Шановна редакціє газети «День»!
У зв’язку з опитуванням соціологічної служби «Дня»: «Що ви думаєте відносно того, що в Україні налічується біля 100 партій?» (31 травня 2000 р.) замислюєшся і над тим, що скільки партій, стільки й назв. Уявляєш, як перед парламентськими виборами звирує на телекрані калейдоскоп «Баунті» та «Снікерсів»: об’єднаних і роз’єднаних, прогресивних і соціалістичних, шанувальників жінок і любителів пива.
Серед цієї одноманітної розмаїтості є й таки, що ніби з «Червоної книги» захисту рідкісних птахів. Наприклад, «Собор» – величне, філософське поняття, красиве, звучне слово. От якби й партія могла у повній мірі відповідати цій назві: бути потужною, об’єднуючою силою, за якою б люди пішли так, як йдуть на свята до собору... Але це поки що фантазії та добрі побажання. Назви більшості партій не відповідають ні змісту їх діяльності, ні можливостям. А також не завжди співвідноситься із відчуттям міри. Наприклад, одна справа – жінки, пиво, яблука, і зовсім інше – Батьківщина.
Хіба можна називати партію таким високим поняттям? Сьогодні постійно на слуху гучні відміни слова, що не прийнято промовляти всує, у зв’язку, із м’яко кажучи, делікатними ситуаціями навколо бізнесових справ голови партії. А скільки ще буде подібних ситуацій у передвиборний боротьбі... На жаль, наші партії не являють собою шедеври політичного мистецтва, щоб брати у назву образ такої великої художньої та емоційної сили. І чи так вже етично у рекламних роликах за допомогою цього образу переводити почуття людей до Батьківщини на прихильність до партії? Навіть, якби ця партія була взірцем взірців... Мабуть, партiйнi політтехнологи перевершили комуністичне гасло: «Народ и партия едины», своїм ототожнюванням однієї партії з Батьківщиною. До того ж, ця партія вже змінювала назву (чи то трансформувалась у іншу партію), щоб дистанціюватись від скандально відомого і сумнозвісного колишнього голови партії, а разом і від дискредитованої ним назви: «Громада» (гарне, красиве слово).
Хотілося б, щоб на цю проблему звернуло увагу «Товариство української мови «Просвіта». Адже у разі чергового скандалу ніхто не буде перекладати назву партії на іншу мову. Не можна допустити, щоб колись обивательський поговір шарпав це високе поняття (навіть як назву) так, як зараз – слово «демократія», а у східних регіонах і слово «незалежність». А слово «громада» у багатьох громадян мимоволі викликає асоціації з купою грошей...
Можливо, партійці замисляться над цим питанням і знайдуть іншу, більш прийнятну назву для своєї партії. Окрім етичного і морального аспекту припустимості такої назви, виникає запитання і щодо юридичного обгрунтування. Батьківщина – це не тільки художній образ, це насамперед поняття «країна». А хіба може одна партія виступати від імені країни?
