Передусім у центрі уваги Верховної Ради виявиться діяльність уряду Валерія Пустовойтенка з нейтралізації впливу фінансової кризи в Росії на українську економіку. Мегаструс банківської й валютної систем РФ дещо замаскували внутрішні причини різкої девальвації української національної грошової одиниці. У принципі, якби не було російської кризи, то її слід було вигадати для імітації рішучих дій Президента Леоніда Кучми щодо виведення на світлий шлях процвітання. Зате тепер можна спокійно казати про втягування України до «рубльової економічної вирви» й міркувати про міру взаємозв’язаності фінансових систем двох країн. Мовляв, у нас все було нормально, країна неухильно наближалася до щасливого майбутнього, й раптом «упав» рубль, порушивши тим самим благородні плани уряду й Президента. На другий план відійшли проблеми з «пірамідою» облігацій внутрішньої державної позики, яка сама по собі могла завалитися будь-якої миті, обслуговуванням зовнішнього держборгу України, погашенням заборгованості по зарплаті.
Однак «російське алібі» українського уряду не може врятувати його від різкої парламентської критики. Природно, що на фоні зростання цін і знецінення гривні тільки лінивий не стане публічно «штовхати» прем’єра й Президента. Певно, передчуваючи жорсткий «наїзд» законодавчої влади, Валерій Пустовойтенко став захоплюватися «пакетною» технологією. Як відомо, незатвердження парламентом програми діяльності Кабміну рівнозначне винесенню йому вотуму недовіри. З 1997 року прем’єр уникав виносити відповідний документ на розгляд депутатів, і це йому сходило з рук. Але все колись закінчується, й на початку осіннього політичного сезону парламентарії, безумовно, захочуть дізнатися про план антикризових дій уряду на найближчий час. Затвердження Верховною Радою програми КМ може перетворитися на публічне шмагання виконавчої влади. Тому Пустовойтенко запропонував парламенту розглянути урядову програму в пакеті з проектом державного бюджету на 1999 рік, програмою соціально-економічного розвитку країни на 1999 рік, а також проектами прогнозних показників розвитку економіки до 2000 й 2010 років. Іншими словами, робиться спроба «замаскувати» дії Кабміну в купі законопроектів. Навряд чи «пакетний метод» спрацює, оскільки депутати, швидше за все, не налаштовані на таке конструктивне співробітництво з виконавчою владою. Найвірогідніша «точечна» технологія критики уряду. Вона включає до себе:
1) розгляд антикризової програми Кабміну;
2) вимоги подати ВР звіт про діяльність уряду в період «політичного міжсезоння», викликаного виборами нового складу парламенту й багатомісячним обранням керівництва законодавчого органу влади. На думку лідера фракції СДПУ(о) Євгена Марчука, Кабмін тривалий час перебував поза зоною парламентського контролю;
3) заслуховування на сесії звіту тимчасової комісії ВР із розслідування забезпечення конституційного права громадян на своєчасне отримання зарплати й пенсій.
На даному етапі гостра критика уряду Пустовойтенка навряд чи приведе до його відставки. Вся справа в тому, що поки що жодна з політичних сил, представлених у парламенті, не прагне взяти на себе відповідальність за економічне становище в країні. Правда, окремі депутати не проти отримати міністерські портфелі, але казати про формування коаліційного Кабміну ще рано. Втім, при загостренні економічної кризи варіанти розвитку ситуації можуть бути іншими. Якщо МВФ не надасть Україні кредит розширеного фінансування, то економічна система країни не отримає короткочасного перепочинку й «спливе» внутрішнє, «рідне» коріння кризи. Не допоможе навіть «добровільна» конверсія ОВДП, яка має відстрочити падіння цієї піраміди.
Наступним ключовим моментом у діяльності парламентаріїв стане обговорення проекту державного бюджету на 1999 рік. Президент свого часу заявив про необхідність звести дефіцит бюджету наступного року до 1% від ВВП. Не виключено, що Міністерство фінансів змушене буде розробити цей фантастичний проект. Уявляєте, ціни зростають, життя дорожчає, вклади населення заморожуються, зарплату платити нічим, держава починає відмовлятися від оплати зовнішніх боргів, а дефіцит бюджету стрімко наближається до нуля. Пояснюється даний феномен дуже просто — 1999 року повинні відбутися президентські вибори. Саме з цим пов’язано й аномально високу активність глави держави у сфері указотворчості. Понад 40 нормативних актів Кучми покликані продемонструвати його намір реформувати економіку. До речі, обговорення у ВР так званої економічної серії указів Президента обіцяє бути вельми непростим. Свого часу спікер Олександр Ткаченко заблокував розгляд парламентом ряду нормативних актів глави держави й сприяв тим самим набранню ними чинності. Адже депутати мали намір відхилити деякі з них. Тепер цей номер спікеру навряд чи вдасться.
Крім обговорення урядової програми й бюджету на 1999 рік, можна спрогнозувати наступні резонансні дії парламентаріїв:
1) вимоги почати процес імпічменту Президента. Природно, що довести до логічного кінця дану процедуру не вдасться, але галасу буде багато. На хвилі скандалу опиниться фракція «Громада»;
2) заяви про необхідність зміни керівництва ВР;
3) початок Євгеном Марчуком і Олександром Морозом президентської кампанії;
4) спроби Голови ВР реалізувати спільно з Президентом концепцію відродження України, про яку більшість депутатів навіть і не підозрювала до останнього часу.
Таким чином, осінній політичний сезон 1998 року стартує під знаком кризи. Президент молиться на кредит МВФ, прем’єр має намір за допомогою гігантського «пакету» зробити комфортнішими свої «критичні дні», а депутати повинні якомога ефективніше зіпхнути всю відповідальність за те, що коїться, на виконавчу владу.
