Відповідно до чинного законодавства, Кабінет Міністрів має не пізніше 15 вересня надіслати у Верховну Раду проект державного бюджету на наступний рік. Ще рано займатися його аналізом: поки лише відомо, що держбюджет-2001 передбачає ВВП 185 млрд. грн. (реальне зростання на 4 %), середньорічний курс гривні 6,7 грн./$1 і нульовий дефіцит. Палкі баталії з приводу ухвалення найважливішого для країни документа ще попереду, але, схоже, що старт їм уже дали. І приводом для цього стала заява міністра фінансів Ігоря Мітюкова про те, що в проекті бюджету на 2001 рік Мінфін пропонує перейти на прямі фінансові відносини держбюджету не тільки з обласними бюджетами, а й з бюджетами міст обласного підпорядкування та районів. «Головна межа міжбюджетних відносин на наступний рік — використання об’єктивних нормативних, так званих формульних підходів для визначення як платоспроможності місцевих бюджетів, так і потреби в їх фінансуванні», — сказав І. Мітюков. На його думку, зміни, що вносяться, не лише збільшать на місцях стимули для збирання прибутків до бюджетів усіх рівнів, а й більше відповідатимуть нормам Конституції та законодавства про місцеве самоврядування. Однак оптимізм міністра фінансів не підтримали представники регіональної влади. Цього тижня на засіданні Союзу лідерів місцевої та регіональної влади України позиції влади було протиставлено «місцевий» погляд:
Віктор ТИХОНОВ, голова Луганської обласної ради:
— Головне, щоб у бюджеті на 2001 рік на місцях залишалося хоча б до 40% коштів, що збираються. На жаль, бюджет нашої країни з року в рік будується за принципом: все стягнути до Києва, а потім уже ділити по регіонах. І часто розподіл залежить, образно кажучи, від «широти усмішки» того чи іншого лідера регіону, тобто розподіляється абсолютно необ’єктивно. Ми тривалий час добивалися, щоб вийти на формульний розподіл бюджету. Тоді відразу стає зрозуміло, чому одній області дали 500 млн. гривень, а іншiй — мільярд. Цього року здавалося, що це реально. Але, на жаль, із самого початку формульний підхід спотворюється. Вся справа у виправних коефіцієнтах, або коефіцієнтах вирівнювання, які застосовують абсолютно необ’єктивно. Наприклад, до Житомирської області застосовано коефіцієнт освіти 23, тобто вона отримає на 23% більше коштів, ніж інші області. Постає питання: чим це мотивовано? З одного боку, дуже добре, що Мінфін дійшов сьогодні до рівня міст. Тільки я вже говорив Ігорю Мiтюкову: тепер у вас тут буде 700 міст і районів. Як ви з ними маєте намір розбиратися? Ми гасили раніше всі пожежі в області, а тепер як? Необхідно знайти розумне рішення, інакше протиборство регіонів із центром продовжиться.
Володимир ТЯГЛО, голова Харківської обласної ради:
— Хотілося б бачити бюджет кожної області самодостатнім для забезпечення всіх наявних статей бюджетного фінансування. У проекті бюджету на наступний рік для Харківської області передбачено 784 млн. гривень. З них лише 440 млн. гривень треба віддати на зарплату бюджетним організаціям. Як же можна погодитися на такий бюджет? Мене дуже часто дивує, що на рівні підготовки бюджету ми досить легко знаходимо спільну мову і з Кабінетом Міністрів загалом, і з Мінфіном зокрема. Але коли отримуєш остаточний варіант проекту бюджету, переданий на розгляд у Верховну Раду, розумієш, що на всіх наших домовленостях поставлено величезний хрест. Як можна допускати таке ставлення до регіональної влади? Сьогодні в Харківській області збирається понад 2 млрд. гривень, нам залишають 784 млн. гривень, тобто третину. І на ці гроші ми повинні повністю профінансувати всі дотації та субсидії населенню. Або їх треба ліквідувати, або, перетягуючи функції регіональної влади в центр, забирайте й цей обов’язок. Те саме стосується й фінансування бюджетних організацій. Залиште нам певний відсоток нарахувань від місцевих зборів для того, щоб, з урахуванням загальнодержавного дефіциту, профінансувати бюджетні організації. Але ні, ми все одно перераховуємо гроші до Києва, а потім чекаємо, надійдуть вони назад чи ні. А до Києва їдуть регіональні «прохачі», і їдуть не з «порожніми руками». Раніше в Україні було 27 бюджетів, а тепер буде 682. У скільки разів збільшиться кількість «прохачів», що їдуть до Києва? Та й чи є в цьому сенс, тим паче, коли для регіонів заздалегідь закладається до бюджету страшний дефіцит.
