Перебуваючи у Львові, Папа Римський під час служби Божої в латинському обряді вручив золоту троянду кардиналові Мар’яну Яворському як дар для Матері Божої Ласкавої у Львівській катедрі. А для усіх нас залишив золоті слова: «Якщо людина не дивиться в небо, то вона втрачає обрії своєї земної дороги». Нині кожен штрих візиту чи події, з ним пов’язаних, сприймається як знаковий, як спонукання поліпшити щось довкола себе і в собі самому.
Після тривалих холодних дощів, що перевищили місячну норму опадів, напередодні приїзду Папи львів’яни заповзялися... мити вікна. Штрих начебто побутовий, та не тільки побутовий. Моральна чистота Святійшого Отця спливали на свідомість навіть тих, якi не знають «Отче наш», і в цім — його найвищий дар.
Папа Римський, удостоєний звання почесного громадянина Львова, прийняв з рук міського голови Василя Куйбіди, котрого він торік удостоїв високої нагороди — ордена Святого Григорія, — знаковий подарунок. Це врятована від знищення стародавня ікона Божої Матері з Дитям, знайдена єромонахом-студитом отцем Себастіаном Дмитрухом на церковній дзвіниці села Попелі на Львівщині. Такий подарунок обрано не випадково. Ікона — ровесниця Берестейської унії — майже знищена. Залишилися лик Богородиці й правиця Божого Дитяти. Львівські реставратори вклали максимум уміння і майстерності у копію, яка подарована разом із оригіналом. Цей подарунок — наче прояв готовності відродити Україну, яка попри лихоліття зберегла свій світлий лик...
«Візит Святійшого Отця, без сумніву, збагатить нас усіх духовно. Суспільство стане більш консолідоване, — переконаний голова Львівської облдержадміністрації Михайло Гладій. — У дні візиту увага всього світу прикута до України, до нашого регіону. Я не сумніваюся, що після нього нами зацікавляться ділові кола з усіх континентів».
До речі, даними соціологічних досліджень, проведених серед львів’ян, 75,5% інтелігенції впевнені, що одним із основних вислідів візиту Папи Римського в Україну буде «ствердження проєвропейської демократичної орієнтації України».
Ніна МАТВІЄНКО, співачка:
— Мені випала велика честь бути на Божественній літургії (Візантійського обряду) за участю Папи Римського Івана Павла II, яка проходила на стадіоні аеродрому «Чайка». Навіть сказати особисто Понтифіку слово привітання і отримати його благословення.
Думаю, що ця людина хоче об’єднати нас у любові. Усі його дії спрямовані на те, щоб ми жили в мирі. Коли він стояв на колінах, цілував українську землю і просив пробачення в аеропорту Бориспіль по прильоті у Київ — це не гра, не театр. Я вважаю, що ми маємо велику честь, що Іван Павло II прибув з візитом до нашої держави. Він видатний політик, філософ, Божа людина, яка все своє життя присвятила єднанню віруючих. Він відкриває нам серця, показує правду і висвітлює дорогу на майбутнє. Коли я підходила до Святiйшого Отця за благословенням, то мені дуже хотілося не тільки поцілувати йому руку, а навіть обійняти його і поговорити. Він людина дуже світла. Я відчувала велике хвилювання, але, лише доторкнувшись до руки Папи, на душі стало тепло і спокійно. Може, тому мені було дуже прикро, коли по телебаченню побачила заяви представників Московського патріархату про несприйняття візиту Івана Павла II. Їх дії — дикість. Я вважаю, що вони люди амбітні й на першому плані у них не релігійне вчення, а політика. Причому не України, а сусідньої держави — Росії. Вони навіть забули одну з Божих заповідей: «Возлюби ближнього, як самого себе».
Папа Римський іде до людей і до нього вони тягнуться. За 22 роки понтифікату Івана Павла II було здійснено 23 замахи на його життя. Але він все одно їздить, зустрічається з віруючими, навіть пробачив турецькому фанату, який стріляв у нього. Може тому міри охорони Папи були дуже великими. Про маршрути його пересування не повідомляли. До стадіону, де проводилося богослужіння, треба було йти пішки більш як три з половиною кілометри. Міліція боялася провокацій і трохи перестрахувалася. Втім, хто хотів побачити Понтифіка, то все одно мав таку можливість. Папа Римський виявив величезну повагу до нашого народу тим, що всі свої промови виголошував українською мовою. Мені здається, що після цього візиту у нас повинні пройти зрушення в суспільстві.
Євген СВЕРСТЮК, редактор християнської надконфесійної газети «Наша віра», колишній правозахисник, в’язень радянських таборів:
— Думаю, що ніхто з візитерів не говорив так про Україну, не звертався до неї з такою любов’ю, не розумів так її серце, як папа Іван Павло II; він назвав нашу землю «политою кров’ю», він вважає її духовним центром, серцем Східної Європи. Промови папи Івана Павла II — то чистий християнський дух, не затьмарений політикою. Не забудьмо, втім, і те, що Папа Кароль Войтила — один з тих людей, які розвалювали тюремні стіни в Польщі та Україні, відкрили тюрми, в яких сидів і я.
Під час свого візиту Папа сказав українцям навіть більше, ніж я очікував. Вельми важливим є його заклик до єдності християн. Думаю, що прірви між католицизмом та православ’ям немає; це проявилося, зокрема, у тому, що між православними й католиками не було релігійних війн, подібних тим, які мали місце між католиками й протестантами. Що нас розділяє, так це брак релігійності і брак культури. Мені очевидно, що які б слова не сказав Іван Павло II, зокрема слова пробачення, вони не заспокоять Московський патріархат. Пояснення у тому, що Папа проповідує серед поган, яких багато ще залишилося як серед католиків, так і серед православних. Що справило на мене найбільше враження під час зустрічі Папи в аеропорту? Картина ідеальної людини в оточенні грішників.
Мирослав ЛАБУНЬКА , д-р філософії, колишній ректор Українського вільного університету в Мюнхені:
— Щодо незгоди Московського патріархату, то що тут було робити? Папа, Апостольський престол зробили все, аби умиротворити московських православних, аби їм сподобатися. Але на якомусь етапі вирішили — вже досить. І зробили те, що мали зробити — поїхали до України. Папа Іван Павло II завжди править службу на мові тієї країни, до якої він приїхав. Хотів би я подивитися, як би з цим впорався Московський патріарх Алексій II.
Одним із невирішених церковних питань залишається проблема перетворення Української греко-католицької церкви на патріархат, на що досі Апостольська столиця не погоджується. А я так думаю, що якби утворився Греко-католицький патріархат, це об’єднало б православних України — вони негайно б утворили одну церкву зі страху перед «засиллям Риму».
Отець Олександр, Церква Пресвятої Богородиці на Оболоні, УПЦ МП:
— Ми не можемо схвалювати візит до України Римського папи Івана Павла II хоча б тому, що, попри традицію, він приїхав сюди без згоди нашої церкви. Хоча Україна є канонічною територією УПЦ МП. Другою причиною незгоди УПЦ МП є те, що досі неврегульовані тяжкі болючі проблеми в Західній Україні, де греко-католики захопили всі наші храми, знищили три великі квітучі православні єпархії. За таких умов недоречно було сюди їхати. Або їхати, принаймні, тільки з політичним, дипломатичним, а не пастирським візитом. Особливо обурливим є візит до Києва, де переважна більшість мешканців — православні.
Православні України дуже бояться, що нога католиків ступить на землю древніх святинь — Києво-Печерської лаври та Святої Софії Київської. Тому православні братства нашої церкви несуть постійні нагляд і охорону, аби не допустити блюзнірство, хоча з боку Ватикану й були дані обіцянки не входити в ці святині.
Ми не проти контактів з католиками — спілкуємося з ними у Всеукраїнській раді церков, вирішуємо спільні проблеми. Але треба поважати чужу канонічну територію. Щодо особистості самого Римського папи Івана Павла II, то я не маю нічого проти нього. Ми проти не Папи, а проти експансивної агресивної політики Ватикану, його устремління на чужі території, на Схід, користуючись демократією, дипломатією і навіть підпільно. Наш голова Союзу православних братств України п. Валентин Лук’яник одного разу сказав: «Якби я зустрівся з Папою в Італії, а не в Україні, я б з ним товаришував!». Загалом вважаю, що Президент Кучма зробив неправильно, запросивши Римського папу, і не мав права говорити від імені всього народу України, коли вітав Римського папу.
Мартін ДЖАЗАІРІ, Чеське телебачення (Прага):
— Важко іноземцю розбиратися у складній системі церковних відносин України, тим більш, що сюди належать також стосунки з Московською церквою. Іноземцю та іновірцю нелегко також орієнтуватися у православ’ї, в ученні та практиці якого на першому місці стоїть церква, а не спасіння людини. У будь-якому разі вважаю візит папи Івана Павла II неабиякою міжнародною подією. Не може бути сумнівів також у тому, що українські католики мають повне право на зустріч із своїм архіпастирем. Дико було б думати інакше. А щодо дозволу УПЦ МП, то всі ми добре знаємо, що такого дозволу Ватикан не отримав би ніколи. Дивними виглядають також претензії Москви на ті храми на Заході України, які начебто відібрали у них греко-католики. Всім відомо, що ці храми Московський патріархат отримав з рук КДБ. Однак Московський патріархат, як і Росія, дуже важко розлучається з тим, що так чи інакше попало до його рук. Хотів би ще сказати, що дуже ціную таку рису понтифікату Івана Павла II, як покаяння за історичні провини церкви. Це мені до душі, це всім нам приклад.
Зиновій КУЛИК, політолог:
— Можна вважати, що приїзд Понтифіка на нашу землю — це подія, яка відбувається приблизно раз на 600 — 700 років, мається на увазі, що два папи були в Криму: один в I ст., другий — в VI ст. Але якщо врахувати, що це перший візит, що Папа слов’янин, що це початок нового тисячоліття, то лише ці три компоненти роблять цей візит воістину історичною подією для України. Це історична подія, яка є об’єктивним світовим визнанням України, як держави, а української нації, як нації державотворної.
Я мав можливість почути перші слова Папи в Борисполі, і від того я відверто щасливий як українець. Вперше з вуст видатного поляка ми почули об’єктивне історичне визнання, що Київ є одним із центрів християнства, більше того — що Україна є базовою територією для поширення християнства у Східній Європі аж до Уралу і далі. Я думаю, що ці слова ми оцінимо лише з часом. Більше того, коли я почув це, то багато в чому стала зрозумілою позиція Московського патріархату.
Під час літургії за візантійським обрядом у Києві Папа цитував слова Христа з Євангелія від Іоана під час тайної вечері про те, що так чи інакше християнство єдине і буде єдиним у майбутньому. Якщо незалежно від конфесії люди усвідомили почуте, то вони зрозуміли, що християнин будь-якої конфесії чекає другого пришестя месії і, очевидно, це може відбутися лише тоді, коли християни будуть єдині.
Якщо говорити про протокольну частину зустрічі Папи, як глави держави Ватикан, як на мене, вона бездоганна. Якщо ж говорити про організацію зустрічі Папи, як голови Римо-католицької церкви, з християнами, то багато чого було зроблено під гаслом «особливі заходи безпеки». Це було зроблено настільки невміло, що відбило бажання якимось чином реалізувати свої намагання хоч здалеку побачити Папу. Скажімо, якщо навіть VIP-гості добиралися до аеродрому «Чайка» по півтори- дві години, і у глухому полі на бездоріжжі була організована VIP-стоянка, то про все інше говорити дуже важко. Я розумію, що є особливі заходи безпеки, але вони в тому й полягають, щоб забезпечити нормальні умови спілкування духовного лідера зі своєю паствою. Я не кажу про безпрецедентне перекриття вулиць за дві-три години до проїзду ескорту і дві години після. Навіть миряни, які були байдужі до приїзду Папи, також потерпали від цих незручностей, і склалося таке враження, що хтось свідомо намагався створити їх якомога більше, з тим щоб викликати звичайне побутове незадоволення у маси людей і пов’язати це з іменем Папи.
Я вважаю, що Папа у своїх промовах був максимально відвертим, історично коректним і видав дуже багато авансів нашому народу. Особливо коли сказав, що його приємно здивувало, що не зважаючи на багаторічні спроби тоталітарного режиму відірвати народ від його історичних коренів, цього зробити не вдалось. І він зустрів тут масу людей, які дійсно пов’язані й зберегли свої історичні, моральні та релігійні корені.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник, член Президії УНП «Собор»:
— Візит Папи ще не завершено, і говорити про його значення в цілому ще зарано, хоч уже ясно: приїзд легендарного Папи, який багато в чому змінив обличчя світу, може мати для України вельми далекосяжні наслідки.
Тому говоритиму лише про перші враження. Насамперед, вельми помітно, що масштаб особистості Івана Павла II змусив навіть наших вищих державних достойників змінити тональність їхніх виступів. Леонід Кучма, вітаючи Папу, промовляв як цілком респектабельний європейський президент. Я розумію, що це — заслуга спічрайтерів і радників. Але ж «для внутрішнього вжитку» ті ж радники обирали зовсім іншу тональність, квінтесенцією якої стали сумновідомі «шарики за ролики» й «бред сивої кобили»...
Безумовно, шоком для нашої переважно російськомовної еліти (та й для пересічних киян) стала підкреслена україномовність Папи (вкупі з вільним використанням під час відправ ще десятка інших європейських мов). Ми вже давно звикли, що Папа — поліглот. Але одна справа — знати щось абстрактно, а інша — відчути на собі. На тлі глибокої шанобливості Папи до нашої мови особливо непривабливо виглядають ті наші урядовці, на чолі з першим віце-прем’єром Олегом Дубиною, які досі не спромоглися публічно стулити двох слів українською.
І нарешті, після глибоких і мудрих слів Папи про необхідність прощення один одному давніх кривд, для кожної хоч скільки-небудь наділеної здатністю критично мислити людини вже нічим не можна виправдати обскурантської, ненависницької позиції Російської православної церкви та її відділку в Україні. Ця церква постала раптом «в усій красі» — не як духовна установа, а як суто політична інституція, покликана затримувати Україну в сфері московського впливу. Й число симпатиків цієї церкви (принаймні у середовищі інтелігенції) в ці дні катастрофічно скоротилося (за повідомленням прес-служби УНП «Собор»).
Ілля АРХIПОВ , радіо «Ехо Москви» (Москва):
— Загалом згоден, що Римський папа має повне право відвідувати своїх вірних — католиків та греко-католиків. Вважаю, однак, що Апостольський престол повинен був якось домовитися з УПЦ МП, аби не викликати протестів православних. Ці протести продемонстрували, що є чимало незадоволених візитом серед громадян України. В результаті — ще більший розкол одновірців — одні служили молебні, щоб візит пройшов добре, інші молилися заради протилежної мети. Знаю також, що Московська патріархія великого значення надає тому, буде чи не буде під час візиту розпочато процес канонізації митрополита Андрія Шептицького, і готується до протестів, якщо «так». Ще одна причина погіршення стосунків між Ватиканом і Даниловим монастирем — зустріч папи Івана Павла II з Філаретом. Від таких факторів залежить хисткий мир між християнами. Переконаний, втім, що Московський патріархат винен у тому, що не надав автокефалії Українській православній церкві, звідки й пішли численні ускладнення.
Андрій ПАВЛИШИН , редактор журналу «Ї»:
— Кажучи жартома, то можливо київські чиновники навчаться у Папи говорити українською мовою без акценту і стилістично правильно, а якщо серйозно, то цей приїзд дасть дуже серйозний поштовх до роздумів суспільству, державним діячам і громадянам над фундаментальними основами буття. Католицька церква в світі має велетенський досвід євангельського служіння і розмови з людьми. Вона вчить краще доносити слово правди і любові до кожного. Те, що у нас називають релігією чи духовністю, є тільки символяція — дуже умовні символи, якими спекулюють особливо тоді, коли треба привернути увагу громадськості до персони. Я вважаю, що у нас також існує дуже серйозна криза у галузі духовності і в галузі конфесійного життя, а цей візит допоможе побачити здорові моделі того, як це має бути. Напевне, нашій еліті в сенсі політичному і духовному це важливий урок, як коротко, виразно і просто потрібно доносити свої думки до людей.
Леся АНТОНОВИЧ , директор культурно-мистецького центру «Дзига»:
— Доволі виважений, не переобтяжений і надзвичайно щирий виступ папи Івана Павла II дуже сподобався. Саме про організацію в Києві важко говорити, але так, як це виглядає по телебаченню, то столиця краще підготувалася, ніж Львів. Зараз (вчора. — Ред. ), через п’ятнадцять хвилин, Папа повинен проїхати по Вірменській вулиці, а ремонт ще не припинився. Як кажуть, «коли Папа приїздить, то все стає гаразд», вступають у силу якісь благодатні обставини, які сприяють тому, що приїзд Папи закінчиться позитивними результатами і для того міста, куди він приїжджає. Єдиним, що непокоїло, було те, що на латинському обряді було набагато більше людей, ніж на візантійському. Думаю, що у Львові буде навпаки.
Ярослав ІСАЄВИЧ, історик:
— Я думаю, що приїзд Папи буде сприяти взаємній толерантності України, сприятиме кращому пізнанню, усвідомленню нами цієї місії, зрештою швидше особисто Папи, як Ватикану в цілому, певному усвідомленню і позитивній ролі сучасних польських інтелектуалів, яких репрезентує Папа, як людей, що в цілому правильно усвідомлюють місце України у світі. Враження від виступу в мене дуже позитивне, я захоплююся мужністю цієї людини, яка долає фізичну неміч во ім’я почуття обов’язку, і видно, що він не перечитував текст, написаний іншим, а і особисто багато вклав у ці слова. Можливо, я згоден не з усiм, про що він говорив, але більше переважають глибокі, розумні оцінки ситуації. Щодо організації, то поганих моментів я не помітив, але розповідають, що щось жахливе дiялося на підступах до «Чайки». Я був у Варшаві під час першого візиту Папи до своєї рідної країни, і там таких штучних перегороджень за багато годин до приїзду не було. Побачимо, чи дасть цей візит якісь результати.
Роман ІВАНИЧУК, професор Львівського державного університету:
— Ця свята людина благословила Україну, і я вірю в це благословення. З політичної точки зору — це велика популярність нашої держави у світі, бо величезна кількість держав зараз приймають прямі трансляції з Києва та Львова. Дуже знаменно, що Папа, поляк за національністю, з такою симпатією ставиться до України, вірить у її майбутнє, радіє за неї і чудово говорить українською. Зміст його промов гуманний, людський.
Приїзд Папи багато чого висвітлив. Він показав розділ між українською і російською цивілізаціями. І магомети, і індуїсти, і буддисти — усі приймають Папу, як людину, яка варта честі й поваги, та тільки Московський патріархат і сам Алексій показали своє невігластво. Україна тільки виграла на цьому візиті, і стільки, адекватно, втратила Москва своєю боротьбою проти нього.
Підготували Клара ГУДЗИК, Тетяна ПОЛІЩУК, «День», Володимир ДЕНИСЕНКО
