У новий бюджетний рік, який в Україні відповідає календарному, держава увійшла так ефектно, що економіка країни — якби вона розвивалася інстинктивно, а не за об’єктивними законами — враз переступила б «перехідний етап» і назавжди вийшла б із кризи. Нагадаємо, Державний бюджет Верховна Рада прийняла в рекордно короткі строки — за три дні. Структуру видаткiв бюджету (загалом — 52,056 млрд. грн.) написали за одну ніч (з 25 на 26 грудня) на підставі затверджених напередодні доходів (50,021 млрд. грн.). 5 січня Президент Леонід Кучма підписав бюджет на цей рік. А парламенту надіслав листа з проханням «повернутися до питання Державного бюджету на 2003 рік з метою внесення змін, які б усунули його недоліки».
Завтра Верховна Рада, згідно з інформацією спікера Володимира Литвина, планує проголосувати деякі зміни. На порядок денний винесуть три, якщо на засіданні бюджетного комітету їх не вдасться об’єднати в один, відповідні законопроекти (народного депутата з фракції СДПУ(О) Нестора Шуфрича, народного депутата Юлії Тимошенко (БЮТ) та Кабінету Міністрів). Головний акцент у них зроблено на пошуках додаткових бюджетних ресурсів із метою забезпечити заплановане цього року підвищення мінімальної заробітної плати. У проекті Н. Шуфрича для цього запропоновано спрямувати 1,6 млрд. грн. місцевим бюджетам за рахунок скорочення інших видаткових статей Державного бюджету (ДПАУ — на 80 млн., Мінфіну — на 100 млн. грн. тощо). Ю. Тимошенко в свою чергу наполягає на радикальному скороченні фінансування силових структур (зокрема, на 25% — МВС і на 20% — СБУ). У будь-якому випадку, останнє слово, думається, залишиться за урядом, який прийнятий бюджет виконуватиме. Зазначимо, в зв’язку з цим, що від фінансових планів влади у цьому році багато залежить. Держава, як і раніше, залишається єдиним суб’єктом національної економіки, здатним скерувати її розвиток як у кращий, так і в гірший бік.
Беручи до уваги текст Державного бюджету, що набув чинності, більш імовірним уявляється другий (тобто — в гірший бік) варіант. В умовах тотальної тінізації ринку та статистично загадкового рівня безробіття держава продовжує маніпулювати своїми витратами і дохідною базою (в теорії це роблять із метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю за інфляцією, прискорення економічного зростання за допомогою інвестицій тощо). При цьому все більше удосконалюючи інструментарій своєї фіскальної політики.
ПЛАТНИКИ ПОДАТКІВ ПОВИННІ...
На підставі змін у законодавстві (Законів «Про ПДВ», «Про оподаткування прибутку підприємств» тощо) і зростання ВВП, згідно із затвердженим бюджетом на цей рік, держава має намір зібрати податків загальною сумою на 33,32 млрд. грн. Практично третину цієї суми (11,64 млрд. грн.) «зніматимуть» із прибуткiв підприємств. Завдання для податкової поставлене на 1,69 млрд. грн. серйозніше, ніж у проекті бюджету, який пройшов у парламенті перше читання. А бізнесу запропоновано з 1 січня визначати валові доходи/витрати, зважаючи на договірні ціни, не менші/більші, ніж «звичайні ціни». Таким чином, занижувати дельту прибутку буде явно складніше, а держава, як ми зрозуміли, виявиться у виграші. Підприємствам державної форми власності, у світлі згаданих змін, пряники їсти зовсім не випадає. 400 млн. грн. прибутку (доходів), згідно з окремою статтею в графі «неподаткові (!) надходження», держава має намір вилучити у них до 1 січня 2004 бюджетного року.
Ще один фіскальний стовп — надходження від ПДВ. Бюджет містить положення, які не тільки погіршують наявні умови стягування цього податку, а й вводять додаткові пільги. Зокрема — застосування нульової ставки стосовно операцій компаній, які імпортують та які продають газ (крім бюджетних організацій і населення). Проте прибутки в розрахунку на ПДВ встановлено у розмірі 13 млрд. 652 млн. грн. (на 44 мільйони більше, ніж передбачалося до внесення змін до Закону «Про ПДВ»).
Зіставляючи затверджений варіант проекту бюджету з тим бюджетом, який пройшов у Верховній Раді перше читання, констатуємо: на 0,97 млрд. грн. виріс прогноз надходжень від акцизів на вироблені в Україні товари (становив 3,89 млрд.). Якщо звернути увагу на зниження очікуваних доходів від акцизів на імпорт майже на 130 млн. грн. (до 552,9 млн. грн.), то про захист споживачів і національних виробників краще не згадувати. На 20 млн. грн. (до 82,2 млн.) збільшилися очікування державою плати зацікавленими підприємцями за «ліцензії на певні види господарської діяльності»; на 25 млн. (736,445 млн. грн.) — збору за спеціальне використання природних ресурсів; на 70 млн. — за спеціальне використання водних ресурсів і збору за використання вод для потреб гідроенергетики і водного транспорту...
Все це дивує ще й тому, що дохідну частину бюджету Верховна Рада прийняла, ще раз підкреслимо, на день раніше, ніж витратну (тобто, пояснити трансформацію окремих прибуткових статей не тільки змінами в податковому законодавстві, а й, скажімо, запланованими бюджетними субсидіями, наприклад, на благо річкового транспорту, — проблематично).
Невизначеною здається імовірність отримання доходів від приватизації в сумі 2,15 млрд. грн. Як обмовився на одній із прес- конференцій екс-глава НБУ Володимир Стельмах, минулого року приватизаційні надходження до бюджету зафіксовано у розмірі менше одного мільярда. І цього року ситуація навряд чи буде кращою (якщо, звичайно, не справлять додатковий ефект зміни до оподаткування доходу). Істотно також, що доходи від приватизації планують спрямувати на фінансування бюджетного дефіциту (2,035 млрд. грн.) Тобто провал приватизаційної політики примусить державу шукати інші способи його покриття.
СКІЛЬКИ КОШТУЄ ДЕРЖАВА
Пріоритети, які розставляє держава, витрачаючи гроші платників податків, впливають на соціально-економічний розвиток країни більше, ніж навіть податкова політика. Річ у тому, що зміни в структурі державних витрат (споживання в державному секторі, інвестиції, боргові зобов’язання, трансферти і субсидії) впливають на величину сукупного доходу і споживання сильніше, ніж зміни у ставках (методах) оподаткування. Позитивний ефект від державних витрат можливий лише у тому випадку, якщо питома вага інвестицій і трансфертів (за нормального рівня зайнятості) у їхній структурі дуже висока.
Українська держава, дотримуючись вже чинного бюджету на цей рік, головний акцент у фінансуванні зробила на самій собі. Зробила, ще раз нагадаємо, з вимушеним дефіцитом у 2,03 млрд. грн. Обіцяне цього року підвищення мінімальної заробітної плати, обсяг міжбюджетних трансфертів (із центрального місцевим — 5,423 млрд. грн.), видатки на соціальне забезпечення і страхування, не кажучи вже про інвестиції, просто мізерні в порівнянні з тим, у скільки органи державної влади оцінюють свою діяльність. Практично кожну статтю витрат державного бюджету можна конвертувати в політичні інтереси її розпорядників. А тому, щоб не бути упередженими до тієї чи іншої фінансової групи, розглянемо, скільки грошей платників податків та в яких напрямах витрачатиме на себе держава цього року.
Верховна Рада України. Вищий законодавчий орган, який продовжує обіцяти країні системну податкову й інші реформи, але без якого ніяк не можна. Діяльність парламенту, якщо в уряду Віктора Януковича все буде добре з виконанням бюджету, обійдеться загалом у 220 млн. грн. (на 21 млн. грн. більше, ніж пропонували і не затвердили у варіанті Кабінету Кінаха). 106,7 млн. із цих гривень (на 10 млн. більше, ніж передбачалося спочатку) піде на здійснення законодавчої діяльності. Окремі цифри, зважаючи на загальний розмах витрат, незначні, але, скажімо, у цивілізованого європейця викликали б здивування: 9 млн. грн. буде витрачено на «висвітлення діяльності народних депутатів за допомогою телебачення і радіомовлення». Із копійки карбованці робляться? У такій багатій країні, як Україна, справа йде інакше. Зате надія, яка вмирає останньою, підказує, що шість мільйонів бюджетних гривень для «візитів народних депутатів за кордон» (на два більше, ніж було в бюджеті, що пройшов перше читання), витратять не даремно.
Державне управління справами. Діяльність Президента, за підсумками бюджетних торгів, обійдеться країні на мільйон шістсот тисяч гривень менше, ніж планував екс-прем’єр Анатолій Кінах, — усього в 42,1 млн. грн. А ось фінансову підтримку санаторно-курортних закладів ДУС з 26,4 млн. грн. посилено до 86,4 млн. Оздоровлення і відпочинок дітей у «Артеці» залишилися без змін (15,2 млн.), але з’явилися нові важливі статті видаткiв: стаціонарне медичне обслуговування депутатів і державних керівників (24,5 млн.), швидка допомога для цих самих «верств населення» (4,7 млн.), амбулаторне обслуговування хворих парламентаріїв (13,5 млн.), лікарні «Феофанія» в допомогу — 20 млн. грн. тощо. У кого тепер язик повернеться стверджувати, що в Україні немає безкоштовного і висококласного медичного обслуговування?
І не так важливо, що на централізовану закупівлю сучасного обладнання, яке, напевно, отримають аж ніяк не всі клініки, витратять усього 59 млн., а на фундаментальні дослідження у сфері профілактичної і прикладної медицини виділили 1,3 млн. Українці цього року і надалі не хворітимуть: 54,9 млн. спрямовано на програму боротьби з туберкульозом, 13,7 млн. — на боротьбу і централізовані заходи проти СНІДу, 114,65 млн. — «запрограмовано» проти онкологічних захворювань, ще 60,8 бюджетних мільйонів на «окремі (!? — Авт. ) медичні програми»... А якщо раптом епідемія, не дай Боже, трапиться, то її можна буде подолати з допомогою 5 млн. грн.
Проте охорона здоров’я в Україні хворіла завжди. Не краще просувалися справи і з правосуддям: апарати Державної судової адміністрації, Верховного, Конституційного, Вищого господарського, Вищого адміністративного судів, можливо, отримають для забезпечення своєї діяльності сумарно дещо більше як 400 млн. грн. Зате у розпорядженні Генеральної прокуратури — 228,3 млн. грн., а в органів МВС — 2,86 млрд. Що стосується останніх, то на їхню ефективну справедливість, дотримуючись бюджетної калькуляції, платники податків можуть покладатися, як на самих себе: 1,58 млрд. піде на забезпечення прав, свобод і безпеку держави та її громадян. Насторожує, щоправда, що матеріально-технічне забезпечення відбувається в фінансуванні МВС за спецфондом (у розмірі 79 млн. грн.), але у Головного управління внутрішніх військ МВС усе має бути гаразд — на загальну суму 348,8 млн. грн.
Початок консенсусу тих, хто приймав бюджет-03, очевидно, було покладено ще у процесі його найпершого читання. Витрати ДПАУ після призначення Азарова першим віце і міністром фінансів особливих змін не зазнали і залишилися за загальним і спеціальним фондами на рівні 1,176 млрд. грн. А деякі статті — наприклад, керівництво й управління у сфері контролю за виконанням податкового законодавства (у затвердженому варіанті бюджету — 1 млрд. 87 млн. 929 тис. 200 гривень) — були зменшені аж на 11 тис. грн.
Проблема проблем — фінансування армії. З часу відставки уряду Кінаха бюджет ЗСУ на цей рік виріс із 3,93 млрд. грн. до 4,28 млрд. Приємно констатувати — практично на 100 млн. виріс загальний фонд армійського бюджету, близько 275 млн. (на 21 млн. грн. більше, ніж передбачалося) буде витрачено на будівництво житла для військовослужбовців.
На двісті тридцять тисяч краще фінансуватимуть освіту. Однак усе це більше нагадує латання дір, ніж істотні конструктивні зміни. Особливо на тлі трансформацій, які сталися з бюджетом Міністерства палива й енергетики. Він виріс на 800 мільйонів гривень і на сьогодні становить 3,358 млрд. Особливою пріоритетністю новий уряд нагородив Держдепартамент вугільної промисловості. Його питома вага у загальних витратах міністерства зросла майже на півмільярда (до 2,77 млрд. грн.). Грошима платників податків (у розмірі 830 млн. грн.) частково покриватимуть витрати на собівартість виробництва вугілля. При тому, що 1,1 млрд. грн. витрачатимуть на державну підтримку вугільної промисловості. Справа, судячи з усього, настільки вигідна, що на реструктуризацію вугільної промисловості виділили меншу, але значну суму — 657 млн. грн. І так далі, і тому подібне...
Чим керувалася держава, приймаючи такий бюджет на старій податковій основі? У чому перспективність інвестицій у збиткову вугільну галузь та гіпертрофованих витрат на державний апарат?
ЧЕТВЕРТА МОДЕЛЬ
Соціологічні підсумки України минулого року визначили рівень довіри населення центральним органам влади на рівні 15%. Значна частина українців, як і раніше, вірить (якщо ще вірить) у перспективність ринкових перетворень, але вважаючи за краще облаштовувати своє життя самостійно. Держава, громадяни якої (не хотілося б образити — робоча сила) виїжджають на заробітки за кордон, а підприємці (ще один виробничий чинник) мобілізують свої здібності з метою уникнути оподаткування, може як завгодно довго радіти стабільності національної грошової одиниці. Але вона просто приречена бути такою, що вічно «розвивається».
Ще гірше те, що у випадку з Україною не зовсім зрозуміло, в якому напрямі її розвиток, власне, відбувається. Принаймні у бюджеті на цей рік з цього приводу нічого не написано. А ось економічна наука визначає в зв’язку з цим три типовi орієнтири: американську, шведську та японську моделі організації ринкової економіки.
Перша модель характеризується максимально можливим заохоченням підприємницької діяльності, особистого успіху і, таким чином, перерозподілом національного багатства на користь найбільш активної частини населення. «Пасивну» при цьому забезпечують прийнятним рівнем життя за рахунок усіляких пільг і допомог. Втручання держави в економіку, за американською моделлю, дуже незначне і, головним чином, зводиться до визначення «правил гри» на ринку, виконання арбітражних функцій, забезпечення стабільної кон’юнктури тощо.
Японська модель (певною мірою протилежна американській) передбачає істотний вплив держави на економіку країни. Розвиток і оптимізацію виробництва в цьому випадку розглядають у контексті національних завдань. Вирішенням соціальних проблем, за великим рахунком, займаються корпорації, що, зважаючи на міру національної свідомості і традицій, особливої напруженості в суспільстві не викликає. Виграють в умовах цієї системи переважно прогресивні галузі економіки (не без допомоги «державного патронату») і технологічний прогрес загалом: певне відставання темпів зростання зарплат рядових службовців у порівнянні із зростанням продуктивності праці супроводжується зниженням виробничих витрат і підвищенням конкурентоспроможності продукції на світових ринках.
Симбіоз американської та японської моделей, по суті, представляє шведська. Її основний принцип полягає у створенні багатства та його максимально справедливому розподілі. Перша функція реалізується в конкурентному ринковому середовищі приватним сектором, друга — урядом. Цементуючим чинником у цьому випадку є високі ставки оподаткування, що, до речі, платників податків не бентежить: 50% ВВП припадає на державні витрати, у структурі яких головний акцент робиться на забезпеченні доступної освіти, охорони здоров’я, страхування на випадок безробіття, пенсійного забезпечення тощо.
Схоже, що Україна досі вагається у виборі орієнтирів або винаходить четверту, теоретично невідому модель ринкової економіки. Високі ставки оподаткування у нашій країні нижчі, ніж у країнах Скандинавії, але методологія їхнього обчислення настільки «турецька», що навіть не вдаючись у всю її «привабливість», підприємці мають усі підстави працювати в тіні. Зв’язок фінансово сильних світу цього з політикою міг би свідчити про реалізацію принципів кланово-корпоративної Японії, але вітчизняна продукція неконкурентоспроможна на світовому ринку, а технології чомусь прогресують у зворотний бік. Про конкурентне середовище (таке, наприклад, як у США) й арбітражні функції держави в Україні, на жаль, говорити не випадає. Загалом прийнятий бюджет показує, що держава все ще не визначилася зі своїм головним завданням. Вона і бізнес не відпускає, і серйозних інвестицій в якість життя своїх громадян робити не може.
