників були розстріляні за наказом тодішнього керівництва СРСР. І це не виглядає блюзнірством. Берлін прагне припинити війну — чи, скоріше, всі війни, що починалися через нього або велися на його території. Історія не може належати комусь одному: чи то якомусь класу, чи то якійсь політичній силі, як це відбувається в нас мало не з часів більшовицького перевороту аж до сьогодні; в того, що країна, народ пережили, багато боків, і німці пам’ятають про це дуже добре.
Коли проїжджаєш над Берліном, перетворившись із пасажира на захопленого спостерігача, гуркоту давніх пострілів і вибухів не чути. Бої припинилися, біль ущух, однак, повторюся, тут не забули ні тих, хто загинув, ні тих, хто вбивав.
А загалом, про історичні шрами й пам’ятки недавньої історії в столиці Німеччини читайте незабаром на сторінках «Дня» окремий авторський огляд «Берлін. Топографія терору».
