Учора Конституційний Суд України оприлюднив ухвалу, яка стосується всіх громадян України, що вміють читати. А саме — визначив, чи відповідає Конституції положення Закону «Про державну підтримку ЗМІ і соціальний захист журналістів», згідно з яким тариф на оформлення передплати і доставку передплатникам періодики має становити не більше аніж 40% собівартості одного примірника передплатного видання. Засумнівалися в цьому 46 народних депутатів, які подали до КС відповідне подання. На думку його авторів, Верховна Рада, врегулювавши тариф на доставку і передплату періодики, вийшла за межі своєї компетенції. Проте, КС вирішив, що згадана норма закону є конституційною. Про причини цієї ухвали розповів на прес-конференції суддя Конституційного Суду Василь Німченко. За його словами, 13 суддів КС (проти було лише двоє) погодилися з тим, що йдеться про цінову політику як «невід’ємну частину політики соціального захисту населення України» (в тому числі й журналістів). Інший момент — за збоями в надходженні до громадян періодики (безпосередньо пов’язаними з тарифами на доставку) стоїть «вакуум в інформаційному просторі». Відповідно виникає питання про можливості реалізації громадянами таких конституційних прав, як право на інформацію, свободу слова й думки. Василь Німченко також дав зрозуміти, що незважаючи на те, що у КС немає мотивів говорити про зловживання з боку «Укрпошти» своїм монопольним становищем, поставити питання врегулювання тарифів «у залежність від волевиявлення «Укрпошти» суд не може. Та й матеріали справи, які є в розпорядженні суду, не дозволяють говорити про можливе банкрутство «Укрпошти» в зв’язку з прийнятою ухвалою. Хоча надходження, дійсно, будуть меншими.
Чому ж норма закону, прийнятого ще 1997-го року, стала «сумнівною» лише 2003-го (коли було подане клопотання)? Тому що саме 2003-го було внесено відповідні доповнення до ст. 9 закону «Про державну підтримку ЗМІ...», де було чітко виписано, а що ж, власне, включає поняття «собівартість виготовлення одного примірника видання». І визначено, що в неї, зокрема, не входять витрати на оформлення передплати і не враховується кольоровість видання (що логічно — адже кольорове видання важить не більше за чорно-біле. — Ред. ). Через це, вважає Василь Німченко, і з’явилося згадане подання, бо той, «хто займав монопольну позицію на ринку, виходив із того, де б узяти більше грошей».
А ось глава Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко зазначив, що спроба визнати цю статтю неконституційною — тривожний симптом. Чому 46 народних депутатів (44 із них, за словами Ігоря Лубченка, — представники «Нашої України») звернулися з подібним клопотанням? Голова НСЖУ не виключає, що йдеться не просто про лобіювання (усвідомлене, чи «за компанію») інтересів «Укрпошти», але й, можливо, про бажання, «відпустивши» тариф, довести до банкрутства деякі видання. Потім, мовляв, знайдуться ті, хто їх купить. Ігор Лубченко також зазначив, що тарифи на передплату і доставку мають відповідати якості послуг: за його словами, в дуже багатьох селах щоденні газети доставляють «оптом» — два-три, а то й один раз на тиждень. При такій якості послуг люди не хочуть оформлювати передплату, відповідно — падають тиражі.
Є, щоправда, й інший бік медалі. Раніше «Укрпошта» не раз зазначала, що деякі несумлінні видавці навмисно занижують собівартість видання, виходячи з якої визначаються тарифи на передплату і доставку. Але це вже інша історія.
