Цей тиждень може стати віхою в боротьбі, яка поки що безуспішно ведеться в нашій країні, проти корупції. У четвер Верховна Рада ухвалила закон про основи запобігання та протидії цьому ганебному явищу. Він визначає такі терміни, як конфлікт інтересів, корупція, корупційні правопорушення, подарунок, благо, близькі родичі, а також уперше називає всіх тих, хто може стати можливим суб’єктом відповідальності за відповідні правопорушення. Це — президент України, голова Верховної Ради та його заступники, прем’єр-міністр і інші члени Кабінету Міністрів, голова СБУ, генеральний прокурор, уповноважений Верховної Ради з прав людини, голови Нацбанку, Рахункової палати, Верховної Ради Криму, Ради міністрів Криму, народні депутати України й депутати Верховної Ради Криму, депутати місцевих рад, державні службовці, а також посадові особи місцевого самоврядування, військові посадові особи, судді Конституційного Суду, професійні судді...
Того ж дня в уряді з’явився уповноважений із питань антикорупційної політики. На цю посаду призначено Юрія Сухова, котрий має відтепер право вимагати від міністерств, центральних органів виконавчої влади та голів областей інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань. Він відразу ж порадував громадян країни блискучими перспективами: «Пакет розроблених урядом і ухвалених Верховною Радою законів містить багато нових положень, які дозволять іще далі просунутися на важкому шляху боротьби з корупцією та наблизитися до поставленого урядом на чолі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко завдання — викоренити корупцію в Україні». Певні передумови для цього, звичайно, створені. Антикорупційний пакет передбачає зміни в низці законів, в тому числі й до Кримінального кодексу. Вони спрямовані на посилення відповідальності за корупційні правопорушення посадових і юридичних осіб. Відтепер останні, тобто підприємства, організації або установи, відповідають за те, що їхній керівник, засновник, учасник або інший уповноважений співробітник здійснив від їхнього імені або у їхніх інтересах будь-який зі злочинів, що визначаються як корупційна дія.
На жаль, при цьому зазначається, що дія закону не поширюється на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів. Така ось «маленька» лазівка, здатна звести нанівець усю цю боротьбу, перетворивши її на звичайну метушню навколо загрозливих, але, як у нас прийнято, не чинних правових актів. Тому що юридичні особи публічного права — це, по суті, всі гілки влади в центрі й на місцях, які приймають колективні рішення. Вони новим законом від відповідальності звільняються, що дає їхнім керівникам можливість ховатися за спини колег рангом менше і «кришувати» близьких їм корупціонерів. Словом, як звичайна економічна, так і політична корупція у владних стінах отримала затишний куток, де можна не лише відсидітися й надійно сховатися, але, як і раніше, добре «заробляти». У зв’язку з цим не можна не процитувати нещодавнє висловлювання секретаря РНБО Раїси Богатирьової. Вона назвала парламент України, якому, за її словами, сьогодні довіряють лише близько 2% виборців, «непереборним джерелом політичної корупції».
І все ж названі антикорупційні закони не можна вважати некорисними, хоча від них важко чекати якихось разючих результатів уже завтра.
Невипадково за тиждень до їхнього прийняття представник генсека Ради Європи Аке Петерсон закликав український парламент схвалити антикорупційний пакет, який припадав пилом у парламенті з грудня 2006 року. Як вважає Петерсон, це надзвичайно важливо для зміцнення антикорупційної законодавчої бази в Україні, приведення її у відповідність із європейськими стандартами і створення дієвих сучасних механізмів протидії корупції.
Що подіяло на українських законодавців — вищенаведена настанова чи публікація доповідей міжнародної правозахисної організації Transparency International (TI) і групи GRECO, яка проводить моніторинг виконання Україною рекомендацій щодо протидії корупції? Висновки цих організацій дещо різняться. TI ставить нашу країну на останнє місце серед 69 досліджених держав, а GRECO, доповідь якої наш уряд чомусь доволі довго не хотів публікувати, вбачає у заходах України щодо законодавчого забезпечення боротьби з цим ганебним явищем крок уперед і вважає, що всі її рекомендації бодай частково, та виконуються. Звідси ми можемо зробити висновок, що боротьба з корупцією в нашій країні ведеться переважно на папері. Зрештою, українцю зовсім не обов’язково знайомитися для цього з іноземними доповідями. Достатньо звернутися зі своїми потребами або вимогами до будь-якого державного органу. Його зустрінуть ввічливо, але, якщо він не знає, «як» звертатися, пошлють дуже далеко. Дослідження TI, названі «Барометр глобальної корупції-2009», показують, що майже кожен десятий із опитаних українців давав торік хабар, а четверо з них віддали корупціонерам майже 10% свого річного прибутку. Ось чому ми такі бідні.
