«Білі плями» — це не тільки прогалини в законодавстві або інструкціях. Але й, як випливає з інтерв’ю «Дню» секретаря Ради національної безпеки і оборони, Голови державної комісії з розслідування причин авіакатастрофи у Львові Євгена Марчука (яке він дав нам по телефону) — відсутність культури, культу педантичності. Так, є фінансові проблеми. Але вакханалія безвідповідальності, яка захлеснула не лише військових, але й усе суспільство, — і є основною загрозою для країни.
— Якими, на вашу думку, є найважливіші підсумки трагедії, що трапилася у Львові? Що відомо на сьогоднішній день про причини катастрофи?
— Переважна більшість журналістів запитують про причини катастрофи і не запитують про людей — скільки постраждало, скільки діток залишилось без батьків, як органiзовуються похорони. На фонi цiєї страшної бiди: яка вже зараз різниця, якими були причини аварії, яка версія найбільш вірогідна? Причина цієї катастрофи, на мою думку, така ж, як і з ТУ 154 — в загальній організації. Однозначно можна сказати, що причин було декілька і однозначно можна стверджувати, що трагедію можна було відвернути. Можна звинувачувати пілотів, але не можна однозначно стверджувати, що вся відповідальність за аварію лежить на них. Тут є багато питань. Наприклад, чи на тому ж літаку прилетів пілот, на якому й тренувався? Виявляється — на іншому. Водій, який сідає за кермо чужого автомобіля, одразу відчуває себе не в своїй тарілці, — що вже говорити про такий грізний і швидкісний апарат, як літак? Я вже не кажу про те, що й інші літаки здійснювали маневри прямо над головами людей, що абсолютно неприпустимо. Є ще й інші питання. Наприклад, хто керував літаком — один, чи може один пiлот, а потім другий? Поки що це не відомо, але могло бути по- всякому.
В рамках нашої комісії діє декілька підкомісій, і одна з них — технічна — вчора відкинула декілька версій суто технічного характеру. Наприклад, що стосується двигунів. Вже з’ясовано, що двигуни працювали до удару об землю. Тобто двигун не відмовив. Відпадає також на 95% версія про збій у системах управління. Первинний огляд двигунів відкинув також версію про потрапляння птаха у турбіну, хоча спершу ця версія була вірогідною, тому що в зоні аеродрому було дійсно багато птахів. Після цифрового перегляду відеозапису експерти сказали, що птахи все-таки були далеко. До речі, одразу ж з’ясували, що орнітологічна служба, яка мала відлякувати птахів, цього не зробила.
Можна сказати, що льотчики напередодні маневрів були здорові, їх відповідно обстежували, тому, вiрогiдно, вони припустилися помилки і відхилилися від траєкторії польоту. Але питань, чому вони відхилилися, стільки, що я б нікому не рекомендував одразу звинувачувати пілотів. Вони катапультувалися (ми по сантиметру відслідкували це і на зйомках, і на моделі) навіть не під час першого удару, а десь через 2-3 секунди після удару об землю, тобто, скоріше за все, вони намагалися щось зробити. Можливо, буде встановлено, що винні пілоти, але вже зараз ситуація показує, що причин, які поглибили їхні помилки, було чимало. Наша комісія з’ясовує природу явища, а не винних. І я дуже не рекомендую робити комусь поспiшнi висновки про те, хто винний. Видно однозначно, що організатори допустили серйозні промахи, видно, що в Збройних силах є «білі плями» в регулюванні, в системі інформування вищих органів. Наприклад, на основі чого приймалося рішення проводити шоу, який нормативний документ в Збройних силах регламентує проведення шоу з участю бойової техніки? Такого документа немає. Це віддається на розсуд місцевих начальників. Чому Київ не знав, що у Львові з участю великої кількості людей проводиться таке шоу, і з Озерного летить бойовий літак? Це нормально? Місцеві військові стверджують, що за їхніми інструкціями це не обов’язково. Можливо, так, але це серйозна прогалина. Ще дуже багато питань і до командуючого Військово-повітряними силами, і до командуючого корпусом, і до керівника польотів, і до самих пілотів. Найважче — це наслідки.
Та все ж я хотів би сказати, що в цій страшній трагедії проявились надзвичайно хороші риси нашого народу — в політиці сваряться, але коли трапляється біда — об’єднуються. Львів дуже політизований, і тут є протистояння різного характеру, але львів’яни в цілому дуже достойно переживають цю страшну трагедію. Хотів би підкреслити — за ці дні різко впала кількість кримінальних злочинів у місті.
В ноги треба поклонитися львівським медикам. Вони не просто спрацювали першокласно, вони врятували дуже багато життів. Медики доставили до лікарень людей, які втратили кінцівки і багато літрів крові, допомогли цим людям залишитися живими. Це був подвижницький труд. Деякі лікарі по три доби працювали без сну. Вчора мені сказали, що, можливо, буде більше, ніж 83 загиблих у цій катастрофі, тому що четверо знаходяться в майже безнадійному стані. На сьогодні цих чотирьох людей вже фактично «витягнули», хоча це ще не означає, що вони вже врятовані.
Дуже кваліфіковано і точно працювала також міліція. Вони не тільки забезпечували порядок, вони і копали, і сльози витирали, і брали на руки дітей, коли в цьому була вже потреба, і домовини носили... Вони працювали як рятувальники, як міліціонери, як медики і... просто як люди. Це з боку міліціонерів і медиків прояв такої консолідованості, що все це варте подальшого осмислення.
Хочу окремо також сказати про допомогу, яку в цій трагедії надають Україні іноземні держави. Вчора зателефонували з Іспанії, що вони терміново висилають літак з апаратами штучного дихання, протиопіковими препаратами. Швейцарія заявила, що вона готова взяти дітей на лікування. Посол США сказав, що Штати готові допомогти ліками і іншим. Канцлер Німеччини зателефонував Президенту з пропозицією допомогти всім можливим. Цілі каравани допомоги прийшли з Польщі, з сусідніх областей України.
До речі, я запропонував, щоб діти, які залишилися сиротами, були застраховані і, коли їм виповниться 18 років, вони могли самостійно розпоряджатися коштами, які будуть на їхніх рахунках.
На даний час залишилося ще 4— 5 неідентифікованих осіб. А людей біля моргу стоїть більше 10, які шукають своїх родичів. Що трапилося з їхніми рідними — невідомо. І найстрашніше, що ми не знаємо, що сказати цим людям. 73 тіла вже ідентифіковано. Троє в морзі. Завтра всі будуть поховані.
— Євгене Кириловичу, ви вже вдруге за останній рік очолюєте Комісію по розслідуванню таких страшних катастроф. Як ви особисто це переживаєте? І як ви ставитеся до закидів про вашу особисту відповідальність за такі трагедії?
— Головне, що об’єднує обидві трагедії, — це допущення відповідальними особами халатності і неорганізованості. А важка техніка не терпить полегшеного ставлення.
А що стосується закидів, то вони справді були. Але я, розуміючи суть цих явищ, вважаю, що, напевно, суспільство або якась частина журналістики ще в чомусь недозріла. Не можна давати волю тому чорному, що, можливо, ще залишається в деяких людей, які прагнуть у всьому «знайти відьом» або використати ситуацію, щоб з кимсь розрахуватися або «дістати» когось. Я не планував ці польоти, не кажучи вже про те, що я безпосередньо не керую Збройними cилами. Навпаки, за два дні до цієї трагедії ми розглядали на засіданні Ради безпеки питання про оснащення ЗС і їхнє достатнє фінансування. Думаю, що кожен громадянин України, що залишився живим, навіть якщо він далекий від армії, в душі відчуває себе незручно за те, що сталося, за те, що так нагло загинуло стільки людей.
Я брав участь вчора у похороні в селі Семенівка в сім’ї Онущаків. Два брати — дорослі красиві хлопці, дружина одного з них і їхня малесенька донька... Всі четверо за 1/3 секунди загинули. Це дуже важко передати. Дуже болючим є те, що Збройні сили за останні два роки завдали таких трагічних за своїми наслідками ударів, які змушують багато що в нашій державі переосмислювати, серйозно переглянути структуру наших ЗС. У мене на цих похоронах майнула така крамольна думка, що якби військових начальників переодягнути в цивільне і змусити побувати на похоронах загиблих, це була б найвища кара для них як для людей. У формі туди не можна було йти. Тоді б і інструкції з’явилися правильні, і організаційних прорахунків не було б, і безпеку б продумували на 100%. У військових є такий вислів: накази пишуться кров’ю. Після 83 загиблих (дай, Боже, щоб на цій цифрі кількість загиблих зупинилась) можливо, з’явиться нова інструкція чи доповнення до існуючих інструкцій. Ціна цих поправок — 83 життя.
— Чи доречним, на вашу думку, є зараз поновлення дискусії про введення громадського контролю за армією?
— В даний момент я думаю, що цю дискусію потрібно трохи призупинити. Тому що перш за все з армією потрібно розібратися професіоналам. Кампанійський, заради «красивостей» громадський контроль може наробити ще більше біди. Тому що в суспільстві в нас сьогодні немає цивільних підготовлених фахівців, які б розумілися на армії або хоча б на військовій економіці. Я за кваліфікований громадський контроль. Але я проти контролю загалу, який не знає, що контролювати або знає це лише з газет.
