Вектор розвитку, вибраний нашим найбільшим і «вічним» сусідом — Російською Федерацією, був і залишається вельми істотним чинником, який безпосереднім чином впливає не лише на стан двосторонніх відносин між Росією та Україною, але й перспективи самої української політики, як внутрішньої, так і зовнішньої. У чому суть прихованих процесів, які відбуваються нині в російських «коридорах влади», в умах кремлівських «верховних стратегів», і, що не менш важливо, в свідомості рядових росіян? Нас, українців, спонукає думати про це аж ніяк не проста цікавість, а тривога за майбутнє. Саме цю проблематику досліджував у нещодавній публікації («День», №113) наш експерт Володимир Лєсной.
Зараз ми пропонуємо до уваги читачів матеріал, що належить перу видатного російського філософа ХХ століття Миколи Олександровича Бердяєва (1874-1948), а саме — витяги з його класичної праці «Джерела і сенс російського комунізму», виданої в Парижі 1937 року. У цій праці чудовий мислитель творчо шукає відповідь на питання: які саме особливості російської свідомості сприяли й сприяють утвердженню в країні тоталітаризму? І хоча (за зовнішньою видимістю!) у Бердяєва йдеться про революційно-тотальну свідомість початку ХХ століття, проте аналіз філософа дозволяє зрозуміти події і сьогоднішнього дня. Ось чому з думками Бердяєва варто ознайомитися й читачам «Дня».
«ДЖЕРЕЛА Й СЕНС РОСІЙСЬКОГО КОМУНІЗМУ»
...Вирішальним, принаймні, є той факт, що перша спроба здійснення комунізму на грунті марксизму, який ми бачимо в Росії, також розглядає людину як функцію економіки, і так само дегуманізує людське життя, як і капіталістичний лад. Тому того перевороту у всесвітній історії, на який сподівалися Маркс і Енгельс, не сталося, тим часом як комунізм претендує не лише на створення нового суспільства, але й на створення нової людини. Про нову людину, про нову душевну структуру багато говорять у радянській Росії, про це люблять говорити й іноземці, які відвідують радянську Росію. Але нова людина може з’явитися лише в тому випадку, якщо людину вважають вищою цінністю.
Якщо людину розглядають виключно як цеглину для будівництва суспільства, якщо вона лише засіб для економічного процесу, то доводиться говорити не так про явище нової людини, як про зникнення людини, тобто про поглиблення процесів дегуманізації. Людина виявляється позбавленою вимірів глибини, вона перетворюється на двомірну, площинну істоту. Нова людина буде лише в тому випадку, якщо людина має вимір глибини, якщо вона є духовною істотою, інакше взагалі людини немає, а є лише суспільна функція. Людина в своєму вимірі глибини причетна не лише до часу, але й до вічності. Якщо людина цілком викинута в процес часу, якщо в ній немає нічого від вічності і для вічності, то образ людини, образ особистості не може бути втриманий. Комунізм у своїй матеріалістично-атеїстичній формі цілком підпорядковує людину потокові часу, людина лише скороминучий момент часу, який дробиться, і кожен момент є лише засобом для подальшого моменту. Тому людина виявляється позбавленою внутрішнього змісту, життя людське дегуманізується.
У російський комунізм увійшли не традиції російського гуманізму, який мав християнські джерела, а російського антигуманізму, пов’язаного з російським державним абсолютизмом, що завжди розглядав людину, як засіб.
Ленін оголошує моральним усе, що сприяє пролетарській революції, іншого визначення добра він не знає. Звідси випливає, що мета виправдовує засоби, всілякі засоби. Моральний момент у людському житті втрачає всіляке самостійне значення. І це є безперечна дегуманізація.
Психічний тип комуніста визначається передусім тим, що для нього світ різко поділяється на два протилежних табори — царство світла й царство пітьми без всяких відтінків. Фанатизм, нетерпимість, жорстокість і насильство комуніста яскраво вираженого типу (для Бердяєва, важливо зазначити, — це російський тип.) І. С. визначається тим, що він відчуває себе поставленим перед царством сатани й не може терпіти цього царства. Але при цьому він перебуває в негативній залежності від царства сатани, від зла, від капіталізму й буржуазії. Він не може жити без ворога, без негативних почуттів до цього ворога, він втрачає пафос, коли ворога немає. І якщо ворога немає, то ворога потрібно вигадати. Якби класовий ворог зник остаточно й комунізм легко було б здійснювати, то комуністичний пафос також зник би...
Самий інтернаціоналізм російської революції — суто російський, національний. Я схильний думати, що навіть активна участь євреїв у російському комунізмі дуже характерна для Росії і для російського народу. Російський месіанізм споріднений із єврейським месіанізмом. Ленін був типово російською людиною. У його характерному, виразному обличчі було щось російсько-монгольське. У характері Леніна були типово російські риси і не спеціально інтелігенції, а російського народу: простота, цілісність, грубуватість, нелюбов до прикрас і до риторики, практичність думки, схильність до нігілістичного цинізму на моральній основі. Ленін був революціонером-максималістом і російська державна людина. Він поєднував у собі простоту, прямоту й нігілістичний аскетизм із хитрістю, майже з підступністю, граничний максималізм революційної ідеї, тоталітарного світогляду з гнучкістю і опортунізмом у засобах боротьби, в практичній політиці. Тільки такі люди є успішними й перемагають.
Ленін міг це зробити лише тому, що він поєднував у собі дві традиції — традицію російської історичної влади в її найбільш деспотичних виявах і традицію російської революційної інтелігенції в її найбільш максималістичних течіях. Як це парадоксально не звучить, необільшовизм є третя ява російської великодержавності, російського імперіалізму, — першою явою було московське царство, другою явою — петровська імперія. Проблема влади була основною в Леніна і в усіх, хто слідував за ним. І вони створили поліцейську державу, за способами управління дуже схожу на стару російську державу. Але організувати владу, підпорядкувати собі маси не можна лише силою зброї, чистим насильством. Потрібна цілісна доктрина, цілісний світогляд, потрібні скріплюючі символи. У Московському царстві й у імперії народ тримався єдністю релігійних вірувань. Нова єдина віра для народних мас повинна бути виражена в елементарних символах. По-російському трансформований марксизм виявився для цього цілком придатним. Абсолютну істину стверджує не пізнання, не мислення, а напружена революційна воля. Тоталітарний марксизм є абсолютною істиною. І вчення, яке обгрунтовує тоталітарну доктрину, що охоплює всю повноту життя — не лише політику й економіку, але й думку, і свідомість, і всю творчість культури — може бути лише предметом віри.