Те, що політики послідовно уникають терміна «реформи» у своїй діяльності, не кажучи вже про конкретні реформаторські ініціативи, викликає роздуми. Чому виборця/громадянина завалили «стабільністю, справедливістю і демократією» — популізмом сумнівної якості, який вже набив оскому? І чому обділили у найголовнішому, в життєво необхідних нашій країні Реформах ?
ЗРІЗ ПОЛІТИЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ
Індикатором того, що саме пропонує політична еліта українському суспільству зараз, є зовсім свіжі парламентські вибори 2007. Ми спробуємо осмислити минулі вибори і наше майбутнє саме у контексті реформ .
Партія регіонів . Як зрозуміло з рекламних роликів, ПР вже встигла успішно провести економічну реформу («блок економічних ініціатив») до позачергових парламентських виборів. Той факт, що про цю «реформу» ніхто не чув через її неіснування, не надто вразив її електорат. Той самий ролик доповідає, що наступними пріоритетами партії є конституційна і судова реформи — з огляду на «економічні реформи» можна не сумніватися в актуальності цих пріоритетів для Партії регіонів.
Представники ПР Коновалюк і Богословська також анонсували військову і правову реформи відповідно — номінальність цих двох анонсів вражає: пан Валерій поліз у ту царину, де він взагалі нічого не розуміє, що призвело до великого його публічного конфузу на «Свободі слова», а Інна Германівна в своєму анонсі примудрилася під поняттям «правова» вліпити як реформи судову та конституційну, так і реформи правоохоронних органів, адміністративно-територіальну і місцевого самоврядування. Як тут не згадати «проффесіоналізм»…
Загалом, аналіз показав, що ПР під час виборів маніпулювала номінальними реформаторськими ініціативами — не опубліковано жодного якісного аналізу проблеми, не опубліковано жодної концепції реформи, жодної програми дій — нічого не зроблено крім заяв, коментарів і декларацій. Не зрозуміло, навіщо взагалі анонсувати номінальні реформи, які не збираєшся втілювати? Користувалися би своєю «стабільністю», що надзвичайно ефективна (перший результат під час виборів >34%) і не розширювали би своєї відповідальності перед суспільством.
Може, річ у тому, що й ПР відчуває невідворотну необхідність реформ?
Блок Юлії Тимошенко . На виборах 2007 Юлія Тимошенко запропонувала програму «Український прорив», найрадикальнішу реформаторську програму з усіх запропонованих — це по формі. Проте реальна політична діяльність БЮТ не справляє враження реальної політики реформ. Викликає чималі побоювання надзвичайний популізм , що проявився в ініціативах скасування ПДВ і форсованому переході на контрактну армію, — у такому світлі про реформи говорити страшно.
Хаотичність уваги лідера БЮТ та безшабашність, з якою вона кидається розв’язувати проблеми, нам вже відомі. Ці міркування майже гарантують, що абсолютна централізація політики БЮТ на лідері, абсолютна залежність політики від волі гіперактивного лідера не дозволять вибудувати зважену системну державну політику й у остаточному підсумку поховають якісну працю укладачів «Прориву».
Та й заміна в назві програми слова «реформи» на слово «прорив» свідчить про явну поверховість політики БЮТ: роблячи, власне, реформаторську пропозицію (революція, по природній логіці, шляхом реформ), БЮТ вивертається і називає її нейтральним «проривом» , уникаючи акценту на пріоритеті реформ для реалізації прориву.
«Наша Україна — Народна самооборона». Цікаво, що у передвиборній програмі «для людей…» немає жодного слова «реформа». У тому ж руслі пройшла вкрай популістська кампанія «скасування депутатської недоторканності» — відрубуванням з плеча, тим паче таким, що суперечить демократичній практиці, неможливо вирішити системну проблему неефективності і корумпованості державної влади.
Конфліктує з передвиборною кампанією реальна діяльність політичних лідерів — вони встигли заявити про проведення найскладніших реформ: у повідомленнях блоку промайнули податкова, судова і пенсійна реформи. Катеринчук демонструє розуміння принципів і пріоритетів судової реформи, що дозволяє очікувати продовження такої хорошої справи, а альтернативний податковий кодекс вже став його візитівкою. Зобов’язання щодо пенсійної реформи пролунало від Кириленка, що цілком відповідає його «спеціалізації» і також вселяє певні надії. Тішить, що хоч хтось із політичної еліти намагається займатися реальною політикою.
У НУ-НС проглядається реальний реформаторський потенціал, проте невідповідність діяльності лідерів політиці партії, домінування президента і демократичність політики НУ-НС, боюся, не дозволить централізувати достатньо ресурсів для проведення хоча б однієї з заявлених реформ.
ПОЛІТИЧНА ПРОПОЗИЦІЯ
Політичні пропозиції суспільству можна умовно розділити на загальні (стабільність, справедливість, демократія, добробут тощо) і конкретні (в основному, реформи: земельна, судова, зарплатна, регулятивна, пенсійна тощо). За результатами кількох досліджень ЦСД «Софія», можна казати про приблизний паритет попиту на загальні та конкретні політичні пропозиції. Так, 57,7% респондентів вказали загальний пріоритет — «стабільність», за ним йдуть «добробут» (55,4%), «порядок» (55,1%), «справедливість» (51,6%). У той самий час 50,2% респондентів вважають, що в Україні першочергово слід провести реформу охорони здоров’я, наступною за актуальністю є реформа ЖКГ (46,3%), реформа системи соціального захисту (41,5%), пенсійна (39,8%), земельна (31,2%), освіти (29,5%).
Невеликий розрив між вимогами громадян до української влади загального характеру і конкретного, на жаль, програмується порядком денним політики. Всупереч природній логіці дієвості влади, коли політичною пропозицією суспільству мусить бути політика реформ, Україні пропонується популізм загальних фраз про «стабільності» й іншу демагогію.
Чому політики не пропонують суспільству реформ? Чому не хочуть говорити про реальні складні та масштабні проблеми? Чому мова йдеться виключно про політичний торг навколо посад?
Повну відповідь ми отримаємо, коли зрозуміємо, що таке реформа.
Реформа — це цілісний процес, що має початок і кінець, програму дій для вирішення системних проблем з метою унеможливлення їхнього виникнення у майбутньому. Вирвані ж з контексту разові дії (наприклад, підвищення зарплати вчителям, забезпечення сільської медицини машинами «швидкої допомоги» чи надання вигідного кредиту на житло) не вирішують системних проблем — це лише «затикання кричущих пробоїн у системі».
Початок реформи — це не публічна декларація про її старт, що є лише пострілом на старті бігової доріжки. До бігової доріжки слід провести масштабне тренування — глибокий аналіз проблемної сфери, вивчення логіки проблем, розробку цілей і завдань реформування, формування плану реформи, вироблення пріоритетів і програми дій, корекція реформи у результаті публічних та експертних слухань — тобто моделювання всього «тіла реформи», що називається, експертна, інтелектуальна, творча праця. Потрібні неабиякі ресурси для підготовки до анонсу реформи, що зробити в умовах постійної політичної кризи та торгу за портфелі майже неможливо.
Анонс реформи — це публічна фіксація поточного стану у конкретних цифрах — які показники має підреформена галузь. Далі презентується опис проблем та шляхи їх вирішення (прийняття законів, розробка норм, моделей підпорядкування і фінансування тощо) у вигляді поетапної програми дій. Усі намічені дії прикріплено до конкретних адресатів (ВР, Кабінет Міністрів, профільні міністерства, об’єкти та суб’єкти реформування) — практика покладання публічної відповідальності конкретизує необхідні кроки та максимізує шанси на успіх реформи.
Реформа повинна мати чіткi часові терміни, в які має бути підбитий підсумок, — бачення кінцевого терміну, конкретні цільові показники, які мають бути досягнені, список законів до розробки та прийняття, — дають підстави сподіватися на контрольований ефективний процес реформування.
Мабуть, вам вже стало зрозуміло, що такий складний процес вимагає більше, ніж соціальної свідомості — необхідна безпрецедентна політична воля, інтелектуальне зусилля, вдача, політична віртуозність — піти проти поточного політичного тренду, подолати опір бюрократії, конкурентів, інерції соціальних обивательських настроїв і реалізувати реформу. Не дочекалися ми ще такого лідера — справжнього державного діяча, що здатний ефективно спрямувати величезні державні ресурси на користь Україні.
ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ
Об’єктивна необхідність реформ очевидна й громадянам, й політичній еліті, й світовому співтовариству. Майже кожна згадка європейських лідерів про українську політику носить контекст реформ: саме тут бачать пріоритет державної влади західні колеги. Наша політична еліта теж любить порушувати питання реформ, коли потрібно викрити опонентів в бездіяльності. У зазначених соціологічних опитуваннях половина громадян України свідчать про пріоритет реформ.
Необхідність реформ очевидна для будь-якого розумного громадянина. Ну, не може вічно існувати гасло охорони здоров’я. Хоч скільки не піднімай зарплати і не купуй машин «швидкої допомоги» — систему охорони здоров’я не піднімеш на гідний рівень. Терміново мають бути змінені механізми функціонування, фінансування, освіти. Не може довго існувати дірява бочка ЖКГ — кругова заборгованість вигідна всім — вона не може бути заліплена ні п’ятьма, ні 25-ма мільярдами бюджетних гривень — частина осяде в кишенях корупціонерів, інакше лейкопластир розмокне і відвалиться. Називати масштабні дотації реформою — дурість, заборгованість виникне знову, якщо не змінені механізми функціонування. Не може сільське господарство і будівництво ефективно розвиватися без земельної реформи. Не може економіка стати високотехнологічної без ефективної системи освіти. Усе це слід терміново реформувати.
Реформи — це магістральний пріоритет державної влади загалом, кожного суб’єкта влади окремо, і кожного політичного лідера зокрема. Реформи — це безумовний пріоритет. І ми чекаємо, коли почнуть вони проводитися, коли хоч хто-небудь серйозно заговорить про реформи.
А політична еліта нам реформи не пропонує! Немає пропозиції, і все. Краще «стабільність, демократія і соціальна справедливість» та обіцянок побільше, все зробимо! Цікавіший прем’єр, заслуги, коаліція, опозиція, НБУ, рахункова палата, з другого боку — соціальні виплати і додаткові пенсії, гарантії, рівень життя, високі соціальні стандарти, соціальний захист і ще щось, але не реформи і суспільні проблеми! Вже два тижні всі спостерігають коаліціаду — а що буде далі, замислюються одиниці. І то, в контексті «хто кого кине у боротьбі за владу». Невже це і все поле для аналізу політики?
ДЛЯ ЧОГО ВОНИ ПРИЙШЛИ ДО ВЛАДИ?
Виходячи з прочитаного, відповідь проста: реформи — не те, для чого вони прийшли до влади. Поточна політична еліта прийшла, щоб забезпечувати власні вузькокорпоративні та партійні інтереси. Необхідність реформ — вище від їх розуміння. Вони вважають, що косметичними короткостроковими діями в ручному режимі можна вирішити довгострокові системні проблеми.
Декларація реформ дорівнює політичному самогубству для них. Поставити себе перед необхідністю реальної політичної дії, інтелектуального зусилля, прояву величезної державницької свідомості та волі, повної особистісної жертви заради майбутнього країни. Задекларуєш реформи — не залишиться часу для корупції та лобіювання власних інтересів за допомогою підконтрольної держави.
Виконання реформ — вище їх інтелектуальних здібностей: здійснити ефективну реформу, розробити її, зрозуміти її принципи й необхідність вони не в силах. Не допоможе державний апарат ніякої аналітичної потужності — політична еліта насамперед власними силами (кожен лідер особисто) має зробити інтелектуальне і вольове зусилля.
Ось так.
Зате ми отримали індикатор реальної політики, політики в інтересах суспільства — політики реформ. І тепер ми можемо чітко розуміти — все, що робиться без пріоритету реформ — все від лукавого — це політика замилювання і маніпулювання, але у жодному разі не політика реальної ефективної дії.
А як ви гадаєте, коли нарешті буде проведена перша реформа (будь- яка, але повноцінна й ефективна) і ким?
