Інформація про те, що російські нафтові компанії після Нового року припинили постачання вуглеводнів до Білорусі (у місцевих державних нафтопереробних заводів запасів сировини вистачить лише на місяць), здавалося б, має відношення до України в основному опосередковано. В той же час вона переконливо показує, що власті сусіднього з нами гіганта на нафтових і газових ногах, захищаючи свої інтереси, легко і просто нехтують життєвими потребами своїх контрагентів, що перебувають з ними в більш ніж дружніх відносинах. Більш того, ми це й самі проходили на початку 2009 року, коли Україні закрили газові засувки.
Нинішня ситуація в Білорусі така. Російська нафта зависла в трубах через те, що сторони не можуть домовитися про нові ціни. Компанії-постачальники у відповідь на підвищення Мінськом з 1 лютого на 12,5% мита на транзит намагаються підвищити ціну нафти на 45 дол. за тонну. У Мінську на це не згодні: нагадують, що раніше вже погодили тариф 2011 року з Росією. І дійсно, наприкінці 2010 року сторони домовилися, що Росія (найбільші постачальники — «Лукойл», «Сургутнефтегаз» і «Роснефть») експортуватиме до Білорусі нафту без мита. Натомість Мінськ пообіцяв віддавати до російського бюджету все мито від експорту нафтопродуктів з російської сировини. У Росії підрахували, що втратять від такого розміну 5,3 мільярда дол. за рік. Нафтовий конфлікт між учасниками Союзної держави стає перманентним.
Та Україні з цього приводу не доводиться зловтішатися, оскільки й наші нафтові справи не безхмарні, хоча поставки вже давно диверсифіковані. Минулого тижня Антимонопольний комітет порушив справу за фактом різкого підвищення цін на бензин марок А-95 і А-92 основними операторами ринку.
«За попередньою інформацією, такі підприємства, як Окко-нафтопродукт, Континент Нафто Трейд (бренд WOG), Альянс Холдинг (Shell), Лукойл-Україна і ТНК-ВР Коммерс були лідерами підвищення цін на бензини», — йдеться в повідомленні АМК. Комітет обіцяє, що в ході розслідування особлива увага приділятиметься формуванню всього ланцюга витрат, що впливають на вартість палива, враховуючи при цьому ціни на залишки нафтопродуктів. Він також перевірить вплив на формування вартості пального збільшення акцизного збору (на 37,9%, до 182 євро/тонна), введеного новим Податковим кодексом.
Дивно, що в АМК лише зараз замислилися над впливом акцизного збору на ціну нафтопродуктів. А куди дивилися раніше, коли Кодекс був у процесі «всенародного» обговорення, зокрема, і на так званому податковому Майдані? Тим часом аналітики Open Knowledge вважають, що підвищення акцизу і зняття жорстких обмежень щодо цінової політики АЗС призведуть до бензинового хаосу в Україні. У компанії прогнозують, що до кінця року бензин подорожчає, як мінімум, на 10 —15% в гривневому еквіваленті.
Така загроза урядом сприймається. Не випадково в ньому навіть утворилися дві протидіючі групи лобістів, що сперечаються через введення в країні мита на імпортні нафтопродукти. У Мінфіні та Мінекономіки впевнені, що такі мита негативно вплинуть на ринок країни, скоротять імпорт палива, знизять податкові вливання до держбюджету. Зокрема, Мінфін лякає новою дірою в бюджеті (13 млрд. грн.). А Мінекономіки (потрібно віддати належне його принциповості й навіть сміливості!) називає причиною зростання імпорту нафтопродуктів 2010 року ввезення їх одним імпортером — компанією «Лівела». Вона, на відміну від інших імпортерів, ввозить в країну нафтопродукти без сплати акцизу і ПДВ. На долю «Лівели», за даними Мінекономіки, доводиться 27% всього ввезеного бензину і 28% — дизпалива, але ціна на них не знижується, а зростає. (Дивно, що із цього приводу досі не проведено жодного розслідування.)
Підхід цих двох міністерств підтримують великі мережі автозаправок, що імпортують нафтопродукти. Їхні власники виступають проти мита, вважаючи, що це призведе до монополізації ринку українськими НПЗ, а також до різкого зростання цін на нафтопродукти (до 10 грн./л на бензин А-95 і до 9 грн./л на дизпаливо при поточному рівні світових цін на нафту).
Діаметрально протилежну позицію займає Міненерговугілля, що спирається на підтримку українських НПЗ, а вірніше, лобіює інтереси їхніх господарів. Вони сподіваються, що такі мита не лише захистять ринок від імпорту, а й дозволять збільшити переробку нафтової сировини і провести модернізацію заводів. Тобто модернізація цих, в принципі, небідних підприємств проводитиметься за рахунок споживачів — пасажирів маршруток і дизель-потягів, а також за рахунок неминучого подорожчання, услід за бензином і дизельним паливом також хліба та інших продуктів харчування...
Тим часом одним із дієвих українських чинників, що позитивно впливають на ціну нафтопродуктів в Україні, міг би стати нафтопровід Одеса — Броди. І в цьому білорусько-російський ціновий конфлікт міг би бути нам слушним, адже Білорусь має намір транспортувати по цьому українському маршруту до 4 мільйонів тонн нафти з Венесуели. Якщо додати давно обіцяну азербайджанську нафту, необхідну і українським НПЗ, і Європі, то нафтопровід можна було б завантажити і остаточно перевести в аверсний режим. Та поки перешкода, мабуть, в тому ж тарифі на прокачування і в переговорах, які, всупереч обіцянкам, ніяк не завершаться. Думається, що Україна могла б займати на них принципову, та все ж таки гнучкішу позицію. Адже на кон поставлено по суті перший, і вже наполовину реалізований національний проект — нафтопровід Одеса — Броди, а головне — можливість його використання для створення транспортного маршруту Чорне море — Балтійське море шляхом продовження нафтопроводу у напрямі Плоцька та Гданська (Польща). З’являлося вже і повідомлення, що це планується зробити 2011 року. Ми говоримо: геть забобони, та все ж стукаємо по дереву.
