У нас з’явився рідкісний шанс придбати і перетворити
на музей всесвітньо відому колекцію театрального живопису нащадка київських
Рюриковичів М. Д. Лобанова-Ростовського.
Збірка складається з тисячі першокласних творів — живописних
свідків давноминулих вистав, багато з яких було створено творцями світового
рівня: С. Дягілєвим, В. Мейєрхольдом або ж нашим земляком О. Таїровим.
Художники, твори яких збирає князь, репрезентують «серебряный век» — перші
десятиліття ХХ сторіччя і походять iз Росії, України, Грузії, Вірменії.
Лобанов-Ростовський міг би сказати про себе, як колись Катерина II: «Я
князь мимоволі, а за покликанням — колекціонер». З 1950-х і дотепер Микита
Дмитрович обстежив мало не весь світ. Він знайомився з художниками початку
сторіччя, їхніми родичами, друзями. Орієнтуючись на свій смак (як виявилося,
вроджено бездоганний), купував не аукціонних фаворитів, а невідомих тоді
нинішніх кумирів. Він відкривав для себе і Заходу велич культури своєї
батьківщини. «У мене, — каже Микита Дмитрович, — була нагода заперечувати
стереотипні стадні заяви про комуністичну загрозу, ракети й ГУЛАГ однією
фразою: «Подивіться на картини в моїй оселі. Ось вона, моя Вітчизна — розумна,
добра, талановита і барвиста».
Заглиблюючись у російську історію, М. Лобанов-Ростовський
з’ясував: корені багатьох явищ ведуть до Києва. Він приїздить сюди, відвідує
сестру великого Малевича, знаходить будинок Екстер, купує малюнки Богомазова
(і дарує їх музеєві Гугенгейма в Нью-Йорку). А головне — вiн дізнається,
що саме в Києві існувала дивовижна за силою і якістю сценографічна школа
Олександри Екстер, в котрій поєдналися суворість найновішого французького
стилю з кольоровим буянням українського народного мистецтва. Кубофутуризм
на театральний кін (і не лише український, але й російський, німецький,
французький) принесли з Києва Екстер та її послідовники. Їхні праці поповнили
колекцію князя, і цю її частину він називає «моя україніка». «Я був вражений,
— зізнається М. Лобанов- Ростовський, — що в Києві побачив багато творів
світового рівня». Все це було приховане від людського ока так далеко, що
мало хто здогадувався про велике минуле української сценографії. Ці твори,
розмірковує Микита Дмитрович, як поставити їх поруч із Пікассо чи Браком
— французькими метрами, не втратили б на силі, а виграли б: помітнішою
стала б їхня своєрідність.
Як і збережені ним твори, князь не уникнув сталінських
репресій. Він народився в еміграції в Болгарії, куди втекли від більшовицького
терору його батьки. «Ми стали вигнанцями, не маючи жодної провини, окрім
аристократичного походження». 1946 року батька, маму та одинадцятирічного
Микиту запроторили до в’язниці, кожного в одиночну камеру. «Сиділи елітарно,
в одиночку», — невесело жартує Микита Дмитрович. Була каторжна праця в
копальні. «Я обносився. На допомогу прийшла кмітливість зека. Зробив у
мішку три дірки й натягнув на себе... Еміграція — незавидне існування.
Не дай вам Бог жити в еміграції».
Отже, колекція Лобанова-Ростовського стала культурним явищем
глобального рангу. Інших такого гатунку приватних збірок у світі нема.
Цей унікальний ансамбль слід зберегти нероздрібненим. «Наше зібрання відбиває
шар загальноросійської культури з її неповторними досягненнями як у Росії,
так і в еміграції. Я довідався, що нашу колекцію хоче придбати уряд Москви.
Я віддав усе життя цій справі, і для мене було б особистим успіхом побачити
її в столичному музеї».
Микита Дмитрович погоджується й на те, щоб його збірка
стала музеєм у Києві. Для цього киянам слід об’єднати приватний капітал
з державними гарантіями. Колекцію можна було б, наприклад, експонувати
в старовинному особняку на Московській вулиці — філії Музею історії Києва
в супроводі розлогої інформації про збирачів (тобто подружжя Ніни та Микити
Лобанових-Ростовських), про художників, зокрема українських, яких, як уже
мовилося, в колекції М. Лобанова-Ростовського було досить, про режисерів
та спектаклі. А оскільки на цю збірку є попит в усьому світі, то кошти,
витрачені на її придбання, повернулися б досить швидко. Вже зараз до власника
надійшли прохання виставити колекцію в Парижі та Мадриді.
Через несприятливі історичні обставини наше місто втратило
багато художніх цінностей: твори найзнаменитішого українця Казиміра Малевича,
скіфське золото, картини Олександра Богомазова, цього українського Пікассо,
мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору. Як би хотілося, щоб цього
не сталося з театральною колекцією, зібраною невтомним нащадком князя Володимира
Великого.
P.S. З приводу колекції Лобанових-Ростовських українські
діячі культури надіслали відкритого листа віце-прем’єрові України Миколі
Жулинському, міністру культури Богданові Ступці, міському голові Києва
Олександрові Омельченку. У листі, зокрема, мовиться: «Впродовж останніх
років мерія Москви вела переговори про придбання для музею сучасного мистецтва
Росії цієї колекції. Нині, як повідомляє власник, з його ініціативи ці
переговори заморожено.
Зі слів Микити Дмитровича Лобанова-Ростовського, він не
проти того, щоб колекцію було придбано Києвом і вона постійно експонувалася
тут.
Збірка Лобанова-Ростовського складається з картин найвидатніших
художників Російської імперії та СРСР, серед яких чимало українських художників
світового рівня: К. Малевич, A. Петрицький, В. Меллер, О. Богомазов, О.
Екстер, О. Хвостенко-Хвостов, М. Андрієнко-Нечитайло, В. Татлін, М. Ларіонов,
П. Челіщев, О. Тишлер, І. Рабинович.
До колекції також входять твори таких корифеїв російського
авангардного мистецтва, як Н. Гончарова, О. Родченко, Л. Попова, О. Веснін,
І. Нивінський. Вони були речниками новаторських стилів, що виникли в ХХ
столітті — кубізм, футуризм, експресіонізм, конструктивізм.
Ядром колекції є, безперечно, малярський авангард. Але
мистецькі течії попередньої доби (кінця ХIХ — початку ХХ століття): символізм,
імпресіонізм, національний реалізм, сецесія — заступлені першорядними іменами
й творами: М. Врубель, К. Коровін, Л. Бакст, О. Бенуа, І. Білібін.
Колекція збиралася впродовж багатьох десятків років у різних
країнах — Англії, Франції, США, Німеччині, Греції, Росії, Україні.
...Рід Лобанових-Ростовських, що походить від Володимира
Великого Рюриковича, мав постiйний зв’язок з Україною. Яків Лобанов- Ростовський
на початку ХIХ століття був генерал-губернатором України. Сам Микита Дмитрович
є щедрим дарувальником українських музеїв: музеєві Шевченка він подарував
акварельний пейзаж нашого Кобзаря, а Національному художньому музею — етюд
І. Рєпіна «Запорожець» та 15 театральних ескізів О. Екстер. Він і надалі
збирається поповнювати музеї Києва і консультувати їх з питань україніки
на міжнародних аукціонах.
Придбання збірки М. Д. Лобанова-Ростовського для Києва
піднесло б мистецький та державний авторитет нашого міста i України на
кілька позицій».
ДОВІДКА «Дня»
Микита Дмитрович Лобанов-Ростовський народився 6 січня
1935 року в Софії. Громадянин США, 1958 року закінчив Оксфордський університет
(магістр геології), 1960-го — Колумбійський університет у Нью-Йорку (магістр
економічної геології), 1962 рік — Нью-Йоркський університет (магістр банківського
обліку). Працював геологом-розвідником нафти в Аргентині, згодом зробив
кар’єру в престижних американських банках, до 1997 року був радником фірми
«Де Бірс» (видобуток i продаж діамантів). Член Американської асоціації
геологів-нафтовиків та Американського інституту інженерів гірничовидобувної,
металургійної та нафтової промисловості. Активно займається громадською
діяльністю. Є довічним членом Спілки благочинників музею Метрополітен (Нью-Йорк),
членом Спілки фонду Кирила та Мефодія (Софія), правління Інституту сучасної
російської культури (Лос- Анджелес), Асоціації американських учених російського
походження в Нью-Йорку i Товариства колекціонерів у Москві. Автор низки
наукових праць, серед яких варто відзначити книги: «Російські художники
i театр» (1969), «Фінансування торгівлі» (1980), «Банківська справа» (1982).
Мешкає у Великій Британії.
