Учора о 24.00 закінчився останній термін встановлення Центральною виборчою комісією офіційних результатів повторного голосування на виборах президента України 26 грудня 2004 року. На момент здачі номера ЦВК ще не поставила крапку в тривалих виборах глави держави. Мало сумнівів у тому, що офіційні результати кампанії не відрізнятимуться від попередніх. Згідно з ними, за В. Ющенка проголосували 51,99% виборців (15,1 млн. чол.), за В. Януковича — 44,19% (12,8 млн. чол.).
Але якщо питання з іменем нового президента країни можна вважати майже закритим (швидше за все, команда В. Януковича оскаржить результати у Верховному Суді), то питання майбутнього України з новою владою та новою опозицією тільки «відкривається». Про те, які виклики та загрози чекають країну і переможців найближчим часом, «День» спитав експертів-політологів.
Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:
— Майже річний передвиборний марафон не тільки дав результат — нового президента, нову владу, зміну еліт, а й поставив оновлену українську націю перед низкою викликів та необхідністю своєчасних і точних відповідей на нові запити суспільства. Перший виклик, на мій погляд, полягає в тому, що в ході виборної кампанії і потім оранжевої революції фактично зламана пострадянська машина державної влади, що залишалася в Україні після розпаду СРСР і в період пострадянського розвитку. Тому тепер перед Україною стоїть функціональне завдання створення нового державного апарату, нової управлінської системи, яка б відповідала вже демократичним, громадянським та європейським зразкам і рівню нових демократичних запитів оновленого українського суспільства. Це надзвичайно складне завдання. Таку державну систему необхідно буде вибудовувати за надзвичайно короткий термін, на хвилі революційних очікувань, в умовах певного кадрового та концептуального дефіциту, паралельно з розвитком демократичної системи ротації еліт і політичного управління, і на тлі певного розколу поствиборної політичної свідомості. Тим більше, що в нинішніх територіальних кордонах Україна ще не існувала в рамках демократичної системи управління. Вона існувала в умовах радянської ієрархічної управлінської системи, пострадянського політичного режиму, в якому важливу роль відігравала президентська силова вертикаль, що дозволяла балансувати регіональну політичну та культурну різноманітність України в рамках легітимної та більш- менш унітарної держави. А зараз виклик перед новою владою полягає в тому, щоб саме на демократичних, громадянських засадах забезпечити територіальну цілісність і функціональну ефективність нової держави та нової політичної системи загалом.
Як розпорядитися новими очікуваннями українського суспільства? Фактично необхідно сформувати новий політичний порядок денний розвитку України як суб’єкта нової європейської політики, великого регіону Східної Європи, як суб’єкта демократичних, економічних і соціальних перетворень. Тому в умовах концептуального дефіциту повинні бути знайдені своєчасні та точні теоретичні й емпіричні рішення, визначене співвідношення між глобальними та локальними завданнями з формування та реалізації нового інтелектуального та політичного порядку денного для України.
Третій виклик пов’язаний із завданнями вибудовування нової влади, нового виконавського лідерства в розвитку інститутів політичного та парламентського представництва, які б відповідали ціннісному європейському вибору в ході виборів (перепрошую за каламбур). Фактично затвердження виборної демократії в ході оранжевої революції підтверджує необхідність того, щоб в Україні влада була виборна. Ось чому необхідно відмовитися від практики так званих корпоративних урядів (які були «збірними командами» бізнес-груп), необхідно відмовитися від моделі уряду як балансира між різними корпоративними лобістськими групами та неспішно, але фундаментально здійснювати перехід до партійно-політичної моделі уряду, в якому б перебували представники відповідальних парламентських сил, підзвітні своєму виборцю. Від цього переходу залежить і кадрова композиція самого Кабінету Міністрів, і в цілому кадрова композиція влади. У цьому випадку кадровий набір нового уряду повинен і складатиметься з політиків, які представляють реальні парламентські сили, що спираються на широку масову та громадянську підтримку. Тому суперечка про конкретні портфельні розподіли трохи передчасна доти, поки нова влада не вибере нову модель політичного уряду та представництва.
Звідси — наступний виклик. Він полягає в тому, щоб правильно співвіднести очікування суспільства з настроями в політичних елітах, знайти оптимальне співвідношення між революційними й еволюційними шляхами розвитку української ситуації, зрозуміти, що кожна революція, в тому числі й демократична, чого-небудь варта, якщо вона вміє вчасно зупинитися. В іншому випадку будь-яка революція перетворюється на контрреволюцію або пожирає своїх дітей і промоутерів. Українська революція — особлива не лише в плані мирних її форм, а й у плані поєднання з легітимними та легальними формами втілення. Тому сьогодні важливо з погляду вишиковування структур нової влади не захоплюватися революціоналізмом і враховувати, що: 1) панування в столиці в територіально великих державах ще не означає впливу в усіх регіонах; 2) кадрові зміни повинні здійснюватися не революційним, а еволюційним шляхом (демократична політична система передбачає ротацію еліт, а не різкі зміни професійного чиновницького апарату). Тим більше, що зараз важливі не стільки кадрові зміни, стільки вибудовування нового державного менеджменту, нового адміністративного стилю володарювання.
Певним викликом для України є відносини з Росією. Фактично в ході виборчої кампанії політико-ціннісні траєкторії Росії й України розійшлися. І різниця між ними стає дедалі очевиднішою. Проте різні ціннісні та політико-культурні детермінанти й орієнтації не повинні впливати на рівень міждержавних відносин. Тому сьогодні заново треба вибудовувати рівень, кадровий набір і інструментарій російсько-української взаємодії, враховуючи жорстку технологічну залежність України та Росії в низці найважливіших для української економіки галузей. У нових російсько-українських відносинах не повинні основне місце займати політтехнологи. Кадрові дипломати, дипломатичні школи України та Росії повинні сьогодні наново переглянути комплекс російсько-українських відносин і знайти нові точки для сусідського партнерства. Політико-олігархічна дипломатія на російсько-українському напрямі сьогодні вже просто неможлива.
Василь СТОЯКІН, директор Центру політичного маркетингу:
— Нова адміністрація, на мій погляд, має дві великі проблеми, які проявилися вже в період виборчої кампанії, здебільшого між другим і третім турами виборів. Перша з них полягає в тому, що виборча кампанія Ющенка була абсолютно беззмістовною. Якщо команда Яуковича хоч би намагалася намалювати якийсь стратегічний шлях розвитку країни, то команда Ющенка цього не робила. У Віктора Андрійовича взагалі, за моїми спостереженнями, за переважною кількістю питань є кілька взаємовиключних думок. Конкретний і досить неприємний приклад — це все, що говорилося щодо пенсійної реформи. Ющенко дозволяв собі з невеликим відривом за часом озвучувати наступні тези: спочатку — що уряд Яуковича не мав можливості підвищувати пенсії, потім — що уряд мав можливість підвищувати пенсії не з вересня, а з січня минулого року, і ще пізніше — що новий народний уряд президента Ющенка підвищить пенсії вдвічі порівняно з підвищенням, здійсненим урядом Януковича. З одного боку, така суперечність дозволяє маневрувати, але з іншого — це не дуже добре, бо визнаний майстер такого маневру Леонід Кучма нажив собі саме на цьому багато проблем. У принципі, якщо ми говоримо про те, що ці вибори відкривають перед Україною якусь нову перспективу, то хотілося б цю перспективу все-таки бачити. А ми, крім того, що «влада стане іншою», більше нічого не чуємо.
Друга такого ж роду проблема полягає в неадекватності сприйняття реальної ситуації в країні. Я не знаю, з чим пов’язана ця неадекватність, чи постійне це чи тимчасове явище, чи просто політична поза. Але ті ж теледебати перед третім туром показали, що Віктор Андрійович не вважає, що в країні є якісь виборці, які голосують проти нього. І сигналів у цьому напрямі більше ніж досить. Зокрема, коли говорять про уряд народної довіри, мається на увазі уряд, який створюється в надзвичайних умовах і складається з представників усіх основних політичних сил країни. До уряду народної довіри від Ющенка, судячи з усього, ввійдуть тільки представники коаліції «Сила народу» і політичних сил, які зараз примкнули до них. Тобто половина політичних сил, половина електорату просто не враховується. І позиція Ющенка, неодноразово озвучена, полягає в тому, що проти нього можуть голосувати або бритоголові бандити, або люди, які не мають достатньо інформації та залякані адмінресурсом.
Тепер про конкретні виклики, на які новій владі доведеться відповідати. Перший — це розбалансованість економіки, яка, попри всі сприятливі прогнози, буде тільки наростати. Звичайно, певних збитків економіці завдали експерименти уряду Януковича. Але якби зберігалася керованість країною, якої не було протягом практично місяця, то ці процеси зрештою вдалося б загнати в рамки. А як вони розвиватимуться тепер — сказати складно. Чекати плавного переходу від одного уряду до іншого не доводиться. Уже просто тому, що уряд довго формуватиметься — не в плані призначень, а в плані того, що він дуже довго притиратиметься та приступатиме до роботи. Крім того, є ще ціла низка об’єктивних і суб’єктивних економічних чинників. Серед перших — підвищення цін на енергоносії. З іншого боку, є дуже нехороші сигнали того, що нова адміністрація буде ліберальніша стосовно внутрішньої економічної політики, що, швидше за все, призведе до зростання інфляції. Є нехороші сигнали щодо можливості перегляду підсумків приватизації. Мені не здається, що тут можна буде провести націоналізацію «Криворіжсталі» і на цьому зупинитися. У будь-якому разі, навіть сам по собі цей крок завдасть великого збитку інвестиційній привабливості України.
Ще одним викликом є проблеми кадрової політики. Сформувати хороший, ефективний, сучасний уряд досить легко. У команді Ющенка вистачає професіоналів, які зможуть це зробити. Але ось сформувати районні адміністрації буде значно важче. Більшість сьогоднішніх голів райадміністрацій доведеться зміщати через переважно політичні причини. Але ким їх замінити? Де взяти близько 500 кваліфікованих управлінців на місцях? Не виключено, що ми бачитимемо кадрову політику в цьому відношенні справді дивну. Швидше за все, дуже скоро з’ясується, що «Силі народу» бракує людей, щоб змінити голів адміністрацій, їхніх заступників та інших. Можливо, доведеться подекуди йти на дуже неприємні, небажані кадрові компроміси зі старою елітою, тобто повертати щойно відставлених людей. Усе це може поставити перед Ющенком ще один виклик — тиск із боку радикально налаштованих його соратників.
