СІЛЬСЬКА ДЕМОКРАТІЯ
Досі всі спроби зробити село партійним не приносили результатів. Навіть у часи диктатури пролетаріату сільські осередки КПУ зростали майже виключно за рахунок райкомівських директив. Добровільний вступ у партію пересічного колгоспника, за яким не було кар’єрних перспектив, сприймався так само, як «народні» приказки на кшталт «партія веде».
Нічого принципово не змінилося й у нові часи. Кільканадцять партій із словом «селянський» у назві разом із «аграрними» можуть з таким же успіхом називати себе марсіанськими. Безумовно, керівнику району чи області не складає проблем записати до потрібної партії хоч все населення разом із худобою, але до чого тут справжня партійність?
Політичних сил, які намагалися привернути на свій бік новий клас власників, що зароджується на селі, теж не бракувало. Та чи то власники ці зароджуються недостатньо високими темпами, чи то робота з ними велася формально, до політичних на національному рівні наслідків спроби навернути фермерів до конкретної політичної сили не привели. Те ж саме стосується політиків, які грають на селянському консерватизмі і навіть мали певні здобутки у попередніх виборчих змаганнях. Якщо і пов’язують селяни з кимось свою ностальгію, то, скоріше, із конкретними особами, ніж із партіями та блоками.
Політична індиферентність сільського виборця зручна насамперед «партії влади», яка має безліч важелів для забезпечення потрібного висліду голосування на селі. Донедавна проблема була в тому, що «партій влади» було багато. Тепер все стало на свої місця і роль інструктора виконують активісти блоку «За ЄдУ!», яких просто не може не бути у кожному районі, у кожній сільраді. Таким чином у селянина, який вирішив зробити партійний вибір, з’явилася цілком нормальна демократична перспектива — або проголосувати за владу в особі «заєдистів», або проти влади.
Не варто недооцінювати потенціал сільської опозиції, яка може приймати різні обличчя залежно від регіону і моменту виборів. Голосуючи проти влади, село віддавало голоси і комуністам, і прогресивним та звичайним соціалістам, і рухівцям, і навіть «Громаді». Сьогодні на роль опозиції на селі претендують ще більше партій і блоків.
АВТОРИТЕТИ
Сільський житель традиційно споживає на порядок менше інформації, ніж житель міста, що пов’язано із особливостями побуту і ведення господарства. Тому в момент, коли постає потреба зробити політичний вибір, більшість селян йде за порадою до тих, кому традиційно довіряє. Зовсім не обов’язково такими авторитетами є сільські «грамотії», які є на кожній сільській вулиці, і з яких складаються нечисленні сільські партійні осередки. Один такий любитель почитати газети і подивитися новини може фігурувати у реєстрах одразу кількох партій, які звітують до Мін’юсту про наявність осередків на місцях. Тому наявність у партії представників у великій кількості сіл не завжди автоматично приносить більшість голосів. Тим більше зараз, коли сільські активісти не встигають слідкувати за блокуванням партій «нагорі» і таким чином ідентифікувати себе з тими чи іншими фігурантами нинішніх парламентських виборів. Який може бути авторитет у того, хто не здатний пояснити сусіду, за яку він був партію вчора, за яку сьогодні і чому?
Залишаються церква і влада. Або влада і церква. Або церква з владою. Або церква проти влади. Або церкви проти одна одної. Далекоглядні політики давно прорахували безпомилковість ставки на церкву, і саме тому нечисленні українські реально віруючі так надійно поділені між ворогуючими конфесіями. Найпростіше там, де влада і церква співіснують і співпрацюють. Лідер партії чи блоку, який публічно молиться у потрібній церкві і якого підтримує влада в місцях приходів цієї церкви, може заздалегідь записувати собі в актив більшість у регіоні. Ось тільки регіонів цих відносно небагато. Більшість церковних приходів країни знаходиться у кількох областях західного регіону, де політичний спокій не спостерігався і навряд чи спостерігатиметься у найближчі роки. На решті території роль авторитетного порадника на виборах належить владі. Чи можна назвати «використанням адмінресурсу» пораду голови сільради малоінформованим селянам голосувати за певні партію чи блок? А в тому, що ці поради будуть масовими, вже зараз немає жодного сумніву. Інша річ — хто порадить самому пораднику?
ГОСТІ
Феномен сільського волевиявлення, помічений і щедро описаний під час попередніх виборчих кампаній: вибори на селі дають інколи протилежний результат за партійними списками і по виборчих округах. Люди традиційно вірять живій людині, яка не полінувалася завітати до села і поговорити з людьми. Із збільшенням після 1994 року удвічі розмірів виборчих округів можливість реально попрацювати на сільському окрузі має досить обмежене коло кандидатів. Їздити селами, та ще й не з порожніми руками, можна або за власний, або за державний кошт. Тому кандидатів бідних або безвладних на широких обріях сільських округів вже майже не залишилось. Можна, звичайно, обійти всі села пішки. Але тоді можуть почати подавати і кандидат непомітно змінить свій статус.
Як наслідок, у регіонах з’явились так звані «прикормлені» округи, депутат від яких періодично з’являється до виборців, закріплюючи ефект приїзду помітною і відносно недорогою акцією. Придбання обладнання чи транспорту для школи чи інтернату, відправлення на безплатне лікування чи навчання кількох виборців викликає широкий розголос і зміцнює авторитет. Окрім цього, депутатові треба не посваритися із владою, і мандат можна вважати здобутим. Партійність свого обранця цікавить в такому разі виборців у останню чергу.
Декому сумно, бо таких округів майже не залишилось. Кількість бажаючих «прикормити» сільський округ в кілька разів перевищує сьогодні кількість цих округів, тому і тут боротьба буде цікавою і повчальною. За минулі кілька тижнів і наступних два жителі забутих по степах та лісах сіл побачать стільки комфортабельних легкових всюдиходів, скільки не бачили за всі попередні століття свого існування. Вражень від побаченого і почутого вистачить на кілька років, а результат для більшості «гостей» залишиться від’ємним. Заплутається селянин від вражень, не добере від хвилювання, хто із гостей у якому бюлетені, а тому знову піде за порадою до сільського «авторитету» (див. вище). А з тим приїжджі гості також вже поговорили. Не позаздриш сільському голові, який мусить вибирати між вказівкою з району, обіцянками забезпечених гостей і власними уподобаннями, якщо такі є.
ФАЛЬСИФІКАЦІЇ
Тільки лінивий не говорить сьогодні про фальсифікацію голосування у віддалених сільських районах. Точніше, навпаки. Саме ліниві про це і говорять. Бо запобігти фальсифікаціям або хоча б їх документально зафіксувати можна лише беручи участь у процесі виборів на селі у якості грамотних і кваліфікованих спостерігачів. Такої їх кількості у нас ніколи не було і не буде. Отже, і розмови про «нечесні вибори» приречені залишитись тільки розмовами. Про це зручно говорити у конференцзалах, студіях радіо та телебачення. В село ж їхати незручно, та й не хочеться. Хоч більшість з нас вийшла із села, однак повертається туди тільки в разі конкретної потреби. І сьогодні на селі знаходяться ті учасники виборів, яким це насправді треба. Їм і будемо вірити.
